| Головна » Статті » Екологія |
17.1 Духовна криза людства як основний фактор екологічної кризиІсторія освоєння нашої планети – це не тільки перемога людини над голодом і хворобами, це не тільки освоєння нових ресурсів, підкорення енергії атома і запуск комічних кораблів. Це й історія зникнення багатьох видів живих організмів, зведення лісів, розорювання родючих земель і наступне їх опустелювання, зменшення річкового стоку, втрачання біосферою властивостей саморегуляції. Людина – єдина істота на Землі, здатна намірено, свідомо, а не в силу інстинктивного стереотипу поведінки, змінювати природне середовище і впливати на неживі об’єкти і живі істоти, включаючи і інших людей. Зі зростанням виробничих сил, з одного боку, збільшувалася влада і могутність людини над природою, розширювалися її можливості в освоєнні, з іншого – погіршувалися і знищувалися природні ресурси. Із зростанням знань, впровадження нових досягнень науково-технічного прогресу активне відношення людини до середовища існування підсилюється. Людина модифікує, пристосовує і підчиняє його собі. Природа стає все більше і більше штучною. Створюється підґрунтя, при якому екологічна рівновага в природі порушується, екосистема піддається руйнації. Наслідком створення величезної штучної індустріальної цивілізації стало те, що під загрозою опинилися системи, які підтримують життя людини та інших живих організмів. В результаті всього скоєного сучасний світ став надзвичайно складним, протирічним, нестійким, і в кінці кінців зіткнувся з проблемою виживання людства. Але до сих пір людством керує егоїзм, як наслідок неповаги до людини, природи, невизнання єдності всіх живих істот. Навколишнє природне середовище і сама людина розглядаються як засіб, а не як мета нашої діяльності. Внаслідок цього виникла нова “мораль”, яка поступово знищує священні принципи життя і людина все більше забуває своє місце в біосфері. Людина продовжує знищувати природу, замінювати біосферні функції технологічними. Красота природи замінюється промисловими спорудами та різними нагромадженнями техніки, мегаполісами, смітниками, чорнобилями. Вони виникають скрізь – на місцях колишніх боліт, лісів, золотоверхих храмів… Нинішній господарський, економічний, екологічний, історичний і культурний стан України – яскраве свідчення тому. Знівечені плотинами річки, забруднені їх води, розграбовані ліси, виснажені нераціональним господарюванням славетні на весь світ українські чорноземи, задушливе повітря в промислових центрах, величезні простори, уражені смертоносною радіацією, хворі діти, зруйновані церкви, покинуті села. Це все – наслідок божевілля людей та їх морально-духовного спустошення. 17.2. Єдність людини і природи Людина пристосована до надзвичайно вузьких параметрів середовища існування і істотні відхилення їх середніх характеристик, навіть в допустимих для життя амплітуд, створить несприятливу обстановку, змінить видовий склад флори і фауни, клімат і погіршить стан здоров’я людини. Людина нерозривно пов’язана з природою, яка її породила. Вона являє собою лише один з ланцюгів з усіма притаманними організму функціями, вона розвивається одночасно з усім живим на Землі. Природа побудована так, що кожна система намагається зберегти свою стабільність за рахунок еволюції своїх складових. Людина, як говорив П.Гольбах, - це витвір природи, вона існує в природі, підкорюється її законам і не може звільнитися від неї, не може – навіть подумки – вийти з природи. Відповідно, людина є природною системою і повинна жити за законами систем вищого порядку. Фундатор геліо- і космобіології О.Л.Чижевський, ще в 1942 р. писав, що життя на Землі, взятій у цілому з її геологічними оболонками, рослинним і тваринним світом та усім людством, що населяють біосферу, повинне розглядатися як життя одного загального організму. Відомий філософ І.Т.