АБУЛІЯ – хворобливе послаблення вольової діяльності до повної її втрати. Виявляється у відсутності стимулів до діяльності, у нездатності виконувати будь-яку дію, навіть у тому випадку, коли усвідомлюється її необхідність; є один з проявів апатії. Спостерігається при деяких психічних захворюваннях (циркулярний психоз, шизофренія) і є характерним симптомом травматичних пошкоджень і пухлих лобних часток головного мозку. В дитячому віці станом А. може починатися психічне  захворювання, коли дитина без видимих причин перестає бути діяльною, стає байдужою, розсіяною.

АВТОРИТАРНИЙ СТИЛЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – характеризується формально-функціональним підходом до учня; організовуючи діяльність, учитель спирається на власне уявлення про «середнього» учня і власні абстрактні вимоги до нього; у своїх діях і оцінках учитель, як правило, суб`єктивний і стереотипний.

АГНОЗІЯ, агносія – порушення процесів упізнавання внаслідок ураження кори великих півкуль головного мозку. При А. зберігається правильне зорове, слухове, дактильне сприймання й не порушується свідомість, однак втрачається здатність упізнавати, визначати те, що бачиш, чуєш, до чого доторкаєшся тощо. Найдетальніше вивчення оптична А. – порушення зорового сприймання, яке виникає внаслідок пошкодження потиличних відділів мозку. Особливою формою А. є автотопогнозія (порушення визначення локалізації частин власного тіла). Явища А. під час виникнення в дитячому віці можуть викликати серйозну затримку загального психічного розвитку дитини, ступінь якої тим більший, чим раніше виникає А.

АГРАМАТИЗМ -  порушення мовної діяльності внаслідок ураження певних зон кори головного мозку, яке виражається в неправильному користуванні граматичною системою мови. У дітей з порушенням мови А. (agrammatismus  infantilis) проявляється в недорозвитку граматичної будови. В дорослих з порушенням мови А. виражається у втраті вміння граматично правильно змінювати слова й будувати речення (експресивний А.) і в нерозумінні значення граматичних форм  (імпресивний А.). Явища А. можна компенсувати в результаті спеціального відновлювального навчання. Терміном А. характеризують також своєрідність граматичного оформлення мови у глухонімих і туговухих. Явища А. успішно долаються за допомогою спеціальних методів розвитку мови в школах для тих, хто погано чує, і глухих.

АГРАФІЯ – порушення або повна втрата здатності писати, що настає внаслідок ураження мовної ділянки кори при великих півкуль головного мозку. Виражається в перестановках і пропусках складів та літер, у нездатності з’єднувати літери і склади в слова тощо. У дітей А. часто є наслідком недомовності. З дітьми, котрі страждають від А., проводять логопедичні заняття, в результаті яких цей дефект зникає.

АГРЕСИВНІСТЬ ДІТЕЙ – (від лат. aggresio - напад) – емоційний стан і риса характеру дитини. Характеризується імпульсивною активністю поведінки, афективними переживаннями – гніву, злості, намагання заподіяти іншому травму (фізично чи морально). А д. є. наслідком поганого ставлення до них (брак чуйності й поваги, надмірна строгість, зловживання покараннями).

АДИНАМІЯ – стан надзвичайної м’язової слабкості , яка іноді доходить до нездатності ходити стояти, навіть сидіти. Може виникнути  А. внаслідок захворювання мозку (енцефаліт), а також гострих чи хронічних інфекційних захворювань, отруєнь або тривалого голодування. В дитячому віці однією з ранніх ознак туберкульозу є А., яка нерідко поєднуєься з підвищеною сонливістю. А. іноді виникає в дітей і після вірусного грипу, пневмонії та інших хвороб поряд  з  астетичними явищами.

АКАЛЬКУЛІЯ – порушення здатності рахувати, яке виникає при різних ушкодженнях кори головного мозку. В одних випадках А. виявляється в розладі поняття числа, в інших – у нездатності виконувати лічильні операції. Здебільшого А. – наслідок розладу мови. А. в дитячому віці пов’язана із  загальною розумовою відсталістю. Навчання таких дітей арифметиці є особливо складним.  Усунення А. займаються олігофренопедагоги.

