ДЕФЕКТОЛОГІЯ – наука, яка вивчає особливості і закономірності розвитку, виховання й навчання дітей з фізичними і психічними вадами. До складу Д. входять с п е ц і а л ь н а   п е д а г о г і к а  і   с п е  ц і а л ь н а  п с и х о л о г і я. Спеціальна   педагогіка поділяється на с у р д о п е д а г о г і к у  (про виховання й навчання дітей з вадами слуху),  т и ф л о п е д а г о г і к у  (про виховання й навчання дітей з вадами зору),  о л і г о ф р е н о п е д а г о г і к у  (про виховання й навчання розумово відсталих дітей), л о г о п е д і ю (про засоби і методи виправлення вад мови у дітей - логопатів). Існують і відповідні галузі спеціальної психології. До Д. належать також  с у р д о т е х н і к а   й   т и ф л о т е х н і к а, які розробляють  технічні  засоби  навчання, корекції та  компенсації дефекту.

ДИДАКТОГЕНІЯ – викликаний порушенням педагогічного такту з боку вихователя (педагога, тренера тощо) негативний психічний стан учня (пригнічений настрій, страх, фрустрація і т.д.), який негативно впливає на його діяльність міжособистісні стосунки. Д. може бути причиною неврозів. Грубість і нетактовність педагога, надмірно підкреслені дорікання за нездатність до навчання, непоправність у поведінці, бездарність у праці й науках викликають в учня негативні настрої й установки, інколи навіть хворобливого спрямування. Негативним впливам педагога піддаються вразливі, безвільні і недостатньо самостійні учні, із слабким типом нервової системи. Д. навіює дітям переконаність у своїй  нездатності й непоправності поведінки.

ДИЗАРТРІЯ  (від лат. dis… - префікс, який означає порушення) – розлад членороздільної мови. При Д. порушується вимовляння багатьох звуків, особливо приголосних. Спричинюється Д. ураженням  деяких ділянок головного мозку, порушенням інервації голосових зв'язок , язика, м`якого піднебіння, лицевих, дихальних м`язів, а також деякими вадами периферійної частини артикуляційного апарата.

ДИСГАРМОНІЯ  ОСОБИСТОСТІ – часткове або цілковите порушення принципу гармонійності в розвитку особистості. Часткова Д. о. спостерігається  часто : наприклад, у період швидкої інформатизацій технократизації суспільства, інтелектуалізації людини й виниклого на цій  основі дефіциту емоційності. Повна Д. о. може наставати внаслідок нервових і психічних захворювань.

ДИСГРАФІЯ – частковий розлад письма, пов'язаний з недорозвиненням або розпадом фонематичних уявлень. Виявляється в заміні  букв та інших перекрученнях звуко-буквеного складу слова. Найтяжчий ступінь порушення письма – а г р а ф і я . Запобігти  Д. можна в процесі своєчасного подолання вад усного мовлення. Виправляється Д. спеціальними логопедичними методами.

ДИСЛАЛІЯ -  розлад мови, що виявляється в порушеннях вимовляння звуків. Розрізняють Д. механічну, пов’язану з анатомічними дефектами артикуляційного апарата, і функціональну, що сприймається через неправильне сприймання звуків. Д. в багатьох випадках супроводять відхилення в письмі, яким необхідно запобігти в процесі корекції вад вимовляння.

ДИСЛЕКСІЯ – порушення читання, пов’язане з ураженням або недорозвитком окремих ділянок кори головного мозку. Виражається у сповільненому, вгадувальному характері процесу читання. Нерідко Д. супроводжується фонематичними спотвореннями й неправильним розумінням найпростішого тексту. Важкий ступінь порушення читання становить а л е к с і ю . Д. зв’язана з відхиленнями в розвитку усної і писемної мови. Методи виправлення Д. розробляються л о г о п е д і є ю.

ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ – метод роботи лікувальних і профілактичних медичних установ, який передбачає систематичне спостереження за станом здоров'я й фізичним розвитком певних груп населення, попередження захворювань, раннє активне виявлення й лікування хворих. Д. дошкільників здійснюється дитячими установами, дітей шкільного віку – поліклініками дитячих лікарень і шкільними лікарями, хворих – спеціальними диспансерами.

ДИТЯЧА  ПСИХОЛОГІЯ  - галузь психології, яка досліджує загальні та індивідуальні особливості психічного розвитку дітей, умови, рушійні сили й закономірності цього процесу на різних вікових етапах. Тому  Д. п. часто називають віковою психологією. Вивчає виникнення й розвиток у дітей психічних процесів (пізнавальних, мовних, емоційних, вольових та ін.), становлення психічних властивостей, розвиток різних видів діяльності (гри, учіння, праці), формування дитини як особистості.

ДУХОВНІСТЬ – індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби  життя, діяти «для інших». Під Д. переважно розуміють першу з цих потреб, під душевністю – другу. Душевність характеризується добрим ставленням особи до людей, які її оточують, увагою, готовністю прийти на допомогу, розділити  радість і горе. З категорією Д. співвідноситься потреба пізнання світу, себе, смислу і призначення свого життя. Людина духовна  в тій мірі, в якій вона задумується над цими питаннями і прагне дістати на них відповідь. Втрата  Д. рівнозначна втраті людяності. Формування духовних потреб особистості є найважливішим завданням виховання.

ЕЙФОРІЯ – підвищений настрій (відчуття радості, безтурботності), що не відповідає  об’єктивним обставинам. Спостерігається при токсичних ураженнях головного мозку, органічних ураженнях головного мозку, органічних захворюваннях центральної нервової системи.

ЕКЗАЛЬТАЦІЯ – (від лат. exaitus – дуже високий) – стан збудження, надмірної радості, що може бути реакцією на сильний емоціогенний подразник (збіг щасливих обставин) або реакцією на звичайні емоціогенні подразники при схильності до Е. Нерідко Е. є негативною і потребує відповідного лікування.

