Міністерство освіти та науки України

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди

Індивідуально науково-дослідне завдання

на тему:

Біохімічний вплив гормональних препаратів на організм людини

                                                                                              студентки 32 групи

                                                                                              природничого ф-ту

                                                                                              біологія, спец. валеологія

                                                                                        Димочко Юлії Валеріївни

Харків 2009

План

Вступ

1. Гормони, їх аналоги  та протигормональні препарати

   1.1. Джерела  отримання гормональних препаратів

   1.2. Класифікація гормональних засобів

   1.3. Мета фармакотерапії гормональних препаратів

2. Гормональна контрацепція

3. Міфи про гормональні препарати

Вступ

До гормонів (від греч. гормао - привожу в рух, спонукую) ставляться органічні сполуки, вироблювані залозами внутрішньої секреції (ендокринні залози), що транспортуються кров'ю до кліток-мішеням і активно впливають на метаболічні, морфогенетичні й фізіологічні процеси. Однак деякі гормони синтезуються не тільки ендокринними залозами, але й у клітинах інших органів і тканин. Так, гормони підшлункової залози (інсулін і глюкагон) утворяться також і у клітинах кишечника, катехоламины (гормони наднирників) синтезуються і у нервових закінченнях.

Істотною відмінною рисою гормонів від інших біологічно активних речовин є спеціалізація клітин, їх синтезуючих. Залози внутрішньої секреції не містять вивідних проток, і їхні клітини обплетені рясною мережею кровоносних і лімфатичних капілярів, виділення продуктів життєдіяльності відбувається безпосередньо в просвіт цих посудин. Цим ендокринні залози відрізняються від екзокринних, які виділяють свої секрети через вивідні протоки.

1. Гормони, їх аналоги  та протигормональні препарати

Гормональні речовини – це препарати, які отримують із залоз внутрішньої секреції  (або їх синтетичні аналоги), що специфічно впливають на обмін речовин і регулюють різноманітні функції організму.

Протигормональні речовини – це хімічні речовини, які гальмують утворення чи виділення гормонів або вступають з ними у конкурентні зв’язки.

Гормональні препарати та їх синтетичні аналоги займають важливе місце у фармакотерапії у випадках гормонозалежних злоякісних новоутворень — раку передміхурової залози, яєчка, яєчників, матки, молочної залози. Глюкокортикоїди в поєднанні з цитостатиками призначають при деяких гемобластозах та інших пухлинних захворюваннях. Вибір гормонів залежить від стадії пухлинного процесу, віку і стану хворого.

Крім ендокринних залоз є ендокринні клітини, що синтезують гормони, які містяться в багатьох органах, в т.ч. і органах імунної системи, де вони регулюють виникнення і розвиток імунних реакцій.

Хімічна спільність нервової, ендокринної та імунної систем забезпечує регуляцію гомеостазу організму. Залози внутрішньої секреції разом з нервовою системою складають нейроендокринний комплекс, який складається з п’яти взаємозв’язаних рівнів: органів-мішеней (І), ендокринних залоз (ІІ), гіпофіза (ІІІ), гіпоталамуса (ІV), позагіпоталамусних чинників (V). Гормони і ендокринні залози, які їх виробляють, тісно пов’язані у єдину систему механізмами прямого і зворотного зв’язку. Сигнали для приведення  функції тканин і органів у відповідність з фізіологічними потребами організму, надходячи до вищих центрів ендокринної системи шляхом зовнішнього і внутрішнього або ефекторно-метаболітного зворотного зв’язку, пригнічують або тимчасово припиняють інкреторну функцію  відповідних ендокринних залоз.

У нейроендокринному комплексі розрізняють три рівні інтеграції: гіпоталамус і шишкоподібне тіло (епіфіз) (1), гіпофіз (2) і ендокринні залози (3). Посередниками між першим і другим рівнем служить рилізінг-гормони (РГ) та інгібіторні фактори (ІФ) гіпоталамусу, а другий і  третій рівні пов’язані з гормонами аденогіпофізу.

Отже, нейроендокринна система  забезпечує регуляцію, координацію та інтеграцію різноманітних функцій організму.