АКСЕЛЕРАЦІЯ ,  акцелерація (від лат. acceleratio - прискорення) – 1) В біології розвитку- прискорення темпів індивідуального розвитку організмів напевній стадії їх розвитку. 2) В антропології – прискорення темпів індивідуального росту й розвитку дітей і підлітків порівняно з попередніми поколіннями. Темп А. досягає максимуму в період статевого дозрівання.

АКУПЕДІЯ – розділ теорії навчання та виховання дітей з вадами слуху. А. опрацьовує методи дослідження слухової функції у дітей з вадами слуху; систему використання у таких дітей слухового сприймання в процесі виховання, навчання й практичної діяльності; технічні засоби (електроапаратуру)для дослідження слухової функції та використання слухового сприйняття в учнів спеціальних шкіл і дитячих садків.

АЛЬБІНІЗМ – (від лат. albus - білий) – природжена аномалія пігментації (забарвлення) шкіри, волосся, райдужної оболонки очей. У цьому разі супроводиться недоліком зору. Діти, які мають внаслідок А. різко вираження зору, навчаються в спеціалізованих школах.

АМІМІЯ – хворобливий стан, який характеризується розладом, ослабленням або повною втратою здатності наслідування рухів і жестів за умов, коли сенсорні і моторні апарати людини неушкоджені. Спостерігається при деяких захворюваннях нервової системи.

АНОМАЛЬНІ ДІТИ – діти з ми чи іншими відхиленнями від нормального фізичного або психологічного розвитку, які потребують виховання й навчання в спеціальних умовах. В основі цих відхилень лежать природжені чи набуті аномалії, або дефекти (від лат. defektus – недолік, звідки іноді вживаний термін «дефективні діти»). Основні категорії дефектів у А. д.: порушення слуху, зору, мови, розумова відсталість.

АНТРОПОЛОГІЯ – наука, що вивчає походження, еволюцію, закономірності морфологічної організації людини та її рас і поширення їх на Земній кулі.

АНТРОПОЛОГІЯ ПЕДАГОГІЧНА – система педагогічних поглядів, яка ґрунтується на даних наук про людину. Вперше термін А. п. запровадив К. Д. Ушинський. Він твердив, що педагогіка, маючи справу з реальною людиною, повинна ґрунтуватися на всебічному її пізнанні. З положенням К.Д. Ушинського про необхідність вивчення людини в конкретній життєвій обстановці пов’язана  його ідея про народність освіти, яка полягає в тому, що система освіти повинна враховувати специфічні особливості історії і розвитку даного народу.

АМУЗІЯ – втрата здатності розуміти чи виконувати вокальну або інструментальну музику, писати й читати ноти. А. є результатом розладнання сприйняття навколишніх предметів (за характерним для них звуком) і порушення сенсорного синтезу. А. спостерігається при деяких нервово-психічних захворюваннях, пов’язаних з органічними ураженнями головного мозку.

АНТРОПОМЕТРІЯ – один з основних методів вивчення фізичних властивостей людини: морфологічних розмірів, форми й будови тіла та окремих його частин, сили м`язів, об`єму легень тощо. Основним завданням шкільної А. є встановлення закономірностей росту й віково-статевого диференціювання дітей.

АПРАКСІЯ – порушення здатності виконувати складні предметні рухи внаслідок ураження певних ділянок кори головного мозку. А. може викликати розлад моторної мови або письма. Необхідно звертати  серйозну увагу на дітей, у яких запізнюється розвиток складних предметних дій. Своєчасне послідовне , поетапне навчання із застосуванням спеціальних дидактичних прийомів сприяє розвиткові дефектних функцій.

АСТЕНІЯ – стан, який характеризується підвищеною стомлюваністю, ослабленням чи втратою здатності до тривалого фізичного і розумового напруження. Виникає в дітей як наслідок перенесених інфекційних захворювань (кір, скарлатина, дифтерит, грип, малярія, менінгіт) і при травматичних ураженнях мозку.