ЕПІЛЕПСІЯ , застаріла назва – падуча хвороба – психічне захворювання з хронічним перебігом, яке характеризується нападами розладів свідомості, що здебільшого супроводяться загальними судомами. При Е. порушується діяльність нервової системи, змінюється психіка, знижується розумові здібності. Дуже  часто Е. починається в дитячому або підлітковому віці (до 14 років). Прояви Е. у дітей і підлітків значно різноманітні, ніж у дорослих. У старшому шкільному віці спостерігаються психічні еквіваленти Е. – стани, які ніби замінюють напади. Лікування Е. вимагає великого терпіння, часу й постійного нагляду лікаря.

ЕРГОНОМІКА ПЕДАГОГІЧНА – розділ педагогіки, яка вивчає проблеми оптимізації  матеріальних умов шкільної праці; робочих місць учня й учителя, оптимізацію дидактичних засобів, проблеми техніки безпеки й гігієни праці, умови відпочинку, а також естетику шкли і її оточення.

ЕРОТИЗМ – гіперсексуальність, підвищений статевий потяг. Важкі форми Е. мають місце при маніакальних станах, прогресивному паралічі, старечому недоумстві, епідемічному енцефаліті, олігофренії. Легкі форми Е. спостерігаються в підлітковому віці, коли намічається перехід до дорослості, виявляється підвищений інтерес до іншої статі.

ЕХОЛАЛІЯ – патологічне порушення мовної діяльності, яке виявляється в автоматичному повторенні слів співрозмовника. Спостерігається при органічних захворюваннях мозку та при розумовій відсталості.

ЕХОПРАКСІЯ – хворобливий стан, при якому індивід бездумно повторює дії інших людей. Ці дії є простим відлунням баченого  в рухах інших людей. Е. має місце при органічних ураженнях мозку, а також розладі вищих психічних функцій.

ЖЕСТІВ МОВА – система умовних знаків, утворюваних рухами рук, мімікою обличчя, рухами тіла. Як додатковий засіб спілкування людей звичайно комбінується з усною мовою. Жести не універсальні і спричиняються в певному значенні лише в даному мовному колективі. Особливості жестикуляції й міміки в процесі спілкування вивчає пара лінгвістика. Для спілкування глухонімих існують складні системи Ж. м. Цій  мові глухонімих дітей навчають у спеціальних школах.

ЗАЇКАННЯ – складне порушення мовлення, що виявляється в розладі його нормального ритму, мимовільних зупинках у момент висловлювання або змушених повтореннях окремих звуків і складів. Найчастіше З. спостерігається у чоловіків і починається в 2 -  5-річному  віці. З віком З. ускладнюється мовними вивертами, мимовільними рухами, наростаючою боязкістю перед мовленням, судорогами м`язів обличчя, кінцівок. Лікування провадиться в спеціальних лікувальних установах лікарями- невропатологами або психіатрами спільно з логопедами.

ЗОНДИ ЛОГОПЕДИЧНІ – (франц. sonde – бур, шуп) – інструменти, призначені для механічного регулювання положення й руху органів мови під час корекції недоліків вимови. За допомогою З. л. органам мови надають положення, яке відповідає правильній артикуляції звуку, що формується.

ІДІОТІЯ – крайній ступінь психічного недорозвинення (о л і г о ф р е н і ї ), зумовленого порушенням розвитку головного мозку плоду або дитини в перші роки її життя. Мовлення у хворих на І. недорозвинене, рухи незграбні. Іноді хворі на І. мляві, малорухливі, а інколи, навпаки, у них настає рухливе й загальне розгальмування.

ІМБЕЦИЛЬНІСТЬ (від. лат. imbecillus – слабкий, немічний ) – психічне  недорозвинення, середній ступінь слабоумства, зумовленого порушенням розвитку головного мозку плоду або дитини в перші роки її життя.

КАРАНТИН В ДИТЯЧИХ УСТАНОВАХ  (італ. quarntena, від cuaranta giorni – сорок днів) – сукупність заходів, спрямованих на запобігання поширенню інфекційних хвороб з епідемічного вогнища й ліквідацію самого вогнища. У випадку виникнення інфекційного захворювання в дитячій установі хворого негайно ізолюють, повідомляють у відповідний відділ охорони здоров'я про появу інфекційного захворювання, проводять дезинфекцію приміщення, де знаходився хворий, його одягу, постільної білизни, посуду, іграшок, витримують в К. дітей, які мали контакти з хворими. Строк К. залежить від захворювання.

КАХЕКСІЯ – стан  глибокого виснаження, що виникає внаслідок недостатнього й неповнолітнього харчування або тяжкого порушення обміну речовин.

КОСООКІСТЬ – таке положення очей, коли зорова лінія одного з них спрямована на спостережуваний предмет, а другого  – відхилена від цього предмета. Розрізняють два види К.: так звана співдружна й паралітична. У дітей найчастіше зустрічається співдружна К. однією з характеристик її ознак є відсутність обмеження рухливості очей, незважаючи на неправильне положення зорової лінії одного з них. Паралітична К. виникає в будь-якому віці. Типовою її ознакою є скарги хворих на роздвоєння предметів (диплопія).

КРЕТИНІЗМ (франц. cretinisme , від cretin – кретин, недоумкуватий) – захворювання, що характеризується природженим слабоумством і затримкою фізичного розвитку внаслідок порушення функції щитовидної залози. Спостерігається при природженому недорозвиненні щитовидної залози або спадково зумовленому порушенні утворення тиреоїдних гормонів, а також при недостатньому вмісті його у питній воді. У кретинів порушені пропорції тіла: короткі кінцівки, голова непропорційна, набрякле обличчя, низьке чоло, великі вуха, рот, товстий язик, тупий вираз обличчя. Основний принцип лікування К. – компенсація недостатньої діяльності щитової залози.

ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА (ЛФК)- комплекс методів фізичної культури, спеціальні фізичні вправи і природні фактори, що їх застосовують у медицині з лікувально-профілактичною метою. Складовими ЛФК є механотерапія, трудотерапія й лікувальний масаж. Велике значення має застосування ЛФК в дитячому віці. Особливістю методу ЛФК у дітей є використання імітаційних рухів та ігор.

