Статеве виховання дітей та підлітків

Статева соціалізація особистості - оволодіння підростаючого покоління нормами поведінки з представниками протилежної статі, підготовка молоді до інтимних стосунків, створення сім'ї та виховання дітей - залишалась у тіні.

Завданнями педагогів у статевому вихованні дітей мають стати:

- відновлення та збагачення зразків чоловічої та жіночої поведінки в суспільстві; орієнтація на врахування в кожної дитини характерних психологічних відмінностей у світогляді; формування навичок і вмінь, необхідних для виконання статевих ролей особистості в родинному та суспільному житті, розвитку емоційної сфери; - засвоєння статевих моделей чоловічої та жіночої поведінки в навчально-виховному процесі, позанавчальних видах діяльності - творчості, іграх, спорті тощо; - підвищення педагогічної культури батьківської сім'ї, оскільки дитина ідентифікує себе та свою поведінку з батьківською; - визначення критичних періодів розвитку статевої свідомості й самосвідомості дитини; включення до змісту навчальних предметів гуманітарного циклу матеріалу, який допоможе дитині свідомо засвоїти статеву роль.

Періоди статевої вікової соціалізації

І період - дошкільне дитинство, до 6-ти років Це вік первинної статевої соціалізації, набуття дитиною досвіду наслідування зразків поведінки, що відповідають її статевій приналежності. Просвітницька й виховна робота спрямована на: а)задоволення зацікавленості дітей репродукцією функцій дорослої людини; б)виконання ролей батька й матері; в)вироблення стійкого імунітету проти «вуличної» просвіти; г)фрмування уявлень про відмінності жіночої та чоловічої поведінки;д) засвоєння норм дівчачої та хлопчачої поведінки; е)виховання санітарно-гігієнічних навичок; є) набуття досвіду міжстатевого спілкування з однолітками.

ІІ період - молодші підлітки, 7-10 років Це період поглиблення психологічних відмінностей, статевої диференціації в поведінці хлопчиків і дівчаток (в іграх, навчанні та творчих видах діяльності). а) поглиблення розуміння дітьми етичних, естетичних критеріїв краси людського тіла, міжстатевих взаємин; б) співпраці з однолітками та дорослими у школі й поза її межами; в)розшир. уявлень про роль чоловіка й жінки в народженні дитини та виконанні батьківських ролей; г)розумінням значення дружби, кохання у створенні сім'ї; д)умінням відрізняти прояви нормативної статевої поведінки (жести, рухи, дотики, слова) від поведінки, пов'язаної з відхиленнями від норми; е)розширенням знань про фізіологію організму людини, здоровий спосіб життя, рід і родину як основу життя суспільства.

ІІІ період - старші підлітки, 11-15 років. Цей період відіграє вирішальну роль у сексуальній соціалізації особистості, бо проходить на тлі статевого дозрівання організму, інтенсивного формування самосвідомості особистості. а)розширення наукових знань про фізіологію та анатомію, розвиток організму, дію статевих гормонів на сексуальні вподобання, потяги, переживання людини; б) питаннях сексуального дозрівання організму, перших відчуттів сексуального збудження й розрядки; в)сексолого-гігієнічних знання як умови правильного статевого виховання підлітків;

IV період - молодший юнацький вік, 15-18 років Це період завершення статевого дозрівання, утвердження сексуальних орієнтацій, життєвих цінностей, розширення міжособистісних контактів, професійного самовизначенн. а)пропаганда сексуальної культури, яка полягає у відповідальному ставленні до статевого життя, шлюбу та створення сім'ї; б)організацію просвітницької роботи з етичних, психологічних, гігієнічних, фізіологічних аспектів статевого життя та сім'ї.

Вплив навчального процесу на здоров’я учнів

Системою освіти декларується така педагогічна завдання, як збереження здоров'я, але реальна практика демонструє погіршення здоров'я школярів. Процес освіти робить значний внесок у погіршення стану здоров'я дітей: за роки навчання у школі кількість учнів з короткозорістю, порушеннями опорно-рухового апарату зростає в 5 разів, з психо-неврологічними відхиленнями - в 1,5-2 рази. У спеціальній літературі загальновживаним такі пов'язані зі школою терміни, як "шкільний стрес", "Дидактогенія". Сучасна масова школа не тільки не забезпечує компенсацію типового для сучасних дітей стану фізіологічної та психологічної незрілості, але і, навпаки, погіршує цей стан.