АУТИЗМ -  хворобливий стан психіки людини, яка характеризується послабленням зв’язків з реальністю; виявляється у зосередженості на власних переживаннях, створенні свого світу марення. Діти, хворі на А., стають відлюдкуватими, перестають спілкуватися з однолітками, усамітнюються, іноді ховаються, створюють власний світ  безглуздих фантазій і живуть у цьому фантастичному світі як діючі особи, багато розмовляють з кимось невідомим, сперечаються, комусь погрожують. Хвору дитину майже неможливо повернути до дійсності. А . часто поєднується з повною відмовою від мови  (мутизм) або з різким зменшенням її. При нерізко вираженому А. діти з достатніми здібностями можуть навчатись у звичайній школі.

АУТОГЕННЕ ТРЕНУВАННЯ – система прийомів свідомої психічної саморегуляції людини. А. т. може реалізуватися з допомогою технічних, зокрема й автоматичних, приладів (тренажери уваги, пам`яті, уяви, волі тощо), а також завдяки зусиллям волі та інтелекту особи щодо власної психіки. А. т. застосовується з метою виявлення й використання психологічних резервів окремого індивіда в його продуктивній праці, у спорті, творчій діяльності.

АФАЗІЯ – розлад мови внаслідок ураження певних зон кори головного мозку. При А. спостерігається нерозуміння мови людей (сенсорна А.), порушення усної мови, (моторна А), втрата словникового запасу (амнестична А.).

БАЗЕДОВА ХВОРОБА  (тиреотоксикоз) – захворювання щитовидної залози, яке веде до надмірного виділення її гормону в кров. Початкові стадії Б. х. і менш виражені її форми прийнято називати гіпертиреозом (базедовізмом). Головними ознаками гіпертиреозу у дітей і підлітків є прискорений ріст при схильності до похудіння, пришвидшений пульс і підвищена нервова збудливість. Дітей з найменшими ознаками гіпертиреозу необхідно брати на лікарняний облік.

БРАДИКІНЕЗІЯ – сповільнення темпу рухів, незважаючи на те, що сила м`язів не знижена й рухи можуть здійснюватимся в повному обсязі. Хворі на Б. діти з труднощами й дуже повільно рухаються, їхні обличчя втрачають міміку, вони розмовляють маловиразно й тихо, стають в’ялими, замкнутими, відмовляються від участі в іграх.

«ВАЛЬДОРФСЬКА ПЕДАГОГІКА» - сукупність методів і прийомів виховання й навчання, яка грунтується на антропософській інтерпретації розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних, душевних і духовних факторів. Методологічні й дидактично-методичні основи «В. п.» опрацював  Р.Штейнер. Застосовується в так званих вільних вальдорфських школах (перша була відкрита в 1919). Вальдорфські школи дають повну середню освіту (12 років навчання; для вступників до університетів є ХІІІ, так званий абітурієнтський, клас). Головна дійова особа в   «В. п.»  - класний учитель. Його обов`язком є організація майже всієї навчально-виховної роботи зі своїми учнями протягом перших 8 років навчання. Класний учитель опрацьовує зміст і навчає основним загальноосвітнім предметам; створює і підтримує в інтересах виховання тісну взаємодію між учнями й учителями, між школою й батьками. Оцінки у вальфдорських школах не виставляються. Наприкінці навчального року класний учитель складає загальну психолого-педагогічну характеристику кожного учня. Вальдорфські установи автономні й не мають над собою керівних інстанцій, керуються педагогічною радою. Посада директора відсутня. Останнім часом в Україні спостерігаються способи реалізувати ідеї « В.п.» в школах та дитячих садках.

ВИКРЕВЛЕННЯ ХРЕБТА – зміна нормальної форми хребта, що призводить до порушення постави. Якщо тяга м`язів, які оточують хребет і здійснюють його рухи, рівномірна, хребет дитини розвивається нормально; при нерівномірній тязі м`язів  виникають В. х., які у свою чергу порушують нормальний розвиток м’язової системи.

ГАРМОНІЙНИЙ РОЗВИТОК – співрозмірний розвиток фізичних і рухових сил людини, струнке й строге поєднання різних сторін і функцій її свідомості, поведінки й діяльності.