Фролов дає таке трактування, що природа – це світ, яким людина не може розпоряджатися довільно. Природа є його власним “неорганічним тілом” і не окремого індивідууму, а всіх людей. Тому відносини людини і природи суспільні за своєю суттю і є відносинами людини і людини. Отже необхідно навчитися ставитися до природи, як до живої істоти, яка реагує на будь-які наші вчинки Первісні племена визнавали Землю за живу істоту, індоєвропейські народи вважали, що тіло людини взяте із землі і в неї воно повертається після смерті. Стародавнє населення Землі жило в гармонії з природою, поклонялося їй. Основним методом пізнання живого є аналогія і тому нічого дивного в порівнянні Природи з живим організмом немає. Люди мірою свого розумового розвитку, на доступному для них рівні сприйняття описували поняття, нині наукове, “цілісність живої природи”. Про уявлення давніх українців про природу В.С.Джигирей (2000) пише: “Язичництво давніх українців було релігією гармонії людини та природи, людини й Всесвіту. У ті давні часи людина не відокремлювала себе від обожнюваної, а отже, недоторканої природи, не вважала себе її “царем”, проте була переконана у власному значенні, в тому що є частиною грандіозного цілого. Тому й шанувалися сили природи, небесні світила. Божествами й духами заселено було землю та воду, рослинний світ. Не руйнуючи природи, давні слов’яни брали у неї все необхідне для існування – їжу, одяг, ліки. Треба було лише знати ті закони, за якими діється таїна життя.” Далі цей автор пише: “ Етичні норми нашого народу забороняли нищити, вбивати з примхи. У той далекий час люди розуміли, наскільки вразливою є природа й застерігали байдужих: “Будь обережний, поряд з тобою інші істоти, дай їм жити...” Високий рівень розуміння явищ природи, екологічне світосприйняття наших предків виявляється у народних прикметах, приказках та прислів’ях: було створено певний кодекс, який вимагав ставитись до природи як до святині”. Природа сакралізована в таких світових релігіях як індуїзм, їй поклоняються пантеїсти, джайністи, багато різних аборигенних народів різних країн і континентів. Внаслідок інтелектуального розвитку, оголошуючи себе господарем природи, її царем, людина відійшла від своїх природних основ. Вона забула, що “Земля не належить людині, людина належить Землі”. З кожним днем зростає вплив людини на природу. За останні 40-50 років людство встигло пройти більшу частину шляху, який відділяє планету від екологічної катастрофи. В наш час високих темпів перетворення середовища існування з всеоб’ємними масштабами і не завжди передбаченими наслідками, необхідним стає свідоме ставлення людини до природи.
17.3. Концепція В.І.Вернадського про ноосферу та її сучасний розвиток
Якісно новий етап розвитку біосфери наступив в сучасну епоху, коли діяльність людини за своїми масштабами порівнюється з геологічними процесами. Як відмічав В.І. Вернадський, біогеохімічна роль людини за останнє сторіччя стала значно переважати роль інших, навіть найбільш активних в біогеохімічному відношенні організмів. При цьому використання природних ресурсів відбувається без урахування закономірностей розвитку і механізмів функціонування біосфери. Антропогенні зміни в біосфері інтенсифікують кругообіги речовин, змінюють склад і структуру її компонентів. Саме сьогодні підійшов той час, коли розум в самому високому розумінні повинен визначати відношення до навколишнього природного середовища. Вже в світй час це передбачав В.І. Вернадський . В 1944 р. він сформулював поняття ноосфери ( від гр. noos-розум), тобто сфери розуму на нашій планеті, коли людина, ставши потужною геологічною силою, посягаючи закони природи, може перебудовувати “своєю працею і думкою область свого життя”. В.І. Вернадський встиг тільки в загальних рисах намітити основи цього вчення (він помер в січні 1945р.), але його слова залишаються актуальними і звучать застережливо: “В геологічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде використовувати свій розум і свою працю на самознищення”. Біосфера – замкнена система. Стійкий розвиток людства можливий тільки за тієї умови, що воно, спираючись на свій розум, зуміє “включити” свою технологічну діяльність в природний кругообіг речовин, який існує мільйони років. Фундаментальна постановка задачі – гармонізація відношень з природою за рахунок перебудови технологій таким чином, щоб вони перестали бути тупіковими. Для цього необхідна і і перебудови свідомості людини. Перебудова людської діяльності повинна йти не супроти, а в унісон з організованістю біосфери, бо людство, утворюючи ноосферу, всіми своїми коренями пов’язане з біосферою. Ноосфера – це перетворена людьми біосфера у відповідності з пізнаними і практично освоєними законам її будови і розвитку. Вона є необхідним і природним наслідком людських зусиль. Що ж таке ноосфера: утопія чи реальна стратегія виживання ? Праці В.