Більшість гормонів, які виділяються ендокринними залозами, надходять до певних органів-мішеней у зв’язаному з білками стані. При цьому білки крові відіграють головним чином транспортну функцію. Зв’язані з білками гормони є біологічно неактивними – неспроможні зв’язувати і реагувати з відповідним  рецепторами. Для цього гормони повинні дисоціювати з білками крові.

Фракція вільного гормону становить невелику частину тієї загальної кількості, яка циркулює в крові, але саме і вона забезпечує біологічний ефект. Зміна кількості білка, який зв’язує гормони, призводить до розвитку патологічних станів, зумовлених надлишком або недостатністю ефекту відповідного гормону.

Важливою умовою нормальної функції ендокринної системи є стан тканини-мішені, чутливої до впливу певного гормону. Здатність тканини-мішені реагувати на певний гормон визначається наявністю нейрорецеторів, які здійснюють взаємодію з цим гормоном. Зміни функціонального рецепторного апарату призводять до специфічних патологічних змін.

1.1. Джерела  отримання гормональних препаратів:

- Препарати у вигляді екстрактів ендокринних залоз або висушеної тканини ендокринних залоз (пітуітрин, тиреоїдин).

- Препарати природних гормонів, отримані із крові і сечі тварин (гонадотропін).

- Препарати синтетичних гормонів, які за своєю хімічною будовою не відрізняються від природних гормонів (метилтестостерон, преднізолон).

- Синтетичні препарати з гормоноподібними властивостями, які за хімічною будовою відрізняються від відповідних гормонів (похідні стильбену).

- Комбіновані гормональні засоби (естроген-гестогенвмісні контрацептиви, тиреокомб).

- Препарати, одержані методом генної інженерії (препарати інсуліну).

1.2 Класифікація гормональних засобів здійснюється залежно від їх хімічної будови:

- речовини білкової структури;

- препарати гормонів гіпоталамусу, гіпофіза (прищитоподібної та  підшлункової залоз, кальцитонін);

- похідні амінокислот – препарати гормонів щитоподібної  та мозкового шару надниркових залоз;

- стероїдні сполуки і похідні жирних кислот – препарати гормонів кори наднирників, статевих залоз, простагландини, активна форма кальциферолу – 1,25-діоксихолекальциферол.

Дозують гормональні препарати в одиницях маси (кортикостероїди, андрогени) і в одиницях дії (ОД) (інсулін, кортикотропін, окситоцин).

                Гормональні препарати білкової структури є гідрофільними речовинами, що переносяться кров’ю у вільному стані. Стероїдні і тиреоїдині гормональні препарати – гідрофобні (малорозчинні у воді), більша частина їх циркулює в крові у зв’язаному з білками стані.

Гормональні речовини здійснюють свою біологічну дію, комплексуючись з рецепторами – високо специфічними інформаційними молекулами, які трансформують гормональний сигнал на гормональну дію.

Рецептори для гормонів білкової та пептичної структури і простагландинів розміщені на зовнішній поверхні клітинної мембрани. Для гормонів стероїдної структури рецептори локалізуються в цитоплазмі і в ядрі клітини.

Біологічний ефект гормональних речовин, які взаємодіють з рецепторами, локалізовані на клітинній мембрані, здійснюються за участю вторинного посередника (месенджера). Залежно від того, яка речовина виконує його функцію, гормональні речовини поділяються на  три групи:

Гормональні речовини, які діють за участю внутрішньоклітинного посередника – циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ). Це кортикотропін, тиротропін, менопаузний, вазопресин, глюкагон, пара- тиреоїдин, кальцитонін, секретин. Відповідь на дію цих гормонів настає через короткий проміжок часу і ефект, як правило, прямо пропорційний кількості цАМФ.

Гормональні речовини, які діють за участю іншого вторинного посередника – іонізованого кальцію у складі кальцій-поліфосфоінозидної системи. Це окситоцин, частково - вазопресин, холецистокінін, пентогастрин, ін.

Поліпептидні і білкові гормональні речовини, вторинний посередник яких поки-що не зв’язаний: інсулін, пролактин, соматостатин.

Вплив гормональних речовин першої групи здійснюється стимуляцією активності ферменту клітинної мембрани – аденілциклази, яка каталізує перетворення внутрішньоклітинного аденозинтрифосфату (АТФ) на циклічний 3,5-аденозинмонофосфат (ц-3,5-АМФ). У свою чергу цАМФ активує відповідні протеїнкінази, що впливають на перебіг різних внутрішньоклітинних процесів.