ГЕЛЬМІНТОЗИ – глистні захворювання. У дітей глисти зустрічаються дуже часто, і їх негативна дія на організм дитини проявляється значно сильніше, ніж у дорослих. Діти, що страждають глистяною інвазією, в більшості випадків бліді, мають поганий апетит. Попередження, своєчасне виявлення й лікування Г. має велике значення. Першочергове значення для попередження зараження глистами має виховання в дітей гігієнічних навичок, особливо звички мити руки перед їдою, оскільки брудні руки – найчастіший шлях зараження глистами.

ГЕНОТИП – сукупність спадкових структур організму (насамперед, генів). У Г. індивіда кореняться причини спадкових захворювань психіки, а для здорових людей – витоки темпераменту, індивідуальних рис обдарованості тощо. Знання Г. має істотне значення для ефективності організації навчання й виховання людини.

ГІГІЄНА – наука, що вивчає вплив різноманітних факторів навколишнього середовища й виробничої діяльності на здоров'я людини, її працездатність, тривалість життя, розробляє практичні заходи оздоровлення умов життя й праці людини.

ГІГІЄНА ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ – галузь гігієни, яка вивчає взаємодію дитячого організму й факторів навколишнього середовища з метою розроблення гігієнічних нормативів, спрямованих на охорону й зміцнення здоров'я , сприятливий розвиток і удосконалення функціональних можливостей організму дітей і підлітків. Основними проблемами  Г. д. і п. є стан здоров'я та фізичного розвитку, гігієна навчання й виховання, гігієна трудової діяльності дітей і підлітків, гігієна планування будівництва та обладнання навчальгних закладів і дитячих закладів різних типів.

ГІГІЄНА ПРАЦІ УЧНІВ – розподіл гігієни  дітей і підлітків, який вивчає вплив умов праці й різних її видів на організм учнів і опрацьовує комплекс санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на підвищення працездатності, охорону й зміцнення здоров'я школярів. Г.п.у. передбачає раціональну організацію праці учнів відповідно до їх вікових особливостей і можливостей в оптимальних умовах повітряно-теплового й світлового режимів, при раціональному чергуванні з відпочинком.

ГІГІЄНА УРОКУ – система заходів,  спрямована на попередження розумової і фізичної перевтоми учнів під час занять. Приміщення , в яких проводять заняття, повинні мати достатню площу, кубатуру, освітленість робочих місць учнів і класної дошки, сприятливий повітряно-тепловий режим; має гарантуватися техніка безпеки в лабораторіях і майстернях.

ГІГІЄНА УЧНІВ ОСОБИСТА – розділ шкільної гігієни, який вивчає питання догляду за тілом і одягом школяра; сукупність практичних засобів, що забезпечують збереження й зміцнення здоров'я  школярів, які здійснюються кожним учнем. У школі  навички особистої гігієни виховуються  в учнів   педагогами і шкільним лікарем.

ГІГІЄНА ШКІЛЬНА – див. Гігієна дітей і підлітків.

ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО КНИГ – вимоги до оформлення, видання книг і поводження з ними. Гарне оформлення друкованого тексту полегшує роботу зору, зменшує втому очей під час читання. Гігієнічним вимогам відповідають книги, надруковані на цупкому білому папері без глянцю, чорним контрасним друком, чітким простим шрифтом. З профілактичною метою підручники, які переходять від старших учнів до молодших, рекомендується дезінфіктувати, а дуже брудні – знищувати.

ГІПОБУЛІЯ – зниження вольових дій. Виникає внаслідок перевтоми, фізичного або нервового виснаження, вживання наркотиків, алкоголю, а також при деяких психічних розладах. При Г. різко знижується контроль індивіда за своїми словами і вчинками.

ГЛУХОНІМОТА  (лат. surdomutitas) – природжена або набута в ранньому дитинстві глухота й зумовлена нею відсутність мовлення. Г. найчастіше спричинюється перенесеннями в дитинстві цереброспінальним менінгітом, кором, грипом, скарлатиною, природженими аномаліями органа слуху, травмою тощо. Глухонімі діти підлягають спеціальному навчанню словесної мови. В кожній області є спеціальні дошкільні заклади й школи для глухонімих дітей, де їх вчать  сприймати зором усну мову («читати з губ»), говорити, читати, писати, розвивають залишки слуху, дають загальноосвітню та професійну підготовку.

