Головна » Статті » Екологія

Екологія як наука та її роль в сучасному суспільстві

Планета Земля унікальна серед планет Сонячної системи. В тонкому шарі де зустрічаються і взаємодіють повітря, вода і земля, мешкають живі істоти, серед яких і ми з вами. Цей шар, населений організмами, взаємодіючий з повітрям (атмосферою), водою (гідросферою) і земною корою (літосферою), називається біосферою. Всі живі істоти, і ми в тому числі, залежать від збереження її цілісності. Якщо дуже сильно змінити будь-який із компонентів біосфери, остання може повністю піддатися руйнації. Не виключено, що атмосфера, гідросфера і літосфера при цьому збережуться, але в їхніх взаємовідносинах вже не буде приймати участі живе.

В центрі уваги сучасного людства стоять проблеми взаємодії людини з навколишнім природним середовищем, екологічної стійкості планети.

Екологія – наука , яка досліджує функціонування систем і структур надорганізменного рівня (екосистем або біогеоценозів) в їх взаємодії один з одним сукупністю факторів навколишнього середовища. Екологія охоплює широке коло теоретичних і практичних питань: вивчення різних рівней біологічної організації – від окремих організмів через популяції й угруповання до екосистем, принципи й закономірності їх структури, функціонування, розвитку, регуляторні й адаптивні механізми; досліджує сутність процесів обміну і перетворення речовин та енергії; веде пошуки природних законів організації життя на нашій планеті. Термін “екологія” був запропонований Е.Геккелем в 1866 р.

Розширення предмета екології привело до появи в літературі ряду нових її визначень, зокрема відомий еколог Ю.Одум дає таке трактування як – міждисциплінарна область знання про будову і функціонування багаторівневих систем в природі і суспільстві в їх взаємозв’язку. Це досить широке визначення, але воно більше інших відповідає сьогоднішньому розумінні екології.

На сьогодні існує багато класифікаційних схем екології як науки. Найбільш вдалою нам здається класифікація основних напрямів сучасної екології, запропонована в 1995 р. відомими українськими екологами Г.О.Білявським і В.М.Бровдієм (схема 1). В ній збережено класичне тлумачення даної науки, в центрі якої є живі організми та їх природні системи всіх рівнів організації. Виходячи з кола питань, які вирішує екологія сьогодні, автори поділяють її на теоретичну (фундаментальну) і прикладну. Завдання теоретичної екології є вдосконалення й подальший розвиток фундаментальних досліджень на всіх рівнях організації живої матерії. Прикладна екологія охоплює своїми дослідженнями всі практичні аспекти діяльності людини, аналізує її результати, намічає шляхи, напрямки і методи запобігання шкоди, яку завдає господарська діяльність людини і суспільства в цілому навколишньому природному середовищу і самій людині.

Класифікаційна схема узагальнена, вона охоплює практично всі аспекти сучасної екології. При необхідності її неважко доповнити можливими новими відгалуженнями теоретичних і прикладних напрямків екологічних досліджень.

Сучасна екологія, дійсно, перетворилася в інтегровану багатодисциплінарну науку, набуває риси актуального світогляду, перетворюється у вчення про нову стратегію й тактику поведінки людини в біосфері.

Сьогодні вирішення екологічних проблем стало одним з глобальних критеріїв гуманності суспільства, рівня його технічних і наукових розробок.

Сучасна екологія, яка досліджує дію антропогенних факторів в біосфері, належить до того типу наук, які виникли на стиці багатьох наукових напрямів (особливий зв’язок вона має з науками, які орієнтовані на вивчення кризових ситуацій в біосфері). Вона відображає як глобальність сучасних задач, що стоять перед людством, так і різні форми інтеграції методів, напрямів і наукового пошуку. Перетворення екології з суто біологічної дисципліни в галузь знання, що включила також суспільні і технічні науки, в сферу діяльності, яка заснована на вирішенні ряду надзвичайно складних політичних, ідеологічних, економічних, етичних та інших питань, зумовило їй значне місце в сучасному житті, зробило її своєрідним вузлом, в якому об¢єднуються різні напрями науки і людської практики. Екологія все більше стає однією з наук про людину і в певному смислі цікавить багато наукових напрямів, в цій науці вони знаходять точки стикання між фундаментальними і прикладними дослідженнями, між теоретичними розробками і практичним їх застосовуванням.