Біологічна дія кальцію забезпечується зміною проникливості клітинної мембрани для іонів і активності ферментів, а також взаємодією з внутрішньоклітинною мікроциркуляцією – ворсинковою системою, яка залучається до секреторних процесів клітин.

Комплексування гормональної речовини з рецептором викликає підвищення внутрішньоклітинного рівня вільного кальцію, який виступає у зв’язок з кальмомодуліном, особливим внутрішньоклітинним регулятором, перетворює його на активну форму і виявляє вплив на чутливі до кальцію білки або ферменти, відповідальні за специфічний біологічний ефект гормональної речовини. Взаємодія гормону з рецептором сприяє руйнуванню мембранних фосфоліпідів, підвищеному утворенню арахідонової кислоти і простагландинів, які опосередковують гормональну відповідь. Окрім того, як вторинні посередники можуть  виступати інозитолтрифосфат і діацилгліцерол, які утворюються внаслідок дії цих гормонів (вазопроцесину напр.) на фосфатидилінозитольний цикл.

Гормональні речовини, вторинний посередник яких не з’ясований, мають як швидкий, так і повільний вплив на клітини-мішені. Швидкий вплив інсуліну (через кілька секунд, хвилин) спрямований найбільше на забезпечення транспорту різних речовин (глюкози, амінокислот, іонів) через мембрану клітини. Післядія гормону полягає у посиленні синтезу білка, активації ферментів і виявляється лише через кілька хвилин або годин. Є дані, що рецептори до інсуліну локалізуються на мембранах клітин і ядер. Інсулін та інші поліпептидні гормони проникають через мембрани клітин, зв’язуються з внутрішньоклітинними рецепторами, безпосередньо регулюючи внутрішньоклітинні реакції.

Механізм дії стероїдних гормонів. Стероїдні гормональні речовини трансформуються у кров у переважно зв’язаному з білками стані. Тільки невелика частина перебуває у вільному стані. Гормон у вільному стані здатний взаємодіяти з мембраною клітини і проходити скрізь неї у  цитоплазму, де зв’язується з високо специфічними цитоплазматичними рецепторами. При цьому утворюється гормонорецепторний комплекс, який підлягає трансформації і пересувається до ядра, де стероїд зв’язується з ядерним хроматином. Гормон може також спочатку зв’язуватись із специфічними білками мембрани клітини, які транспортують його до цитоплазматичного рецептора, або безпосередньо до рецептора ядра. Цитоплазматичний рецептор складається із двох субодиниць. У ядрі клітини перша субодиниця взаємодіє з ДНК і запускає процес транскрипції, а друга субодиниця зв’язується з негістоновими білками. Ефект стероїдних гормонів виявляється через певний час, потрібний для утворення РНК і наступного синтезу білка, специфічного для кожної клітини-мішені.

Більшість гормонів є видоспецифічними і лише окремі з них мають видову специфічність (соматотропні).

Гормональні препарати використовують для таких видів лікування:

- Замісна гормонотерапія у випадку компенсації недостатності ендокринної функції.

- Стимулююча (тропна) гормонотерапія – терапія гормональними або їх синтетичними аналогами, а також синтетичними препаратами при гіпофункції ендокринної залози.

- Протигормональна терапія – терапія гормональними препаратами або їх аналогами, яка ґрунтується на принципі негативного зворотного зв’язку.

- Окрім цього, гормональні препарати використовують при деяких не ендокринних захворюваннях (фармакодинамічна терапія). При цьому використовують їх біологічні ефекти впливу на обмінні, запальні, імунні процеси, загальний стан: інфекційні алергічні захворювання (поліартрити, алергічні стани, ревматизм, бронхіальна астма), захворювання системи крові.

У випадку тривалого використання гормональних препаратів може порушитись структура і функція відповідної ендокринної залози. Якщо передчасно раптово відмінити гормональні препарати, то наступає загострення захворювання (синдром відміни).

1.3. Мета фармакотерапії гормональних препаратів.

- У хірургії, реаніматології для боротьби з шоком.