ГЛУХОТА – повна відсутність або сильне зниження слуху. Буває одностороння і двостороння Г. може виникати внаслідок ураження зовнішнього, середнього або внутрішнього вуха, слухового нерва, центральних відділів слухового нерва, центральних відділів головного мозку. Розпізнають природжену Г. і набуту. Г. у дітей може бути результатом травми, завданої, зокрема, під час пологів.

ГОЛОВНИЙ МОЗОК – вищий відділ центральної нервової системи людини і хребетних тварин. Міститься в черепній коробці й через великий потиличний отвір переходить  у спинний мозок. У Г. м. людини розпізнають стовбур мозку, мозок і великий мозок (великі півкулі).Г. м. дає можливість здійснювати найскладнішу рефлекторну діяльність, аналізувати й синтезувати подразнення, що надходять із зовнішнього середовища, зберігати сліди попереднього досвіду й завязувати нові зв’язки, регулювати тим самим поведінку організму.

ГОСТРОТА  ЗОРУ – здатність бачити роздільно два розташованих близько один від одного об’єкти , зокрема дві точки. Визначається мінімальним проміжком між двома точками, які з даної відстані розрізняються як роздільні.

ГОСТРОТА СЛУХУ – здатність встановлювати мінімальну відмінність між двома звуками за їхньою гучністю.

ГРИП  (франц. grippe) – гостре вірусне захворювання людини і тварин. Захворювання починається із загальної слабості, болей у м’язах кінцівок, головних болей. У  дітей Г. перебігає важче, ніж у дорослих. Джерелом інфекції при Г. звичайно є хвора людина. Профілактика Г. спрямована на захист населення від зараження (імунізація введенням живої грипозної вакцини в дихальні шляхи тощо), обмеження розповсюдження інфекції (ізоляція хворих).

ГУМАНІТАРИЗАЦІЯ ОСВІТИ  - переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної картини світу й насамперед – світу культури, світу людини, на формування в молоді гуманітарного й системного мислення; система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання й таким чином на формування особистісної зрілості учнів, розвиток їхніх творчих здібностей. Г. о. спрямована на подолання утилітарно-економічного, технократичного підходу до освіти як системи підготовки кадрів і робочої сили з його нехтуванням людиною і духовними цінностями. Одним з найважливіших практичних напрямів Г. о. є перегляд змісту навчання, відображення в ньому в доступній формі світової філософської й загальнокультурної спадщини, філософських і етичних концепцій, історії науки. Г. о. передбачає також підвищення в навчальному процесі статусу  гуманітарних дисциплін при радикальному їх оновленні.

ДАКТИЛОГРАФІЯ – письмо пальцем на будь-якій зручній для письма площині; допоміжний засіб спілкування письменної людини з глухим або сліпоглухонімим співрозмовником без використання спеціальних засобів – д а к т и л о г і ї, Б р а й л я ш р и ф т у ,  жестів та ін. при спілкуванні зі сліпоглухонімим співрозмовник пише пальцем на його долоні звичайними літерами. Якщо письменного сліпоглухонімого не розвинуте усне мовлення, то він також пише співрозмовникові або на його долоні, або на будь-якій площині (на обкладинці книжки, на поверхні стола та ін.).

ДАКТИЛОЛОГІЯ – своєрідна форма мовлення, що базується на використанні пальців рук. Кожній букві відповідає певне положення пальців руки. Система Д. буває одноручною й дворучною (перша зручніша). Д. допомагає глухим і сліпоглухим легше і швидше оволодіти  словесною мовою та користуватися нею.  Глухонімі сприймають дактильні знаки зором, а сліпоглухонімі – дотиком. У  дитячих садках та початкових класах шкіл для глухих дітей  Д. використовують як основний засіб навчання, а в старших класах цих шкіл – як допоміжний. При навчанні сліпоглухонімих Д. – єдиний засіб спілкування.