І.Вернадського дозволяють більш обґрунтовано відповісти на поставлене запитання, оскільки в них вказаний ряд конкретних умов, необхідних для становлення і існування біосфери. Перелічимо ці умови: 1) заселення людиною всієї планети; 2) різке перетворення засобів зв’язку і обміну між країнами; 3) підсилення зв’язків, в тому числі політичних між всіма країнами світу; 4) початок переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що протікають в біосфері; 5) розширення меж біосфери і вихід в космос; 6) відкриття нових джерел енергії; 7) рівність людей всіх рас і релігій; 8) збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої і внутрішньої політики; 9) свобода наукової думки і наукового пошуку від тиску релігійних, філософських і політичних факторів і створення в державному устрої умов, сприятливих для свободи наукової думки; 10) продумана система народної освіти і зростання достатку трудящих. Створення реальної можливості не допускати недоїдання і голоду, бідності і надзвичайно ослабити хвороби; 11) розумне перетворення природи Землі з метою зробити її здатною задовольняти всі матеріальні, естетичні і духовні потреби чисельно зростаючого населення; 12) виключення війн з життя суспільства. Якщо говорити про виконання цих умов в сучасних умовах, то одні з не виконані, інші виконані з різними успіхами, в тому числі і з трагічними наслідками для біосфери. Коли людина досягне виконання всіх умов, тоді тільки можна буде говорити про новий стан біосфери – ноосферу. Процес утворення ноосфери досить поступовий і сьогодні думки вчених про реальність ноосфери неоднозначні. І, дійсно, сам Вернадський щось геніально передбачав, а в чомусь помилявся. Ноосферу треба приймати як символ віри, як ідеал розумного втручання в людини біосферні процеси і вживати необхідні заходи для її наступання. “Біосфера перейде так чи інакше, рано чи пізно в ноосферу... На певному етапі розвитку людина вимушена буде взяти на себе відповідальність за подальшу еволюцію планети, інакше у неї не буде майбутнього” – писав В.І.Вернадський. Філософсько-етична концепція ноосфери детально розроблялася П.Тейяр-де-Шарденом – геологом, палеонтологом, філософом. Ноосферу він вважав колективною свідомістю, яка почне контролювати напрям майбутньої еволюції планети і зіллється з природою в ідеальній точці “Омега”, подібно тому як раніше утворилися такі цілісності, як молекули, клітини, організми. Відомий російський математик, прогнозист академік М.М.Моісєєв вважав, що прямування до нової цивілізації повинно реалізовуватися через коеволюцію (сумісну, взаємопов’язану еволюцію) людського суспільства і біосфери. Коеволюція, на його думку, це узгодження “стратегії природи” і “стратегії розуму”. Необхідна зміна суспільства до природи, підкорення суспільства екологічному імперативу. Це поняття Моісєєв вводить як наполегливу екологічну вимогу до будь-яких природоперетворюючим діям, до науково-обгрунтованих прогнозів. Екологічний імператив – існування деяких граничних станів біосфери, переступати які людство не повинно ні за яких умов. Екологічний імператив є основою екологічної свідомості. Російські вчені В.Г.Горшков, В.І.Данілов-Данільян, К.Я.Кондратьєв обгрунтували теорію біотичної регуляції і стабілізації навколишнього середовища. На основі цієї теорії був визначений критерій – екологічна техноємність . Це межа стійкості біосфери по відношенню до антропогенних вплив. За цією теорією головною причиною глобальної екологічної кризи є стрімке зростання народонаселення, яке більше ніж в 10 разів перевищило розумні межі. Виходячи з цього, необхідне термінове зниження антропогенного навантаження на біосферу не менше ніж в 10 разів, а головний механізм його здійснення –десятикратне зниження чисельності населення Землі. Академік М.М. Моісєєв працював над розробкою подібної концепції “золотого мільярда” – тієї чисельності населення планети, для якого можуть бути забезпечені високі стандарти благополуччя при достатньому збереженні біотичної рівноваги. Основою цієї концепції були розрахунки несучої демографічної ємності Землі. Вона складає 0,5-1,5 млрд. чоловік. А.