Загальні поняття про ноосферу

Розвиток екології зумовив розуміння єдності людини та природи , для того , що людина повинна підпорядковуватись законам природи , а не намагатись їх змінити чи взагалі відмінити.

Людина в біосфері Землі виступила в ролі нової сили, нового фактора. Сьогодні людина вже оволоділа й продовжує оволодівати величезними силами природу, і це поставило перед нею найболючіше питання – про саму себе. Хто ж вона, людина яке її місце в світі? Які її права та обов’язки перед Матір’ю-Природою й самою собою? Чи є межа цих прав? А якщо є, то де вона? «Людина вперше реально зрозуміла, - писав В. І. Вернадський, - що вона – житель планети й може, повинна мислити й діяти в новому аспекті, не лише окремої особини, сім’ї або роду, держав або їхніх союзників, а й у планетарному аспекті».

Нині складаються зовсім нові взаємовідносини в системі людина-біосфера. Земля котра раніше здавалася людині неосяжною, безкраєю, величезною, сили якої викликали в неї благоговійний трепет, були грізним нагадуванням про безсилість виду гомо сапієнс, сьогодні вже такою не уявляється. Хоча сліпі природні сили й нині не стали слабшими й час від часу нагадують про себе, руйнівними землетрусами або іншими стихійними лихами, могутність людини здається просто безмежною.

- За рахунок роботи тисяч радіо - , телестанцій, релейних ліній та інших об’єктів земля сьогодні випромінює енергію в радіодіапазоні (на метрових хвилях) більше, ніж Сонце.

- Щороку людство лише в сільському господарстві перевертає, перелопачує своїми плугами й культиваторами таку масу ґрунту, яка в 200 разів більша, ніж маса піску, глини, мулу, що виносяться в океан усіма річками землі.

- Людство стало провокувати справжні землетруси – в результаті підземних ядерних вибухів, а також будівництва великих водосховищ у сейсмічно небезпечних зонах.

- сьогодні людина не лише використовує всі елементи таблиці Менделєєва, а й створює нові, яких раніше не було на землі, наприклад плутоній.

- Усе добуте з надер землі людина розсією на поверхні, колосально прискорюючи переміщення хімічних елементів в біосфері, руйнуючи ті біохімічні цикли які склалися протягом мільйонів років.

- запаси енергетичної сировини, металів та інше, які природа накопичувала в своїх коморах протягом цілих геологічних періодів людина розтрачує за лічені десятиліття.

Натомість вона вносить в природу нові сполуки, здебільшого шкідливі для біосфери. На сьогодні за рахунок техногенної діяльності в біосферу потрапило вже близько 50 тис. нових хімічних речовин, невластивих природі і, як правило, шкідливих для живих організмів.

Люди й далі продовжують діяти в такому самому напрямі, не усвідомлюючи очевидно факту:  Земля, на якій вони розвинулися до сучасного рівня, - це маленька планета з обмеженими ресурсами і дуже вразливим режимом, і вона вимагає до себе тим обережнішого і дбайливішого ставлення, чим ширшими стають можливості людей порушувати цей режим.Шкода нанесена людською діяльністю природному середовищу , настільки велика , що сьогодні мова може йти лише про його збереження і часткове відновлення. Якщо не зупинити процес завдання шкоди природному середовищу ,людина зникне як біологічний вид у нашому сьогоднішньому розумінні або перетворитися в який-небудь інший вид чи в щось інше. Треба пам’ятати ,що динозаври зникли ,а планета Земля залишилась.                        

Учені поділяють процес взаємодії людини і природи на три стадії.

Перша стадія взаємодії суспільства й природи тривала близько 2-3 млн років від появи на Землі перших людей.У той час взаємодія людини з природою обмежувалася лише біологічним обміном речовин.

На другій стадії ,що тривала близько 40 тис. років від початку пізнього палеоліту і до кінця другої світової війни.Людська діяльність стала викликати деградацію природних екосистем ,але не порушила динамічної рівноваги біосфери.

Третя стадія взаємодії суспільства і природи почалася після другої світової війни ,яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки і техніки ,почавши нову науково-технічну революцію.У цей період антропогенне навантаження на навколишнє середовище досягло ,з погляду більшості вчених , гранично допустимого рівня , що ставить під загрозу саме існування людини.

Багато науковців повязують збільшення стихійних лих з діяльністю людини. Потрібно замислитися над фактом, що з 1960 по 1990 рік кількість щорічних катаклізмів на землі збільшилася в двічі і продовжує зростати.