ДАКТИЛЬНА мова – див. Дактилологія.

ДАЛЕКОЗОРІСТЬ ,  гіперметропія – один з видів патологічної рефракції ока, при якому паралельні промені після заломлення їх в оці сходяться у фокусі не на сітківці, а позаду неї. Внаслідок цього зображення предмета на сітківці стає нечітким, розпливчастим. У дитячому віці Д. стає розвиткові збіжної косоокості. Тому при Д. необхідно носити окуляри з відповідними збірними (опуклими) скельцями.

ДАЛЬТОНІЗМ –  один з видів часткової колірної сліпоти, розлад колірного зору. Назва походить від прізвища англійського вченого Дж. Дальтона, який 1794 вперше описав це явище. Люди, які страждають на Д., не можуть працювати на транспорті, в авіації, в хімічній, поліграфічній, текстильній промисловості, на морській службі. Д. не лікується.

ДАУНА ХВОРОБА – одна з форм природженої олігофренії, при якій поєднується відсталість у розумовому розвитку зі своєрідним зовнішнім виглядом хворого. Вперше цю хворобу описав англійський лікар Л. Даун 1886. зустрічається в одного з 500-800 новонароджених. Спричинюється порушенням хромосомного набору. Діти, хворі на Д. х., відстають не лише в психічному, а й у фізичному розвитку, частіше хворіють на інфекційні хвороби. Специфічних методів лікування Д. х. не існує, велику роль відіграє працетерапія, навчання у спеціальних школах.

ДЕБІЛЬНІСТЬ  (від лат. debilis – слабкий) – легкий ступінь  о л і г о ф р е н і ї, що характеризується примітивністю суджень і висновків, недостатньою диференціацією емоцій, обмеженою здатністю до навчання, зниженою адаптацією. Діти – дебіли становлять найбільшу (основну) групу учнів допоміжної школи. Правильно побудована система виховання й навчання дебілів в умовах спеціальної школи компенсує у відомих межах наявні в них дефекти.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА (від лат. deviatio - відключення) – окремі вчинки або система вчинків, які суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам: злочинність і поведінка, яка заслуговує карного покарання. Для попередження  девіантних вчинків слід з ранніх років прищеплювати повагу до моральних норм і виробляти моральні звички.

ДЕПРЕСІЯ  (від лат. depressus - пригнічений) – хворобливий стан приголомшеності, пригнічення, скорботи, відчаю. Спостерігається при багатьох психічних захворюваннях. У хворих на Д. спостерігається загальмованість рухів, мови, зниження активності, ініціативи, порушення сну, апетиту. У дітей у стані Д. зявляються тяжкі немотивовані страхи.

ДЕФЕКТОЛОГІЧНА ОСВІТА – професійна підготовка педагогів для роботи з аномальними дітьми в різних типах спеціальних закладів (школи для глухих, слабочуючих, сліпих, слабозорих, допоміжні школи, логопедичні школи й пункти, спеціальні дошкільні установи тощо). Підготовка учителів-дефектологів здійснюється на дефектологічних факультетах Українського педагогічного університету імені М.П. Драгоманова і Слов`янського педінституту.

ДЕФЕКТОЛОГІЯ – наука, яка вивчає особливості і закономірності розвитку, виховання й навчання дітей з фізичними і психічними вадами. До складу Д. входять с п е ц і а л ь н а   п е д а г о г і к а  і   с п е  ц і а л ь н а  п с и х о л о г і я. Спеціальна   педагогіка поділяється на с у р д о п е д а г о г і к у  (про виховання й навчання дітей з вадами слуху),  т и ф л о п е д а г о г і к у  (про виховання й навчання дітей з вадами зору),  о л і г о ф р е н о п е д а г о г і к у  (про виховання й навчання розумово відсталих дітей), л о г о п е д і ю (про засоби і методи виправлення вад мови у дітей - логопатів). Існують і відповідні галузі спеціальної психології. До Д. належать також  с у р д о т е х н і к а   й   т и ф л о т е х н і к а, які розробляють  технічні  засоби  навчання, корекції та  компенсації дефекту.