Печчеї (член Римського клубу) створив концепцію “нового гуманізму і людської революції”, яка поставила людину в центр розвитку, необхідною умовою виходу народів з кризи повинна стати координація зусиль народів, трансформація системи егоїстичних держав в єдину світову спільноту. А..Печчеї пропонує змінити ситуацію шляхом революції в самій людині. Інший член Римського клубу Е.Ласло закликає до “революції світової солідарності”, до усвідомлення глобальних цілей безпеки і гуманного світу і забезпечення міжнародного співробітництва “на благо всіх”. Ідея всеоб’ємлючої революційної перебудови всього світогляду розвивалася і розвивається багатьма дослідниками: М.М.Моісєєвим, М.Ф.Реймерсом, А.Д.Урсулом, В.М.Матросовим, В.О.Зубаковим. На ї думку головними задачами ноосферного виходу людства з глобальної екологічної кризи є:
В 1955 р. появився Маніфест Рассела-Ейнштейна, в якому звучить заклик до глобального бачення світу, відмови від конфронтації: “... ми виступаємо не як представники того чи іншого народу, континенту і віровчення, а як біологічної істоти, як представника роду людського, подальше існування якого знаходиться під сумнівом”. “Уорлдвотч інстітьют” на чолі з Л. Брауном запропонував “екологічну концепцію розвитку економіки”, метою якої є перехід до збалансованого розвитку і суспільству, що самозабезпечується. Можливо, заклики багатьох вчених залишаються лише мрією. Але це говорить про те, що в світі зростають наукові дослідження економічних, соціальних і політичних проблем екології, зароджується нове екологічне мислення. Продовженням і конкретизацією ідей В.І.Вернадського в наші дні є об`єднання соціальних і природничих наук, яке отримало назву “глобальна екологія”. Основне завдання глобальної екології – розробка прогнозів можливих змін біосфери під впливом діяльності людини при різних варіантах господарського розвитку. Її кінцевою метою є винайдення методів впливу на великомасштабні процеси в біосфері для створення глобальної системи регулювання біосфери в інтересах людського суспільства. Завдання, яке стоїть перед глобальною екологією, грандіозне і надзвичайно складне, яке потребує величезних витрат, зусиль, але не виконати його неможна. У людства немає більш важливого завдання, ніж це, - зберегти на нашій планеті умови, необхідні для життя людей. В теоретичному і технічному плані це завдання можна виконати, але найскладніше в ньому – узгодження дій і пропорційні витрати засобів на покращення природного середовища всіма країнами світу. Забруднення і антропогенні зміни середовища не знають державних кордонів. Тому необхідна загальна система заходів попередження розвитку глобальних процесів порушення екологічної рівноваги. Сучасна теорія управління з її потужним арсеналом математичних і технічних засобів здатна розробити стратегію таких сумісних дій. Розумна основа об`єднання зусиль держав для вирішення проблеми є, і вона цілком очевидна. Земля у нас одна, і людям різних країн, народів, релігій і соціальних систем треба жити на цій планеті.
17.4. Концепція сталого розвитку
На Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992) були сформульовані принципи про нерозривність еколого-економічних зв’язків: економічний розвиток у відриві від екології приводить до перетворення планети на пустелю; натиск на екологію без економічного розвитку закріплює злидні і несправедливість. Особливий акцент ставився на тому, що поняття сталого розвитку суспільства припускає забезпечення можливості задоволення потреб нині живучих людей без загрози можливостям задоволення потреб прийдешніх поколінь. В широкому розумінні стратегія сталого розвитку напрямлена на досягнення гармонії між людьми (один з одним) і між Суспільством і Природою. Концепція сталого розвитку України базується на таких основних принципах (Назарук, 2000):
Перехід до стійкого розвитку потребує безумовного викорінення стереотипів мислення, які нехтують можливостями біосфери і породжуючи ми безвідповідальне відношення до забезпечення екологічної безпеки. На думку деяких вчених, рух людства до сталого розвитку - ноосферогенез повинен привести в кінцевому результаті до передбаченої В.І.Вернадським ноосфери – сфери розуму.