ЛОГОНЕВРОЗ – розлад мовної функції, який настає в результаті невротичного стану особистості. Типовим проявом Л.  є    м у т и з м . Л. особливо піддаються діти раннього й дошкільного віку, коли мовна діяльність лише формується і є досить крихкою.

ЛОГОПАТІЯ –загальна назва стану мовної недостатності при нормальному слухові. Форми Л. різні: порушення вимовляння, артикуляції, голосу, темпу мовлення, порушення здатності писати й читати. Поняття Л. охоплює  мовні розлади, що виникають при ушкодження апарата мовлення, внаслідок  органічних уражень центральної нервової системи, а також функціональних розладів або затримки розвитку мовлення тощо. Питання вивчення, подолання й запобігання Л. займається л о г о п е д і я .

ЛОГОПЕДИЧНА ШКОЛА – спеціальна школа для дітей з важкими розладами мови. Крім загальних завдань, які стоять перед масовою школою , Л. ш. має на меті виправлення недоліків усної мови, читання й письма, забезпечення трудової підготовки в обсязі спеціальних програм, встановлених  Міністерством освіти, психічне й фізичне оздоровлення завдяки правильній організації життя дітей і корекційно-виховній роботі (лікувальна гімнастика, масаж. Фізіотерапія тощо). В Л. ш. приймаються діти, які мають нормальний слух, але позбавлені можливості навчатися в масовій школі у зв’язку з недорозвитком мови.

ЛОГОПЕДИЧНИЙ ПУНКТ  при загальноосвітній школі, дошкільному закладі – організовується для надання допомоги дітям з вадами мови.  Основним його  завданням є усунення різних порушень усної і писемної мови, запобігання різним відхиленням  мовного розвитку учнів, пропаганда логопедичних знань серед педагогів та батьків.

ЛОГОПЕДІЯ -  наука, що вивчає різні порушення мови, а також методи подолання їх і запобігання їм. Різноманітність цих порушень зумовлена складністю анатомо-фізіологічних механізмів, які беруть участь у формуванні мови. Основні порушення мови: алалія, афазія, дизартрія, дислалія, ринолалія, дислексія (порушення читання), заїкання, брадилалія й техілалія (порушення ритму, темпу і плавності мови), афонія, дисфонія, фонастенія (порушення голосу), порушення мови внаслідок зниження слуху. Л. – один із розділів дефектології. Як галузь педагогічної науки тісно пов’язана з фізіологією, медициною, психологією, мовознавством. Подолання порушень мови проводяться в спеціальних школах і дошкільних закладах для дітей з порушеннями мови, на логопедичних пунктах при загальноосвітніх школах, у логопедичних кабінетах при поліклініках, у стаціонарних відділеннях при лікарнях і психоневрологічних диспансерах.

МАКРОЦЕФАЛІЯ  , мегалоцефалія – аномальне збільшення розмірів голови внаслідок збільшення розмірів голови внаслідок збільшення розмірів головного мозку. Розумовий розвиток у макроцефалів дещо затриманий, інколи порушується зір, слух. М. буває  природженою й набутою.

МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ – розділ психології, що вивчає роль психіки в умовах виникнення й перебігу хвороб людини, а також відновлення її здоров'я . Засновником  М. п. вважають німецького психолога й філософа ХІХ ст. Р.Г. Лотце. До М. п. входять клінічна психологія, п а т о п с и х о л о г і я , клінічна психосоматологія, клінічна нейропсихологія, психофармакологія та ін. М. п. велику увагу приділяє вивченню переживань пацієнтів від раннього дитинства до моменту настання хвороби. М. п. допомагає лікарям точніше діагностувати хвороби, використовувати прийоми психотерапії, психогігієни і психопрофілактики.

МЕДИЧНИЙ КАБІНЕТ У ШКОЛІ – організує медичний огляд учнів для визначення стану здоров'я і групи при заняттях фізкультурою, забезпечує першу медичну допомогу, нагляд за санітарним станом навчальних і допоміжних приміщень, медико-педагогічний нагляд за гігієнічним і фізичним вихованням школярів, лікувальну консультацію з питань фізичного виховання й режиму днята побуту учнів, медико-санітарне забезпечення спортивних заходів, профілактику інфекційних хворо тощо.

МІКРОФТАЛЬМ – природжений недорозвиток очного яблука, яке сформоване правильно, але в зменшеному вигляді. Діти, які страждають на М., навчаються в школах слабозорих або школах сліпих.

МОЗОК –центральний відділ нервової системи в людини й тварин, що забезпечує найдосконаліші форми регулювання життєвих функцій організму та його зв’язки з середовищем. Розрізняють М. головний і М. спинний.

МОНОФОБІЯ – психічний стан, при якому людина боїться залишитися на самоті. Посилюється в екстремальних умовах, наприклад у оператора (пілота, космонавта, диспетчера), коли він працює один із складною технікою. М. може проявлятися й у молодому віці, наприклад у підлітка, який став  і з о л я н т о м    в учнівському колективі.

МУТИЗМ – німота, мовчання, відмова від мови при збереженні розуміння мови оточуючих і при відсутності органічного ураження мовно-рухового апарату. М. має тимчасовий характер і належить до групи невторотичних реакцій. М. частіше виникає у сором’язливих, несміливих, невпевнених у собі дітей. М. може бути абсолютним (повне мовчання) і елективним (наприклад, дитина не відповідає на жодне запитання в школі й нормально розмовляє вдома).

НЕВРОСТЕНІЯ , нервове виснаження, нервова слабкість – захворювання, що виникає при тривалому або надмірно сильному напруженні нервової системи. Одна з форм  н е в р о з і в . Розвиток Н. зумовлюють інтоксикації, інфекції, перевтома, недосипання , недоїдання, травми черепа тощо. Основні ознаки Н.: підвищені дратівливість і збудливість, швидке стомлювання під час роботи, особливо розумової, часом апатія, головний біль, запаморочення, розлади сну.