- У психіатричній практиці інсуліновий шок застосовується як засіб протисудомної терапії при шизофренії.

- Протипухлинна активність препаратів використовується для лікування гормонозалежних пухлин.

- Протигормональна терапія, яка ґрунтується на принципі негативного зворотного зв’язку.

- Гормональні препарати застосовують з метою диференціальної діагностики деяких ендокринних захворювань.

- На гормональні препарати білкової структури можуть утворюватись антитіла, що різко зменшують їх фармакологічний ефект.

2. Гормональна контрацепція

Гормональні протизаплідні фармакологічні засоби містять штучно синтезовані гормони, які за своїм складом та якостями дуже близькі до природних гормонів жіночого організму. Такі препарати нового покоління включають мінімальні дози гормонів і відносно безпечні для здоров’я, при правильному використанні надійно захищають (з вірогідністю 99%) від небажаної вагітності. Вони попереджають визрівання фолікулів в яєчниках та затримують овуляцію. Комбіновані препарати діють на слиз, роблячи його відносно непрохідним для сперматозоїдів, а також зменшують можливість живлення заплідненої яйцеклітини в матці, якщо овуляція все ж відбулась. Після припинення прийому таблеток можливість завагітніти відновлюється.

Не всі жінки за станом свого здоров’я можуть приймати такі препарати. У жінок-курців вони серйозно підвищують ризик розвитку серцево-судинних хвороб. Є також інші протипоказання для застосування гормональних таблеток: вроджені вади розвитку серцево-судинної системи, гіпертонічна хвороба другого та третього ступеню, цукровий діабет (середнього та тяжкого ступеню), злоякісні пухлини будь-якої локалізації, доброякісні пухлини печінки, вірусний гепатит та ін. Метод протипоказаний матерям, які годують груддю.

Дія протизаплідних гормональних таблеток послаблюється при тютюнокурінні, вживанні великих доз алкоголю, блюванні, прийомі транквілізаторів, антибіотиків, знеболюючих засобів та інших препаратів.

Іноді виникають ситуації, коли від вживання таблеток доводиться відмовлятись: травми, депресії. Протизаплідні таблетки не захищають від СНІДу та інших захворювань, що передаються статевим шляхом.

Упродовж останніх двох десятиріч проблема збереження здоров’я жінки, особливо її репродуктивної системи знаходиться у центрі уваги вчених всього світу. Адже тільки здорова мати може народити здорову дитину, і тільки здорові діти можуть стати здоровими батьками.

      Широке впровадження в практику вітчизняної охорони здоров’я сучасних ефективних контрацептивних засобів є резервом зниження материнської та перинатальної захворюваності. Роль планування сім’ї як одного з чинників здоров’я важко переоцінити.

      Сучасний арсенал протизаплідних засобів достатньо широкий. Особливе місце серед методів регулювання народжуваності займає гормональна контрацепція, яка полягає у використанні синтетичних аналогів природніх яєчникових гормонів – естрогенів та прогестерону.

      Теорію гормонального попередження вагітності сформульовано на початку ХХ ст. Початок практичного застосування методів гормональної контрацепції припадає на 50-і роки і пов’язаний з іменами американських вчених G. Pincus та M. Garsid. Вони довели, що застосування комбінованих естроген-гестагенних засобів дає контрацептивний ефект у 100% випадків.

      За даними ВООЗ (1991) на сьогодні близько 100 млн. жінок, здатних до зачаття, використовують різні види протизаплідних засобів. З них близько 70 млн. використовують оральні контрацептиви (ОК).

      За чотири десятиріччя ОК пройшли значний еволюційний шлях. Сучасна репродуктивна фармакологія забезпечує клінічну практику широким спектром ОК з низьким вмістом естогенного та гестагенного компонентів, із зміною їх співвідношень протягом менструального циклу. В результаті застосування таких препаратів в поєднанні з диференційованим індивідуальним підбором значно знизилась частота побічних реакцій та ускладнень ОК при збереженні високої контрацептивної ефективності.

      Речовини певного хімічного складу, які застосовують з метою контрацепції, називаються прогестинами. Як зазначалось вище, за хімічним складом – це синтетичні аналоги яєчникових гормонів, що поділяються на дві великі групи: похідні 19 - нортестостерону (норстероїди) і 17-ацетооксипрогестерону.