Ми вимушені визнати, що тривожна екологічна ситуація склалася в багатьох регіонах нашої країни в результаті некомпетентного господарювання, споживацького відношення до природних багатств, нещадної експлуатації природних ресурсів, а також превалювання технократичного мислення.

Значення охорони навколишнього природного середовища як умови виживання людства і кожної людини зараз усвідомлюється нашим суспільством. Але, на жаль, воно мало готове для послідовної і безумовної реалізації природно-охоронних заходів, причому не тільки через нестачу необхідних для цього коштів, але в наслідок відсутності екологічної грамотності і екологічної культури та незформованості екологічного мислення у населення.

Роль екології величезна у постановці екологічної освіти і вихованні людей нового покоління. Вони повинні мати чітке уявлення про те, що природні ресурси обмежені і технологія виробництва будь-якої продукції повинна задовольняти таку, з екологічної точки зору, вимогу, як мінімальне споживання матеріалів і енергії. Вони повинні добре знати закони природи, розуміти взаємозв¢язки природних явищ, уміти передбачати і оцінювати наслідки втручання в природний хід багатьох процесів. У них повинен бути вироблений  ¢¢екологічний світогляд¢¢, тобто усвідомлення пріоритетного вирішення екологічних проблем при здійсненні будь-яких проектів, розробках сучасних технологій,  створенні машин і механізмів, при всіх формах господарювання, а також тверда переконаність в тому, що без впевненості в нешкідливості для навколишнього середовища того чи іншого заходу, він не повинен реалізовуватися.

Виробнича діяльність людей повинна поступово змінювати основу. Нова економічна модернізація буде орієнтуватися на створення виробництв, які не руйнують рівноважного стану біосфери і гармонійно вписуються в її біогеохімічні цикли.

Подолання екологічної кризи тільки технічними засобами неможливе. Тим більше неможливе підтримання стану рівноваги, якщо суспільство не буде змінювати само себе, свою духовність, а буде опиратися тільки на технічні рішення. Людство чекає тривалий і дуже важкий процес сумісного перетворення природи і суспільства, причому вирішуюче значення в його тривалості буде мати формування цивілізації, яка відповідає новим потребам людини, погодженим з новими реаліями навколишньої природи.

            Історичний розвиток взаємовідносин людини з природою

Первісні стада стародавніх мавпоподібних людей, судячи по даним археології, займалися збиральством, лише іноді добуваючи великих тварин. Горбчастий тип зубів пітекантропів вказує на використання ними рослинно-тваринної їжі. Невелика концентрація в природі високопоживних кормів перешкоджала скопиченню тварин – об’єктів полювання людини. Тому стада прадавніх мавполюдей були малочисельні і вели кочовий спосіб життя.

Геологічне значення людства вперше виявилося, очевидно, біля мільйона років тому, коли найстародавніші представники цього роду навчилися користуватися вогнем (набули навичок збереження і використання вогню) і стали виготовляти перші знаряддя праці. Цим людина поклала початок своїй перевазі над тваринами. Оволодіння вогнем було пов’язане з переходом від первісно-стадного життя до, хоча і примітивної, але організації людського суспільства. Виникли поселення, а з ними і спеціалізація функцій окремих членів первісної общини. Все це привело до виникнення перших зачатків антропогенних змін природи в околицях великих стаціонарних поселень (спалювання рослинності, знищення певних видів тварин і т. п.).

З появою неандертальців, які вміли виготовляти різноманітні кам’яні знаряддя і добувати вогонь, пов’язується швидке скорочення чисельності багатьох видів тварин (мамонта, шерстистого носорога, печерного ведмедя, ряду видів биків і оленів), на яких вони полювали. Людина тисячоліттями знищувала їх в більшій кількості, ніж їх народжувалося.

Поділ історії на формації (рабовласницьке суспільство, феодалізм, капіталізм) не відображає істинних колізій в системі “людина-природа”і тому ми використали інший підхід.

Мисливсько-збирацька культура. Скорочення чисельності великих тварин підвищило інтерес первісних мисливців до дрібних і середніх. З цим пов’язана поява в кінці палеоліту мисливських знарядь (гачка для ловлі риби, луку і стріл, пасток і капканів).