Величезне виробництво зброї, збільшення кількості електростанцій, урбанізація, гіпертрофічний розвиток автомобільного транспорту, хімічних та інших шкідливих виробництв істотно змінили якість природного середовища, зробили життя людини більш небезпечним і зменшили можливість її виживання як біологічного виду. Необхідно розуміти, що ніяке суспільне і технічне удосконалення не забезпечує можливість життєдіяльності людини всупереч законам природи. Вимоги живого організму до якості середовища виробилися впродовж багатьох тисячоріч еволюції. Ясно, що при різкій зміні цих чинників, відхилені від їх необхідної організму норми можливі порушення обміну речовин, які не сумісні з життям організму.

Одним із перших на цю проблему звернув увагу перший президент Академії наук України В. І. Вернадський. Він створив вчення про біосферу, ще в першій половині 20 століття передбачав, що біосфера розвинеться у ноосферу (термін запропонований у 1927 році французькими філософами Е. Леруа та П. Т. де Шарденом ). Спочатку Вернадський розглядав ноосферу ( від грец. Ноос- розум та сфера) як особливу «розумову» оболонку Землі, яка розгортається над біосферою, поза нею. Але згодом він дійшов висновку що ноосфера – це новий стан біосфери, при якому розумова діяльність людини стає тим фактором, який визначає її розвиток.

Основою вчення академіка Вернадського була «жива речовина», до складу якої входять уві живі організми планети. Незважаючи на маленький обсяг (0,25% маси всієї біосфери), завдяки геохімічній активності і здатності до розмноження жива речовина, використовуючи і переробляючи світлову енергію, розвиває величезну вільну енергію, через що її функції проявляються в планетарному масштабі. До складу живої речовини Вернадський включив також і людину, розглядаючи природу і людське суспільство як одне ціле. Вернадський обґрунтував положення про те, що стан сучасної землі, сформований людиною, показав, що діяльність сучасної людини викликане рух основних хімічних елементів у масштабах, які порівнюються з природними циклами руху цих елементів. За визначенням Вернадського, людина стала найбільшою могутньою геологічною силою на планеті, людська діяльність стала перевищувати масштаби наймогутніших стихійних явищ.

Отже, на сучасній стадії взаємодії суспільства і природи  глобальна земна соціоекосистема  (територіальна соціоприродна саморегульована  система, динамічна рівновага якої повинна забезпечуватись людським суспільством) втрачає здатність до природної саморегуляції. Головним її регулятором тепер має стати суспільство, ї від того, як воно буде виконувати функції з охорони навколишнього середовища, залежить майбутнє людей.

Зрозуміло, що для усунення цієї небезпеки необхіднео переглянути традиційні принципи природокористування і цілком змінити господарську діяльність у більшості країн світу. Отже, ноосфера – це якісно нова форма організації біосфери, яка формується внаслідок її взаємодії з людським суспільством.

У загальному вигляді закон ноосфери В. І. Вернадського дає відповідь на питання, в який бік спрямований соціально-екологічний процес біосфера неминуче перетвориться на ноосферу ,тобто сферу де розум  людини відіграватиме домінантну роль у розвиток системи людина-природа…Мрія і віра ,звичайно ,світла ,але досить далека від реальності й недостатня ні як науковий прогноз, ні як визначення закону ноосфер, хоча сам закон, безперечно, справедливий. Він точний у тому розумінні, що в разі, якщо людство не почне розумно регулювати свою чисельність і тиск на природу, зважаючи на її закони, біосфера в зміненому вигляді може зберегтися, але цивілізація, а не виключено – й вид гомо сапієнс, загинуть…керуватимуть люди не природою, а передусім собою ,й у цьому суть закону ноосфери .

На жаль мрія В. І Вернадського про те, що людина може перебрати на себе керівництво всіма процесами в біосфері, спрямувати їх у «розімне русло» сьогодні виглядає не реально.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Основи екології: підручник/ Г.О. Білявський, Р. С. Фурдуй, І.Ю. Костіков.- К.: Либідь, 2004.- 408с.

2. Заверуха Н. М., Серебряков В.В., Скиба Ю.А. Основи екології: Навч. Посібн.- К.: Каравела, 2006.- 368с.

3. Желібо Є.П., Зацарний В.В. Безпека жит.: Підручник.- К.: Каравела, 2006.- 288с.

4. Микитюк О.М., Злотін О.З., Бровдій В.М. та ін. Екологія людини. Підручник.-

3-е вид., випр. і доп.- Харків:»ОВС» ,2004.-254с.