НЕВРОЗИ  д и т я ч і – група функціональних  захворювань нервової системи, які виникають внаслідок дії психотравмуючих факторів, що зумовлюють схильність до захворювань на Н., бувають механічні і психічні травми, інтоксикації, інфекції тощо.

НЕВРОПАТОЛОГІЯ -  галузь клінічної медицини, яка вивчає причини виникнення, механізми розвитку і клініку захворювань нервової системи, а також розробляє заходи їх діагностики, профілактики і лікування.

НЕГАТИВІЗМ ДИТЯЧИЙ  - (від лат. negativus - заперечений) – одна з ознак психічного розладу, яка виявляється в невмотивованому опорі різним впливам. Розрізняють Н. : п а с

НЕЙРОПСИХОЛОГІЯ – галузь психології, що вивчає мозкову основу психічних процесів і їхній розвиток з окремими системами  головного мозку.

НЕЙРОТИЗМ – характерологічна особливість людини, що виражається в схильності до невротичних реакцій, нервових зривів, стану тривоги та ін. зумовлюється як певними  особливостями типологічного складу нервової системи індивіда, так і тривалими несприятливими умовами життя й виховання.

НІМОТА – відсутність мовлення у людини при збереженні слуху. До Н. можуть спричинитися різноманітні ураження відповідних відділів головного мозку (травми, пухлини, інфекційні захворювання тощо), деякі психічні захворювання, істенія, ушкодження органів мовлення. Якщо порушення центральної нервової системи не глибоке або своєчасно проведено лікування, то функція мовлення в ряді випадків може відновитися.

ОЛІГОФРЕНІЯ – вид недорозвинення психічної діяльності, в основі якого лежать залишкові явища перенесеного органічного ураження центральної нервової системи (переважно кори півкуль головного мозку). О . супроводиться анатомічними змінами, які вказують на не розвинення мозку та аномалії іншого характеру. Анатомічні зміни неминуче ведуть до порушення всієї вищої нервової діяльності дитини. Один з основних симптомів олігофренічного слабоумства – недостатня здатність до абстрагування й узагальнення. За ступенем вираження дефекту О. поділяють на 3 групи: ідіотія, імбецильність, дебільність. Якісна своєрідність дефекту визначає характер усієї системи навчання й виховання дітей- олігофренів у допоміжній школі, особливо корекційно- виховної роботи.

ОЛІГОФРЕНОПЕДАГОГІКА -  наука про виховання, навчання і шляхи корекції недоліків розвитку розумово відсталих дітей. Виникла як певний етап у розвитку медицини і педагогіки. Перше глибоке клінічне вивчення розумової відсталості провів французький психіатр Ескіроль (1772-1840). Французький лікар і педагог Е.Сеген опрацював першу педагогічну  систему виховання й навчання розумово відсталих дітей, яка грунтувалася на розвитку активності, дієздатності розумововідсталої дитини,  за допомогою вправ-тренувань органів чуття, уваги, волі. О. виокремилася в самостійну галузь педагогічної науки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Змістом  О. як науки є 1) вчення про суть розумової відсталості в дітей, про шляхи й засоби педагогічного і психологічного вивчення особливостей аномальної дитини; 2) теорія навчання (дидактика) розумово відсталої дитини; 3) наукове обгрунтування змісту навчання розумово відсталих дітей у допоміжній школі; 4) аргументування часткових методик навчання розумово відсталих дітей окремими навчальними предметам; 5) розроблення принципів і методів виховання в розумово відсталих дітей позитивних моральних якостей; 6) формування структури допоміжної школи як спеціальної. Опрацювання проблем  теорії О. і підготовка наукових та педагогічних кадрівдля роботи в допоміжних школах в Україні ведеться в Науково-дослідному інституті дефектології АПН України й на кафедрах дефектологічних факультетів.

ОСАНКА (постава) у   д і т е й – звичне положення тіла дитини при сидінні, стоянні, ходьбі, яке супроводжується під впливом умов виховання й життя. При  правильній О. голова й тулуб займають пряме положення, плечі трохи опущені й дещо відведені назад, груди виставлені вперед, а живіт трохи підтягнутий. Погана О. може привести до несприятливих змін в організмі й погіршення здоров'я . педагогам і батькам необхідно постійно слідкувати за тим, щоб О. дітей  була правильною у всіх відношеннях. Формування О. залежить також від умілого поєднання занять фізичними вправами із суворим гігієнічним режимом.

ПАТОПСИХОЛОГІЯ – галузь психологічної науки. Вивчає закономірності розладу психічної діяльності і властивостей особистості при психічних хворобах у порівнянні з закономірностями формування та перебігу психічних процесів у нормі, особливості порушень відображувальної діяльності мозку. Тісно пов`язана  з  п с и х і а т р і є ю . Особливого значення  П. набуває у дитячій психіатрії, де її застосовують для диферінціальної діагностики, встановлення ступеня зниження інтелекту, для прогнозування здатності дитини до навчання.

ПЕДІАТРІЯ – наука про дитячі хвороби; галузь медицини. Сучасна П. вивчає анатомію, фізіологію, патологію, гігієну дитячого організму, займається питаннями виховання дітей до 4 – х років. П. як самостійна наука сформувалася у другій половині ХІХ ст.

ПСИХАСТЕНІЯ – хворобливий стан, при якому найбільш вираженою особливістю психічного складу людини є тривожно- помислів характер, який виявляється в постійній невпевненості в собі, нерішучості, боязкості і вразливості. Такі люди схильні до сумнівів, їм постійно важко приймати будь-які рішення. Вони нескінченно аналізують свої вчинки, схильні до заниженої самооцінки, рідко бувають задоволені собою. Перші прояви П. можуть спостерігатися в ранньому віці. З дітьми, в яких спостерігаються початкові прояви П., дуже важливо проводити спеціальну лікувально – педагогічну роботу : 1) виховання в невеликому життєрадісному дитячому колективі;2) загартування з поступовим тренуванням активності і з привчанням до самостійності; 3) психотерапія з включенням до неї елементів трудової, цікавої для дитини діяльності; 4) застосування різних заспокійливих і стимулюючих медикаментозних засобів.