17.5. Принципи екорозвитку
Стратегія екорозвитку базується на деяких основних принципах, які націлені на вирішення практичних задач на національному і регіональних рівнях. Наводимо ці принципи (Акимова, Хаскин, 1998):
17.6. Основні принципи етичних норм поведінки людини в біосфері
Нам треба докласти максимальних зусиль для раціонального пізнання законів функціонування живої природи і свою поведінку проектувати відповідно до них. Сьогодення вимагає формування адекватної стратегії поведінки людини в біосфері. Регуляторами динамічної цілісності в системі “суспільство-біосфера” мають стати екологічна відповідальність, екологічна свідомість, екологічне мислення, екологічні знання. Все це є складовими екологічної культури. Формування екологічної культури здійснюється за рахунок екологічної освіти і виховання. Принципи екологічної культури повинні дотримуватися на всіх рівнях життя людини – від індивідуального до суспільного. Ці принципи можна виразити в такій простій формі: повага до всього живого, повага до людини, повага до природи, тобто до біосфери та її складових компонентів. Більше того, настав час дотримання ще одного принципу – поваги до Космосу. Не поважати людину аморально і, відповідно, аморальною є неповага до всього живого, що забезпечує її життя. Не поважати свого рідного куточка землі, де народився і виріс, величності і краси природи може тільки той, хто втратив все людське. Природа не тільки створила нас і забезпечує матеріальні умови нашого життя. Вона спричиняє на нас неоціненний естетичний, емоційний вплив. І, можливо, завдяки і цьому впливу природи прийде до людини рішення про необхідність загальних для всього людства екологічної моралі, екологічної і біосферної культури як етичної норми суспільства в цілому. Тому лише стратегія поведінки людини на основі положень філософської концепції біоцентризму, згідно з якою вважається, що не один і навіть не кілька видів, а все живе на Землі має право на існування, і що саме вся біота повинна стати центром уваги, а не просто людина, дасть змогу сформувати основи поведінки людини в біосфері, адекватної вимогам сьогодення. Лише за такого підходу ми зможемо усвідомити себе невід’ємною часткою природи – могутнього і надзвичайно складного механізму, який працює злагоджено. Адже згідно з еволюційним рядом систем, якщо складова системи функціонує не за загальними законами відповідної системи, то в ній вмикаються механізми усунення такої складової. Носієм екологічної культури повинна бути кожна людина, а її формування треба починати ще з колисанки. Екологічна культура перед всіма і перед кожним окремо ставить основну моральну вимогу: дій так, щоб той величний і розмаїтий устрій природи, який ми бачимо кожний день і носіями якого ми є, був для нас безумовною метою. Ніякі досягнення науки і техніки не можна назвати високоморальними, якщо вони наносять шкоду мільйонам людей і всій біосфері. Тому нам конче необхідна екологічна культура, та мораль, яка повинна визначати і об’єднувати в одне ціле освіту, творчість, науку і практику. Якщо ми не змінимося духовно, не станемо на шлях проповідування філософії взаємозв’язку в природі всього живого і неживого, не відмовимося від ідеї споживацького ставлення до природи, не припинимо чинити над нею розправу, то ні про яку гармонію, співжиття і співрозвиток людини і природи мова йти не може. Екологічна культура є однією з головних засад безпечного майбутнього нашої унікальної планети, однією з засад розбудови і національного прогресу України.
16.7. Шляхи здійснення екологічної освіти і виховання
Формування екологічної культури – складний і багатогранний процес, який має розпочинатися ще в сім’ї, коли дитина тільки почала розмовляти й ходити та сприймати навколишній світ. Доведено, що екологічна поведінка людини грунтується не тільки на діях, які породжені розумом, але й вмотивована давніми генетико-вродженими програмами: “не вбивай собі подібного”, “оберігай власне місце існування”, і тому вдале формування екологічних мотивів і переконань важливо, на наш погляд, починати ще до того, як людина отримає психофізіологічну можливість, здатність до повного критичного переосмислення фактів, ідей в оточуючому людину світі. І продовжуватися все життя, поступово оволодіваючи системою знань про навколишнє середовище та засвоюючи основні принципи екологічної освіти і виховання. Тобто необхідним є здійснення неперервної екологічної освіти, центральним ядром якої має бути загальноосвітня школа. Школі відводиться провідна і найважливіша роль в екологічній освіті і вихованні. Це основна ланка, оскільки не всі випускники зможуть одержати вищу освіту. Мета загальної освіти – формування особистості з новим екоцентричним типом мислення й свідомості, високим ступенем екологічної культури на основі засвоєння екологічної методології та власних переконань у необхідності надбання здібностей будувати гармонійні відносини з природою. Реалізація екологічної освіти і виховання підростаючого покоління в школі здійснюється різними шляхами. Зокрема, у двох підходах: міждисциплінарному, при якому здійснюється екологізація всіх існуючих навчальних дисциплін. І внутрішньодисциплінарному, який передбачає створення спеціальних програм, підручників і введення в навчальні плани шкіл екологічних дисциплін. Важливим шляхом реалізації екоосвіти є краєзнавство. Тільки глибоке і всебічне вивчення свого рідного краю забезпечить підвищений рівень готовності молоді до практичної екологічної діяльності. При підготовці кадрів з середньою спеціальною та вищою освітою слід виходити з того, що молоді спеціалісти повинні свідомо оцінювати всі багатосторонні зв’язки між природою і суспільством, враховувати і прогнозувати віддалені наслідки порушення цих зв’язків. Робота по підготовці спеціаліста також повинна бути напрямлена на те, щоб набуті природоохоронні і екологічні знання переостали у переконання і стали невід’ємною частиною його світогляду та майбутньої професійної діяльності. Методичний аспект проблеми екологічного виховання студента висвітлюється на засадах міждисциплінарних зв’язків, що надає можливість всебічно аналізувати будь-яке негативне явище в навколишньому середовищі, що виникло під впливом антропогенної діяльності, глибше осмислити теорію взаємозв’язків суспільства і природи і будувати практичну діяльність на наукових засадах гармонізації цих взаємозв’язків. Екологічна культура спеціаліста розглядається як соціально значуща діяльність у взаємозв’язку з матеріальними і духовними цінностями. У зв’язку з розширенням кола екологічних питань поняття екологічного виховання набуває нового конкретного статусу, зумовленого його якісно новим тлумаченням, відмінному від природоохоронного виховання. В навчальних програмах вузів повинні бути обов’язковими курси основ екологічних знань. Крім того, в силу міжгалузевого характеру проблем по навколишньому середовищу підготовка професійних кадрів повинна здійснюватися також на рівні спеціалізації. Кожна спеціалізація ставе свої специфічні задачі і потребує свого підходу. Сприйняття екологічних проблем повинно базуватися на вивченні локальних проблем місцевого значення, що буде сприяти вирішенню майбутніми фахівцями питань соціоприродного зв’язку в процесі виконання своїх професійних функцій. Процес екологічної освіти і виховання – комплексний і повинен охоплювати різноманітні аспекти: науковий, техніко-виробничий, економічний, моральний, естетичний, правовий та ін. Основними принципами екологічної освіти і виховання мають бути: всезагальність і безперервність, комплексність і цілісність, різноманітність і регіональність, системність і якість, єдність локально-патріотичного і інтернаціонального, глобальність, особиста участь. Необхідною складовою екологічної освіти і виховання є оволодіння екологічною етикою, об’єктом дослідження якої є екологічна мораль, як форма суспільної свідомості, яка регулює поведінку людей. В основу екологічної етики покладено принцип великого гуманіста і філософа ХХ століття Альберта Швейцера – принцип благоговіння перед життям, центральною думкою якого є постулат “ все живе достойне жити”, що недостатньо засвоєний, як ми вже говорили, сучасним суспільством. Екологічною проблемою стають відносини з соціальним оточенням, з тим, що складає саме середовище існування людини. Це і міжособисті, і виробничі, і сімейні відносини, нормативно-правова і емоційно-естетична сфера. Саме гуманізація цієї сторони людського життя дозволить повністю вирішити екологічні проблеми в традиційному, класичному їх розумінні Ця думка не нова. Відомі філософи Е.В.Ільєнков та І.Т.Фролов, підкреслювали, що гуманізація (тобто благоустрій, оптимізація соціальної сфери) є істинною екологізацією. У культурних надбаннях українців наявним є своєрідний пласт – народна екологічна культура, яка глибоко гуманістична за своєю сутністю. Тому при формуванні екологічної культури важливим є оволодіння гуманістичною народною екологічною культурою, національними традиціями дбайливого ставлення до природи рідного краю. Для підвищення загального рівня екологічної культури важливим є збирання, аналіз і розповсюдження екологічної інформації для населення про вплив факторів навколишнього середовища та рекомендацій по виживанню в зонах екологічного лиха. Контрольні питання
| |
| Переглядів: 2017 | | |
| Всього коментарів: 0 | |