Зараз практикується навчання дітей із шести років. Однак традиційний лівопівкульний характер навчання не дає можливості виявитися творчим, інтуїтивним початкам. Учителі, що опираються на такі методи, як наочність, образність, емоційність, досягають чималих успіхів у навчанні дітей. Дітям цієї вікової групи бажано не ставити оцінок і всіляко заохочувати за досягнуті успіхи.

Природні для правопівкульних дітей утруднення з української мови й математиці не зменшуються в перших класах школи, а зростають, якщо з ними боротися за допомогою тиску, твердого контролю, вимог «усе робити без помарок і помилок». У цьому випадку діти перезбуджуються, стомлюються, у них з'являються неуважність і безпам'ятність, перевантажується ліва півкуля. І як наслідок недостатньої активності (гальмування) провідної правої півкулі з'являються дратівливість, непосидючість, занепокоєння, знижений тло настрою. У результаті - неврастенія, найпоширеніший невроз. Допомогти дітям, хворим неврастенією, можна, якщо зменшити перевантаження лівої півкулі й емоційно активізувати роботу провідного, але пригальмованої правої півкулі. При цьому буде поступово відновлений нормальний фізіологічний баланс у роботі головного мозку.

У молодшому шкільному віці можуть виникати нав'язливі побоювання зробити що-небудь не так, як потрібно. Слідом за сумнівами в правильності своїх дій приходить непевність й, разом із цим, болісно загострене почуття боргу, обов'язку, відповідальності. Надмірні вимоги до себе часто сполучаються з тиском батьків

Постійна перенапруга нервово-психічних сил приводить до хронічного стресу. Проявляється це в поступово наростаючому почутті утоми, розладі уваги, головних болях.

Постійний страх чергового приниження, докори в неспроможності – ще одне джерело стресу. А якщо врахувати, що цей страх підсилюється не стільки через реальну неспроможність дитини, скільки через усвідомлення того, що уникнути конфліктної ситуації, позбутися її в дитини немає ніякої можливості.

Сучасні педагогічні технології не враховують рівень здоров'я, а також адаптивні можливості дітей.

Навчальний матеріал потрібно скласти так, щоб він відповідав фізіологічній організації молодших школярів, а знання надходили в легкодоступній і комфортній формі. 

 Поняття про здоров’язбережувальне освітнє середовище.

Здоров’я дитини, її соціально-психологічна адаптація, нормальне зростання й розвиток багато в чому визначаються середовищем, у якому вона живе.

         Для дитини 6-17 років цим середовищем є школа, вона  у ній проводить 70% часу.

Важливим є адаптація учнів до школи, навчання та виховання.

К.Д. Ушинський – видатний педагог, автор оригінальної педагогічної ідеї проблем виховання і навчання. Основною метою виховання він вважав підготовку всебічно гармонійно розвиненої особистості. Корінним каменем теорії морального виховання, яке він розглядає як складову частину гармонійного розвитку людини є його вчення про трудове виховання. Тільки в трудовій діяльності розвивається і формується людина. Що стосується дидактичних поглядів Ушинського, то він вимагав, щоб навчання здійснювалось на основі врахування психологічних та вікових особливостей дитини. Його принципами були: послідовність, наступність і систематичність, наочність, емоційність.

В.О.Сухомлинський – педагог-гуманіст.  Активність полягає в тому, що дитина стає діяльним, зацікавленим учасником процесу оволодіння знаннями, пізнання навчання приносить завдяки цьому глибоке почуття радості, схвильованості, емоційної піднесеності. Прививал любов до природи.

Проблема збереження, зміцнення і відтворення здоров’я особистості розглядається з різних наукових позицій у працях філософів, медиків, психологів, соціологів (М.Амосов, Г.Апанасенко, Г.Борисов, М.Віленський, О.Газман, М.Гончаренко, Г.Зайцев, Д.Ізуткін, В.Казначеєв, А.Щедріна та ін.). Концептуальні основи здоров’язберігаючого виховання закладені в працях К.Бондаревської, І.Брехмана, Є.Бойченко, О.Дубогай, З.Малькової, Л.Новікової, Н.Полєтаєвої, М.Таланчука, Л.Татарнікової.