ПСИХІАТРІЯ – розділ медицини, що вивчає порушення в нервово психічній сфері і розробляє методи лікування і профілактики психічних захворювань.

ПСИХІКА – властивість високо організаційної матерії – мозку, його здатність відображати об’єктивну дійсність у вигляді відчуттів, уявлень, думок, вольових дій та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. П. виникла на певному етапі розвитку матерії, з появою у живих організмів особливої форми подразливості – чутливості, або здатності до відчуття. П. людини – це свідомість , яка виникла у процесі трудової діяльності і всього ходу суспільного життя, в нерозривному зв’язку з розвитком мови. Важливу роль у формуванні П. людини відіграє навчання й виховання, в процесі яких організовується діяльність дитини й відбувається засвоєння мови, а через неї і всього матеріального й духовного досвіду, нагромадженого попередніми поколіннями. Досліджує П. психологія.

ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК – формування і вдосконалення пізнавальної діяльності й рис особистості людини на різних етапах її життя. У вітчизняній психології П. р. розглядається як результат активної  діяльності дитини, взаємодії її з соціальними умовами існування при провідному впливі виховання й навчання. П. р. дитини проходить через ряд стадій чи вікових періодів, які  закономірно змінюють один одного. Для кожного періоду  характерним є певне становище дитини в суспільстві, яке знаходить своє вираження у провідному типі діяльності. В ході П. р. виникають і удосконалюються психічні процеси (сприймання, пам'ять, увага, мислення, мова), формуються воля та характер, з`являються  певні властивості особистості.

ПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ – сталі душевні якості індивіда, що створюються в процесі його тривалої відображувальної діяльності, виховання та самовиховання. До П.в. особистості належать властивості інтелектуальної та емоційно-вольової сфер діяльності людини (пам`ятливість, сприйнятливість, уважність, вдумливість, мовчазність, емоційність тощо ), а також властивості, які породжують характер і темперамент, психічні якості людини (мужність, сміливість, доброту, рішучість). Більшість П. в.  формується в процесі навчання й виховання людини.

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ – різні форми  єдиного ціілісного відображення суб`єктом  об`єктивної  дійсності у процесі діяльності центральної нервової системи. На основі П. п. формуються  відповідні психічні властивості, їхня певна система, яка регулює перебіг П. п.

ПСИХІЧНІ СТАНИ – тимчасові, відносно сталі рівні психічної діяльності , що  виявляються в різноманітній активності  або характеризують психіку в цілому. П. с.  зумовлюються типологічними  особливостями вищої нервової діяльності, формуються в процесі цілеспрямованого свідомого діяння – навчання, виховання, праці.

ПСИХІЧНІ ХВОРОБИ – розлади діяльності головного мозку, що виявляються в порушенні психіки людини, тобто у втраті здатності правильного відображати навколишній світ і адекватно реагувати на різні життєві обставини. Перші ознаки П. х. з`являються здебільшого у ранньому віці. До П. х. відносять шизофренію, маніакально-депресивний психоз, епілепсію, олігофренію, слабоумство, наркоманію, психогенію тощо, а також хвороби, що виникли внаслідок травм головного мозку, інфекцій, інтоксикацій,  судинної патології головного мозку тощо.

ПСИХОГІГІЄНА – розділ гігієни, що вивчає заходи по збереженню й зміщенню психічного здоров'я людей та запобіганню психічним захворюванням. Основні завдання П.: формування гармонійно розвинутої особистості; запобігання перевантаженню нервової системи; виховання правильного співвідношення інтелектуально-вольових властивостей особистості з афективною сферою; вибір і рекомендація корисних навичок і запобігання формуванню шкідливих звичок; виховання правильного ставлення людини до свого психічного і фізичного здоров'я .

ПСИХОДІАГНОСТИКА – галузь психології, спрямована на всебічний аналіз особистості з метою розв’язання практичних завдань виявлення й подолання недоліків у її розвитку, підвищення рівня навчальної або професійної діяльності, забезпечення гармонійного піднесення здібностей і моральних якостей. Залежно від специфіки об’єкта П. охоплює три галузі: шкільну, професійну, клінічну. До основних методів П. належать психологічні тести, психологічне спостереження, бесіда, а також вивчення продуктів діяльності обстежуваного індивіда.

ПСИХОЗИ – розлади діяльності головного мозку, що виявляються в порушенні вищої нервової діяльності. Психози виникають внаслідок первинного ураження головного мозку з наступним порушенням діяльності організму в цілому або захворюванням різних органів з вторинним порушенням психічних функцій.

ПСИХОПАТІЯ  , патологічний характер, психопатичні конституції – патологічний дисгармонійний склад характеру. Ця дисгармонія виявляється в нестійкості  ефективно-вольових рис людини при одночасному збереженні інтелекту. Перші ознаки П. з`являються дуже рано, під впливом різних несприятливих обставин виникає загострення стану. Хоча П. – відносно стійка зміна особистості, все ж таки під впливом сприятливих умов патологічні риси можуть бути не лише згладжені, а й ліквідовані. З дітьми, в яких уже в ранньому віці спостерігаються надмірна емоційна збудливість, нестійкість настрою й поведінки тощо, необхідно організувати спеціальні заходи для дальшого розвитку П.

ПСИХОТЕРАПІЯ – лікування хворого за допомогою психічного впливу на нього. Під П. у широкому значенні розуміють правильний режим у лікувальних закладах, усунення факторів, що травмують  психіку хворого, сприяння виникненню у хворого позитивних  емоцій тощо. П. насамперед впливає на почуття людини, на її емоції. В дитячому віці особливо ефективним є комплексне лікування неврозів при провідній ролі П. Будь-яка  форма П.(переконання, навіювання, гіпноз) серед дітей і підлітків має поєднуватися з застосуванням зміцнювальних, заспокійливих, тонізуючих медикаментів і фізіотерапевтичних процедур.