      За літературними даними протизаплідна дія гормональних контрацептивів відбувається на різних рівнях системи гіпоталамус - гіпофіз - яєчники - матка - маткові труби. Цей механізм передбачає тимчасове пригнічення гормональної функції гіпофіза, гальмування вироблення гормонів, які синтезуються у гіпоталамусі, що веде до неповноцінної овуляції та розвитку функціонально малоактивного жовтого тіла, не здатного виконувати роль протектора вагітності, внаслідок чого настає тимчасова стерильність. Крім цього, сповільнюється перистальтика маткових труб і, відповідно, проходження ними яйцеклітини. Ендометрій зазнає ранніх секреторних змін, що робить його непридатним до імплантації яйцеклітини. Через відсутність циклічних змін у цервікальному слизі в другій фазі циклу він стає високов’язким, що погіршує процес пенетрації сперматозоїдів.

      Гормональні конрацептиви, залежно від складу і способу їхнього застосування поділяються на групи:

         1. Комбіновані естроген-гестагенні препарати, які можуть бути моно-, дво-, трифазного типів.

            Монофазні естроген-гестагенні препарати містять постійну дозу естрогенних та гестагенних компонентів для всього періоду менструального циклу. Ці ОК є дуже поширеними і спостерігається тенденція до збільшення їхнього використання. Це зумовлено їх високою надійністю, доброю переносимістю і вираженим лікувальним ефектом у випадках різних гінекологічних захворювань.

            Впровадження дво- та трифазних комбінованих естроген-гестагенних препаратів стало новим етапом у розвитку контрацепції, але їх застосування не стало таким поширеним.

         2. Мікродози гестагенів ("міні-пілі"). Ефективність застосування цього виду котрацептивів достатньо висока - за даними ряду авторів - 87,5-96,7%.

            На відміну від комбінованих ОК, "чисті" гестагени, у разі тривалого застосування не викликають системних змін в організмі жінки. Тому виправдане призначення гестагеновмісних контрацептивів жінкам з екстрагенітальною патологією, хронічними захворюваннями жіночої статевої сфери тощо.

         3. Екстрена (посткоїтальна) контрацепція:

            рекомендована жінкам репродуктивного віку, що живуть нерегулярним статевим життям. Крім цього, посткоїтальна контрацепція може бути високоефективним засобом захисту від незапланованої вагітності, який застосовують одноразово у випадку незахищеного статевого акту.

            Препарати посткоїтальної дії повинні відповідати певним вимогам і виявляти високу ефективність у передімплатаційний період, не викликати небажаних побічних явищ, зокрема порушень менструального циклу. Призначати та приймати їх необхідно обережно. Механізм дії таких препаратів, складний і багатогранний. Він зумовлений впливом стероїдного компонента на різні ланки репродуктивної системи жінки.

            Мушу наголосити, що використання даного методу контрацепції мусить виправдовувати свою назву і використовуватись лише в екстрених випадках, коли іншого вибору вже немає. Часто, серед жінок, панує хибне твердження що такі препарати можна використовувати при затримці менструації. Цього не можна допускати в жодному випадку. Їх використовують лише в перші 72 години після незапланованого статевого контакту.

Ін’єкції гормональних контрацептивів

            Одним із менш поширених методів контрацетції є ін’єкції гормональних протизаплідних препаратів. Протизаплідний ефект досягається шляхом пригнічення овуляції. Препарати опосередковано впливають на ендометрій та безпосередньо на маткові труби і секрецію цервікального слизу. Препарати даної групи застосовуються значно рідше, так як мають більший відсоток побічних явищ, що проявляються частими порушеннями менструального циклу у вигляді нерегулярних менструальних кровотеч, аменореї.