Ранній досвід формування здорового способу життя у дітей і підлітків висвітлений у працях А.Алчевської, С.Боткіна, Г.Ващенка, Д.Локка, І.Мечникова, М.Пирогова, С.Русової, К.Ушинського. Значний внесок у розробку та впровадження в практику діяльності освітнього закладу системи оздоровчого виховання дітей і молоді здійснили видатні українські педагоги А.Макаренко та В.Сухомлинський.

Сутність і закономірності формування здорового способу життя дітей та молоді в умовах закладів освіти різного типу стали предметом наукових пошуків українських учених Г.Власюк, Н.Денисенко, Є.Столітенка, І.Сущевої, Т.Шаповалової, С.Юрочкіної та ін. Гігієнічному навчанню і вихованню дітей як складової формування здорового способу життя присвятили свої дослідження М.Антропова, З.Громова, С.Зільман, Ю.Змановський, Г.Куценко, І.Кононов, Н.Полька, А.Хрипкова та ін.

Основним завданням сучасної школи стає виховання компетентної особистості, яка не тільки володіє знаннями, а й уміє застосовувати їх у житті, діяти адекватно у відповідних ситуаціях, адаптуватися до складних соціальних умов, долати життєві труднощі, підтримувати своє здоров’я на належному рівні, надавати опір негативним впливам. З огляду на це, особливого значення набуває спрямоване формування у дітей умінь і навичок здорового способу життя.

Поняття про валеологізацію навчального процесу

Збереження та зміцнення здоров’я підростаючого покоління, забезпечення необхідних для цього умов життєдіяльності, навчання та виховання на сьогодні є одним із пріоритетів державної політики України. Не випадково в останні роки в державних документах йдеться про валеологічне виховання та формування здорового способу життя дітей і молоді. Їх реалізація можлива лише за умови спільних зусиль різних міністерств і відомств, активної співпраці науковців і практиків, лікарів і педагогів, психологів і соціальних працівників.

Запорукою досягнення високих показників ефективності формування здорового способу життя є правильна організація просвітницької діяльності і врахування психолого-педагогічних і фізичних особливостей учнів.

На сьогодні в Україні заплановано багато соціальних програм, які спрямовано на забезпечення умов для здорового способу життя кожному українцю. Як правило, проекти щодо формування здорового способу життя ініціюються державними установами, переважно спеціалізованими (освітянськими, молодіжними, медичними, соціальними тощо) та різноманітними громадськими організаціями, які дістали підтримку міжнародних фондів. У нашому університеті, наприклад, працює міжнародний проект “Волонтер”, у якому беруть активну участь студенти нашого університету.

    Усвідомлюючи гостроту проблеми погіршення стану здоров’я підростаючого покоління, фахівці Міністерства освіти і науки передбачили у Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти галузь “Здоров’я і фізична культура”, яка реалізується через викладання навчального предмету “Основи здоров’я” як обов'язкового. Тому інформаційно зорієнтовані технології і методики навчання здорового способу життя в системі професійної підготовки вчителя для викладання предметів оздоровчого спрямування (основ здоров’я, валеології, безпеки життєдіяльності, медико-санітарної підготовки) є актуальною науково-педагогічною проблемою.

Культура здоров'я - невід'ємна частина загальної культури людства. Багато хто це розуміють, але не багатьом вдається втілити це розуміння в дійсності. Сучасні діти ведуть малорухливий, інвалідизуючими спосіб життя. Рух підміняють багатогодинним сидінням біля телевізора, комп'ютера. Багато педагоги та батьки учнів не звертають уваги на цю серйозну проблему, не вважаючи гіподинамії загрозою для здоров'я

    У той же час на розвиток організму негативно впливають і надмірні фізичні навантаження, особливо в ослаблених дітей, що призводить до перенапруження всіх систем організму, зниження опірності інфекціям. На жаль, ми не часто бачимо зацікавленість батьків у вирішенні проблеми гіподинамії, розвитку фізичної культури дитини.