ПСИХОЛОГІЧНА СУМІСНІСТЬ – максимальне поєднання психічних параметрів  двох або кількох людей; взаєморозуміння людей, що спілкуються. Основою П. с. є узгодженість їхніх рухів, дій, вчинків, емоційності, спрямованості потреб та ін. П. с. має виняткове значення групової  (колективної)  діяльності, коли чітко роз приділяються ролі і функції між виконаннями спільної програми й кожен з них доповнює іншого.

ПСИХОЛОГІЯ ВАЖКОВИХОВУВАНИХ- розділ психолого- педагогічних досліджень, спрямованих на виявлення специфічних особливостей поведінки важковиховуваних дітей різних вікових груп, з`ясування   шляхів ефективної профілактики важковиховуваності, бездоглядності, правопорушень серед учнів.

РОЗУМОВА ВТОМА – стан центральної нервової системи, що виникає внаслідок перенапруження розумової діяльності й характеризується зниженням її продуктивності, спадом уваги, сповільненням усіх процесів. Важливим засобом боротьби з Р. в. є правильна організація розумової праці, виховання з дитинства інтересу й звички до систематичної  розумової  діяльності.

РОЗУМОВО ВІДСАЛІ ДІТИ – діти з порушенням нормального розвитку пізнавальних процесів внаслідок органічних уражень головного мозку (головним чином, його кори). До цих уражень належать: запалення тканини мозку і його оболонок (менінго-енцефаліти), ускладнення після інфекційних захворювань (дифтерит, скарлатина, кір, грип та ін.), травми голови, крововиливи в мозок дитини під час родів тощо. Залежно від ступеня порушення розумового розвитку Р. в. д. поділяються на такі основні групи: а) і д і о т и  – діти, які не володіють мовою і не розуміють мови інших; не здатні до засвоєння складних навичок, мають грубі порушення в моториці (не можуть самостійно переміщатися);           б) і м б е ц и л и  - діти з досить грубими порушеннями в пізнавальних процесах, не здатні до тривалої цілеспрямованої дії, з погано розвинутою пам’яттю; після тривалого  навчання у імбецилів виробляються навички читання, письма, рахунку. Деякі навички ручної діяльності і самообслуговування; в) д е б і л и – діти з найлегшим ступенем розумової відсталості, але вони істотно відрізняються за своїм психічним розвитком від нормальних дітей; здатні до систематичного шкільного навчання за спеціальною програмою, можуть оволодіти трудовими знаннями, уміннями й навичками порівняно легкої професії; навчаються в допоміжних школах, особливістю виховного процесу в яких є обов’язкове проведення з дітьми корекційно-виховної роботи.

САНАТОРІЙ  д и т я ч и й – лікувально-профілактичний стаціонарний заклад, в якому лікування дітей проводиться за допомогою природних факторів у поєднанні з іншими лікувальними заходами. Крім туберкульозних, є спеціалізовані санаторії для дітей з наслідками ревматизму, з захворюваннями опорно-рухового апарату, з хронічною пневмонією, захворюваннями органів травлення тощо. С. д. забезпечуються кваліфікованими кадрами лікарів і педагогами вихователями. Медичне обслуговування в них поєднується з виховною і навчальною роботою. В деяких санаторіях – кістково-туберкульозних, поліомієліт них – організовано повний курс навчання за програмами середньої школи.

САНАТОРНИЙ  ДИТЯЧИЙ САДОК – оздоровчий дошкільний заклад інтернатного типу, який працює круглий рік. Організується в основному для дітей з туберкульозною інтоксикацією. Вихованці С. д. с.  відбираються спеціальною комісією, до якої входять педагоги й медики.

САНІТАРНО-ЛІСОВА ШКОЛА – лікувально-виховний заклад для школярів 7-14 років з ослабленим здоров`ям. В ній здійснюється комплекс лікувальних і оздоровчих закладів з навчанням за програми загальноосвітньої школи. С.- л. ш. мають різний профіль: для дітей, хворих на туберкульоз, для дітей – ревматиків і дітей – невротиків.

САНІТАРНА ОСВІТА  в   ш к о л і – система поширення медичних і санітарно-гігієнічних знань, а також виховання гігієнічних навичок, підвищення санітарної культури учнів з метою збереження і зміцнення їхнього здоров'я. В  українській школі усталилася система  санітарної освіти,  головними складовими якої, взаємозв’язаними між собою, є: 1) гігієнічне навчання й виховання, яким передбачено вивчення на уроках основ гігієни відповідно до навчальних програм; позакласна й позашкільна санітарна освіта; щоденне  гігієнічне виховання й контроль за вихованням учнями санітарних навичок і вимог;2) систематична санітарна освіта  батьків; 3) гігієнічна підготовка учителів.

САНІТАРНА ШКІЛЬНА ІНСПЕКЦІЯ – система державного нагляду (попереджувального й поточного) за санітарним станом навчальних і виховних закладів. Здійснюється санітарними лікарями.

САНІТАРНИЙ РЕЖИМ у школі – система заходів, спрямованих на організацію правильного в педагогічному й гігієнічному відношенні виховання дитини, попередження захворювань. С. р. встановлюється з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей.

СИГМАТИЗМ – неправильна вимова свистячих (с, з, ц) і шиплячих (ш, ж, ч, щ) звуків. С. долається в результаті логопедичних занять.

СКОЛІОЗ – викривлення хребта убік, що нерідко супроводиться ротацією (обертання) тіл і задніх елементів хребців. Найчастіше виникає в період інтенсивного росту організму (у віці 5 – 15 років). При  С. спостерігається ряд змін і функціональних порушень різних органів і систем грудної клітки й черевної порожнини, що перешкоджає їх анатомічному удосконаленню в процесі розвитку організму.