            За результатами численних клінічних спостережень сформовано перелік абсолютних протипоказань щодо призначення гормональних контрацептивів. До них належать злоякісні пухлини будь-якої локалізації, органічні ураження печінки, нирок, серцево-судинної системи, гострі захворювання жовчовивідних шляхів, епілепсія, ожиріння, глаукома, порушення менструального циклу невідомої етіології. Крім цього існує цілий ряд відносних протипоказань до застосування ОК. Питання про можливість вживання гормональних препаратів у таких пацієнток лікар повинен вирішувати особливо зважено. Взагалі самовільне застосування жінкою ОК недопустиме. Лікар здійснює індивідуальний підбір протизаплідного засобу з урахуванням віку, загального соматичного та гінекологічного статусу жінки. Важливе значення має співвідношення маси тіла і зросту пацієнтки, виявлення її шкідливих звичок. Особливу увагу при призначенні гормональної контрацепції необхідно приділяти жінкам, що не народжували. Клінічний досвід та літературні дані переконливо свідчать, що ускладнення і побічні реакції, як правило, пов’язані з безконтрольним і тривалим застосуванням препаратів без урахування особливостей жіночого організму і протипоказань щодо їхнього застосування. Побічні реакції ОК обумовленні метаболічними системними ефектами стероїдів. Найбільш часто побічні реакції виникають протягом перших 3-4 місяців контрацепції, мають транзиторний характер і самостійно минають до 5-6 місяця використання ОК внаслідок адаптації жіночого організму. Підсумовуючи, необхідно відзначити, що сучасний підхід до проблеми використання гормональних контрацептивів характеризується достатньо чіткими показами та протипоказами щодо їхнього призначення, глибоким вивченням механізму дії нових гормональних препаратів та їх впливу на різноманітні параметри гомеостазу жінки. Більшість дослідників погоджуються, що застосування ОК, особливо з низьким вмістом стероїдних компонентів, індивідуальний підбір з врахуванням особливостей організму пацієнтки, ретельне спостереження лікаря забезпечує не лише високий контрацептивний ефект, запобігає появі ускладнень та зводить до мінімуму побічні реакції, але також має і лікувальний ефект при багатьох захворюваннях.

3. Міфи про гормональні препарати

 Призначення гормональних ліків часто лякає людей. Навколо гормонів склалася безліч міфів. Але більшість з них в корені невірно.

Міф 1: Гормональні препарати - це спеціальні протизаплідні пігулки для жінок. Немає. Гормональні препарати - це ліки, отримані синтетичним шляхом. Вони діють подібно до натуральних гормонів, що виробляються в нашому організмі. У організмі людини багато органів, які виділяють гормони: жіночі і чоловічі статеві органи, залози внутрішньої секреції, центральна нервова система та інші. Відповідно, і гормональні препарати можуть бути різними і призначають їх при самих різних захворюваннях.

Жіночі гормональні препарати (містять жіночі статеві гормони) можуть як володіти протизаплідною дією, так і не володіти. Іноді навпаки вони нормалізують гормональний фон і сприяють настанню вагітності. Препарати, що містять чоловічі статеві гормони, призначаються чоловікам при зниженні якості еякулята (тобто рухливості сперматозоїдів), при гіпофункції, зниженні рівня чоловічих статевих гормонів.

Міф 2: Гормони прописують тільки при дуже важких захворюваннях. Немає. Існує ряд неважких захворювань, при яких також призначають гормональні препарати. Наприклад, зниження функцій щитовидної залози (гіпофункція). Лікарі часто виписують в цьому випадку гормони, наприклад, тіроксин або еутірокс.

   Міф 3: Якщо вчасно не випити гормональну пігулку, то нічого страшного не відбудеться. Немає. Гормональні препарати треба приймати строго по годиннику. Наприклад, протизаплідна гормональна пігулка діє 24 години. Відповідно, обов'язково раз в день необхідного її випити. Є препарати, які потрібно пити 2 рази на добу. Це деякі чоловічі статеві гормони, а також кортикостероїди (наприклад, дексаметазон). Більш того, приймати гормони рекомендується в одне і теж час доби. Якщо пити гормони нерегулярно, або взагалі забути випити, рівень необхідного гормону може різко знизитися.

   Якщо жінка забула випити протизаплідну гормональну пігулку, наступного дня вона винна вранці випити забуту вечірню, а увечері цього ж дня - чергову пігулку. Якщо ж інтервал між прийомами склав більше доби (нагадаємо: протизаплідна гормональна пігулка діє 24 години), то рівень гормонів в крові знизиться дуже сильно. У відповідь на це обов'язково з'являться незначні кров'яні виділення. У таких випадках можна продовжити прийом протизаплідних пігулок, але додатково оберігатися протягом наступного тижня. Якщо ж пройшло вже більше 3 днів, треба припинити прийом гормонів, використовувати інші засоби контрацепції, дочекатися приходу менструації і додатково порадитися з лікарем.