СЛАБОЗОРІСТЬ -  порушення зору, яке характеризується різким зниженням його гостроти або менш різким зниженням його гостроти або менш різким зниженням гостроти зору, однак про значній зміні інших зорових функцій (звуження поля зору, скотома тощо). Порушення зору затрудняє навчання дітей і зумовлює необхідність у спеціальних умовах, які полегшують зорове сприймання. Слабо зорі діти в Україні навчаються в спеціальних школах і спеціальних класах для сліпих. Певна частина навчається в загальних класах масових шкіл. У школах для слабозорих дітей застосовується спеціальне обладнання , спеціальні підручники, надруковані великим шрифтом, особливі навчальні посібники, які мають чіткі зображення, добре виражені контури та обриси об’єктів. При навчанні слабозорих дітей велике значення надається  використанню технічних засобів : звукозаписуючої і звуковідтворюючої апаратури, проектів, звуко- оптичних індикаторів тощо.

СЛАБОУМСТВО -  стійке необоротне зниження або недорозвинення розумових здібностей (інтелекту) , яке виявляється слабкістю суджень, висновків, нездатністю до узагальнень і супроводиться розладами уваги, пам`яті та втратою особистістю індивідуальних рис. Розрізняють С.  вроджене  і набуте, внаслідок різних патологічних процесів.

СЛАБОЧУЮЧІ ДІТИ – діти з частковою втратою слуху (від 20 до 80 дБ). У С. д. через розлад здатності сприймати звукове мовлення з допомогою слухового аналізатора порушується мовний розвиток. Велике значення для нормалізації психічного розвитку С. д. має рання діагностика, яка дає можливість відрізнити їх від глухих. У С. д. при застосуванні спеціальних корекційних засобів (звукопідсилення, спеціальна методика) слухові образи слів формуються необмежено. Отже, при своєчасному реабілітаційному навчанні      С. д. оволодівають можливістю слухового сприйняття усно того мовлення оточуючих. Залежно від  ступеня реабілітації функції слухового аналізатора, стану психічного мовного розвитку С. д. навчаються в масових школах, І та ІІ відділенні спеціальних шкіл.

СЛІПОГЛУХОНІМОТА – одночасна відсутність зору, слуху та мовлення. С. виникає внаслідок  втрати в ранньому дитинстві слуху, що виключає можливість сприймати мовлення інших людей і самостійно оволодівати словесною мовою шляхом наслідування. Відсутність з раннього дитинства зору спричиняється до неможливості оптично орієнтуватися в середовищі. Ураження слуху та зору в дорослих звичайно не призводить до втрати мовлення й тому С. не настає. З сліпоглухонімими проводять спеціальну педагогічну роботу, завдяки якій  вони  можуть оволодівати знаннями  про навколишню дійсність , мовленням, здобувати освіту. В Україні є спеціальні навчальні заклади для сліпоглухонімих.

СЛІПОТА – повна відсутність зору та будь-яких  світлових відчуттів. Сліпа людина не лише нічого не бачить, а й не відрізняє світло від темряви. С. може бути  вродженою й набутою. У дітей  набута С. частіше виступає  як наслідок атрофії зорового нерва, катаракти, глаукоми. Сліпі діти в Україні у віці від 7 до 16-17 років охоплені загальною освітою. Для  них створена мережа спеціальних загальноосвітніх шкіл, де вони дістають неповну середню і середню освіту, трудове моральне, фізичне й  естетичне виховання. В Україні існує 16 шкіл для сліпих і слабо зрячих дітей, де навчання читанню й письму ведеться за особливою рельєфною системою Л. Брайля. Для працюючих дорослих сліпих існують загальноосвітні вечірні школи. Є також професійні  школи.

СЛУХ – здатність тварин і людини сприймати звукові подразнення й трансформування їх у специфічні відчуття. Чутливість С. визначається мінімальною силою звуку, що викликає відчуття – порогом чутності. Слуховий аналізатор людини може реагувати на звуки силою від десятків часток Па до 10 і більше Па, сприймає звуки частотою коливання від 16 до 20 000 Гц. Особливістю С. людини є здатність  сприймати звуки мови не тільки як фізичне явище, а й як сигнали, що мають певний зміст. Здатність до слухового сприймання й розрізнення найелементарніших звуків мови (фонем) становить фонематичний С. людини й має важливе значення при оволодінні звуковою стороною мови. В попередженні  порушень С. у дітей велике значення мають гігієнічні заходи , зокрема охорона С. від шкідливого впливу сильного шуму, оскільки орган С. дітей характеризується підвищеною ранимістю.

СЛУХОВИЙ КАБІНЕТ – спеціально обладнана кімната в школі для глухонімих, призначена для проведення індивідуальних і групових занять з учнями , в яких збереглися залишки слуху. С. к. обладнуються звуковимірювальною, звукопідсилюючою і звуковідтворюючою апаратурою, а також різними посібниками.

СЛУХОВІ АПАРАТИ  , с л у х о в і  п р о т е з и – звукопідсилювальні прилади, що застосовуються при стійкому зниженні слуху або г л у х о т і. Дія  С. а  ґрунтується на принципі підсилення звуку. Складаються С. а з мікрофона, який перетворює звукові коливання на електричні , підсилювача електричних коливань і телефону. Для передавання звуку безпосередньо через кістку за вухом встановлюють телефон, а для передавання звуку через повітря спеціальний вкладиш встановлюють  у зовнішній слуховий прохід.

СОМНАМБУЛІЗМ  -   (від лат. somnus – сон  і ambulo – ходжу , прогулююсь), лунатизм – одна з рідкісних форм порушення сну. С. проявляється у тому, що людина в стані своєрідного сну автоматично робить ряд  послідовних дій. Прокинувшись, вона про це нічого не пам’ятає . При С. має місце гальмування кори півкуль головного мозку, але без гальмування підкірки. С. буває  здебільшого одним з проявів епілепсії, може виникати після тяжких психічних травм, травм черепа, при істерії. Явища С. в підлітковому та юнацькому віці зустрічаються  частіше, ніж у маленьких дітей. Лікування С. в основному зводиться до усунення факторів, які травмують психіку, до організації правильного режиму й загально- зміцнюючи заходів.

СПЕЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА – наука про виховання й навчання дітей з вадами психофізичного розвитку. С. п. розвивається на основі загальних принципів педагогіки з урахуванням своєрідності навчально-пізнавальної діяльності аномальних дітей. Відповідно до цього розроблено систему педагогічних засобів, спрямованих на виховання учнів у дусі загальнолюдської моралі, на всебічний розвиток особистості, оволодіння учнями загальноосвітніми знаннями, підготовку до практичної суспільно корисної діяльності. Важливим завданням С. п. є розробка шляхів, методів і прийомів педагогічної компенсації та корекції відхилень у розвитку дітей. У С. п. залежно від категорії аномальних дітей, які становлять об’єкт вивчення, розрізняють с у р д о п е д а г о г і к у,  т и ф л о п е д а г о г і к у, т и ф л о с у р д о п е д а г о г і к у,  о л і г о ф р е н о п е д а г о г і к у ,  л о г п е д і ю . Кожна з цих наук  є відгалуженням загальної педагогіки, а всі   разом вони становлять д е ф е к т о л о г і ю.

СПЕЦІАЛЬНІ ШКОЛИ   для аномальних дітей – навчально-виховні  заклади системи Міністерства освіти України для дітей з вадами психофізичного й фізичного розвитку. С. ш. профільовані залежно від  дефекту учнів. В Україні проводиться диференційоване навчання аномальних дітей у С. ш. 9 типів: спеціальних загальноосвітніх школах для розумово відсталих  дітей (див. Допоміжна школа) ; для самочуючих і пізньооглухлих дітей; для глухих дітей (див. Школа для глухих); для дітей з тяжкими порушеннями мовлення; для слабозорих дітей; для сліпих дітей (див. Школа для сліпих) ; для дітей з наслідками полієліту й церебральними паралічами та ін. Крім  того, функціонує диференційована мережа вечірніх, очно-заочних спеціальних шкіл для дорослих з вадами слуху й зору. С. ш. – заклади інтернатного типу.

СПЕЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ – галузь психології, що вивчає психологічні властивості аномальних дітей і дорослих, дефект у яких зумовлений органічним ураженням головного мозку, порушенням аналізаторів, тяжкими порушеннями мовлення при збереженні слуху.

СТРЕС  (англ. stress, букв. – тиск, напруження) – емоційний стан організму; виникає у напружених обставинах у відповідь на незвичні для організму подразнення. У стресовому стані людина частіше припускається помилок у розподілі й переключенні уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів (сприймання, пам'ять, мислення), спостерігається розладнання координації рухів, неадекватність емоційних реакцій, дезорганізація й гальмування всієї діяльності. У стресових ситуаціях для людини особливе значення має не лише фізична чи психологічна характеристика подразників, а й стан самого організму, в тому числі психологічна настроєність людини. Відомо, що переживання складних стресових ситуацій закінчується сприятливо у людей цілеспрямованих, активно настроєних на досягнення певної мети.

СУРДОПЕДАГОГІКА (від лат. surdus – глухий і педагогіка) – галузь  д е ф е к т о л о г і ї , що досліджує проблеми навчання й виховання дітей з порушеннями слуху, розробляє педагогічну систему, форми, методи й засоби всебічного розвитку осіб з вадами слуху й підготовки їх до суспільно корисної праці, до життя серед людей, що чують і говорять. Центральною проблемою С. є формування в дітей з вадами слуху словесної мови. В Україні для навчання й виховання дітей з різною мірою порушення слуху створено диференціоновану мережу спеціальних шкіл.

СУРДОТЕХНІКА – (від лат. surdus- глухий і техніка) – розділ дефектології, що розробляє принципи конструювання технічних засобів для корекції й компенсації дефектів слуху та порушень мовлення, пов’язаних з дефектами слуху, і методику їх використання; сукупність спеціальних засобів, призначення яких є корекція й компенсація порушень слуху і вад мовлення в глухих і слабочуючих; галузь приладобудування по розробці й виробництву таких засобів.

ТИПИ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ,   типи вищої нервової діяльності – сукупність основних природжених властивостей нервових процесів, що відбуваються в корі великих півкуль головного мозку й визначають індивідуальні особливості вищої нервової діяльності людини. Розрізняють чотири Т. н. с. : 1) сильний, зрівноважений, рухливий (жвавий); сильний, зрівноважений, інертний (спокійний); 3) сильний, незрівноважений  (нестриманий) і 4) слабкий. Учення про Т. н. с. має велике практичне і теоретичне значення, зокрема для педагогіки та психології.

ТИФЛОГРАФІКА -  теорія побудови рельєфних малюнків і креслень, які використовують для навчання сліпих  малюванню та кресленню або з метою унаочнення навчального матеріалу з інших предметів. У школах для сліпих рельєфне малювання і креслення виконуються за допомогою тифлографічних приладів, які даються змогу учням одержувати на папері або планшеті з спеціальним мастиковим покриттям зображення геометричних фігур, різних предметів, графіків, схем, діаграм тощо.

ТИФЛОПЕДАГОГІКА – галузь дефектології, наука про особливості виховання й навчання сліпих і слабозорих дітей. Основним завданням Т. є розробка системи педагогічного впливу, спрямованої на всебічний розвиток учнів з вадами зору, формування у них процесів компенсації сліпоти та корекції вторинних відхилень, зумовлених зоровою недостатністю, а також підготовка їх до суспільно корисної трудової діяльності. Т. досліджує питання організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на  основі всебічного використання ними збереження аналізаторів (слуху, дотику, залишкового зору); обладнання педагогічного процесу спеціальними наочними посібниками й тифлотехнічними приладами; психологопедагогічні особливості дітей з вадами зору.