    Міф 4: Якщо приймати гормони, вони накопичуються в організмі. Немає. Коли гормон потрапляє в організм, він відразу розпадається на хімічні сполуки, які потім з організму виводяться. Наприклад, протизаплідна пігулка руйнується і «йде» з організму протягом доби: саме тому її і потрібно пити кожні 24 години. Проте гормональні препарати продовжують «працювати» вже після того, як їх перестали приймати. Але впливають вони побічно. Наприклад, жінка декілька місяців п'є гормональні пігулки, потім припиняє їх прийом, і надалі у неї немає проблем з циклом.

   Чому це відбувається? Гормональні ліки діють на різні «органи-мішені». Наприклад, жіночі протизаплідні пігулки впливають на яєчники, матку, молочні залози, відділи головного мозку. Коли пігулка «пішла» з організму, механізм, який вона запустила, продовжує працювати. Треба знати: механізм тривалої дії гормонів пов'язаний не з накопиченням їх в організмі. Просто такий принцип дії цих ліків: «працювати» через інші структури організму.

   Міф 5: При вагітності гормональні препарати не виписують. Виписують. Якщо до вагітності у жінки були гормональні порушення, то під час виношування плоду їй потрібна лікарська підтримка, щоб вироблення жіночих і чоловічих гормонів було в нормі, і дитина розвивалася нормально. Або інша ситуація. До вагітності у жінки було все нормально, а з її настанням раптом щось пішло не так. Наприклад, вона раптом помічає, що почалося інтенсивне обволосіння від пупка вниз і навколо сосків. В цьому випадку обов'язково потрібно звернутися до лікаря, який може призначити гормональне обстеження, а при необхідності виписати і гормони. Не обов'язково жіночі статеві - це можуть бути, наприклад, гормони надниркових.

    Міф 6: У гормональних препаратів маса побічних ефектів, насамперед - збільшення маси тіла. Лікарських препаратів зовсім без побічних явищ практично не буває. Але потрібно відрізняти побічні ефекти, які не вимагають відміни препарату. Наприклад, набухання молочних залоз при прийомі протизаплідних гормонів вважається за явище нормальне. Мізерні кров'яні виділення в першиі місяці прийому в міжменструальний період теж мають право бути. Головний біль, запаморочення, коливання у вазі (близько 2 кг) - все це не патологія і не ознака захворювання. Гормональні препарати призначають на достатньо тривалий термін. Організм до кінця першого місяця адаптується, і все приходить в норму.

   Але, щоб не було дійсно серйозних проблем, зв'язаних, скажімо, з судинами, перед призначенням ліків і під час його прийому обов'язково необхідно обстежуватися і здати аналізи. І лише лікар може призначити вам конкретний гормональний препарат, який не пошкодить вашому здоров'ю.

   Міф 7: Гормонам завжди можна знайти альтернативу. Не завжди. Є ситуації, коли гормональні препарати незамінні. Скажімо, у жінки молодше 50 років були видалені яєчники. В результаті вона дуже швидко починає старіти і втрачати здоров'я. У такому разі, її організм до 55-60 років обов'язково потрібно підтримувати гормонотерапією. Зрозуміло, за умови, що її основне захворювання (із-за якого були видалені яєчники) не має протипоказань до такого призначення. Мало того, при деяких захворюваннях жіночі статеві гормони може строго порекомендувати навіть психоневрологія. Наприклад, при депресії.

Література

1. Онкологія. За ред. Б.Т. Білинського та ін. Л.: Медицина світу.-1998.-269с.

2. Я.В. Шпарик. Гормональна терапія раку грудної залози. Л.: Галицька видавнича спілка.-2001.-96с.

3. Б.Т. Билынский. Рак молочной железы как общемедицинская проблема // Международный медицинский журнал.-2002.-Т.8,№4.-C.111-117.

4. Б.Т. Білинський, Я.В. Шпарик. Сучасні проблеми медикаментозної терапії раку грудної залози. Л.: Галицька видавнича спілка.-2001.-160с.