У людей неоліту виникає система полювання, яка заснована на знаннях особливостей екології і поведінки тварин. Вироблені на практиці уявлення про раціональні принципи використання природних ресурсів, від чого повністю залежало процвітання первісної общини, закріпилися культом і навіть дійшли до наших днів (шанування кедра у алтайців, майже всі священні урочища ханти-мансійців і ненців – місця розмноження важливих промислових тварин. Такі священні заповідні угіддя, засновані людьми первісного суспільства, відомі в усіх куточках Землі.). Люди первіснообщинного ладу турбувалися про відтворення не тільки тварин, але і будь-яких інших ресурсів природи, зокрема корисної рослинності. Хижацьке ставлення до природи у деяких народів каралося смертю.

Найістотнішим, з точки зору підсилення впливу людини на природу, стало приручення та одомашнення стадних тварин і виведення культурних рослин. Вважається, що на ближньому Сході одомашнення вівці відбулося 11 тис. років тому; в цей же час в Північній Америці вже була одомашнена собака; 10 тис. років тому люди вже вирощували перші зернові культури (пшеницю, ячмінь). Але сам процес одомашнення тварин і окультурення рослин почався значно давніше. Знання і досвід, що повільно і важко накопичувалися, нерідко повністю втрачалися із загибеллю роду, ставали непотрібними і забувалися при зміні общиною місця поселення і т. д.

В ході процесу приручення і одомашнення тварин, окультурення рослин людина більше 10 тис. років тому почала змінювати оточуючий його живий світ, створюючи для себе і для планети нове навколишнє середовище. Свідомою творчістю людина врятувала себе від голоду і таким чином отримала змогу до різкого збільшення своєї чисельності і заселення всієї суші.

Напрямлене використання природи, яке зародилося в первісних общинах (землеробство і скотарство) успішніше всього розвивалося в зоні змішаних лісів  і лісостепів (багаті грунти, оптимальна вологість, тривалий вегетативний період), в степах (кочове скотарство), а також на заплавних луках в долинах великих річок.

Особливістю найбільш розповсюджених форм первіснообщинного господарства було повсюдне використання вогню. Урожаї на випалених землях (ділянки знищеного вогнем лісу) досягали значних об’ємів, але через 2-3 роки різко знижалися. Використання підсічно-вогневої системи землеробства дуже сильно змінило середовище: порушилася структура грунту, виникла ерозія, обміліли річки, змінився видовий склад тварин і рослин. Але в умовах надлишку земельних угідь вона мала позитивне значення для людини, очевидно, тому закони племен забороняли довго залишатися на одному місці.

Скотарство, яке розвивалося разом із землеробством, супроводжувалося витісненням рідкісних тварин. Концентруючись біля поселень людини, домашні тварини порушували грунтовий покрив, забруднювали продуктами своєї життєдіяльності навколишнє середовище.

Але в цілому, в часи первіснообщинного ладу зберігалася замкненість в користуванні природними ресурсами. Досягнення певної рівноваги в темпах використання продуктів Землі і природного відтворення споживаних ресурсів і забезпечувало як стабільність взаємовідносин первісних людей з природою, так і виключну стійкість самого суспільства.

Аграрна культура. Поділ праці і розвиток техніки підвищили продуктивність і сумарний вихід продукції (відповідно, і силу впливу на природу), а незацікавленість рабів в результатах своєї праці і в збереженні умов, які забезпечують її продуктивність, привела до певної деградації в принципах використання природних ресурсів. Грабіжницькі війни приводили до економічно недоцільних переміщень слабких держав, що руйнувало культурно-господарські цінності і традиції. Саме рабовласницькі цивілізації перетворили великі простори Землі в пустелі. Наслідки цього процесу відчуваються до сих пір. Наприклад, в Греції в нинішній час збереглося тільки 2% першопочаткового шару грунту і тільки 20% земель, що відносяться до культурних, придатних для обробітку.

В країнах Сходу, де розвиток рабовласницьких відносин не був сильно вираженим, економічний занепад був меншим, відношення до природи було більш раціональним. Перші закони, які дійшли до нас, про охорону природи (лісів), були видані в Стародавньому Вавілоні царем Хамурапі в XVIII ст. до н. е. Інки забороняли під страхом смертної кари з’являтися стороннім на Гуанових островах (Південна Америка) під час гніздування там птахів, так як застосування гуано забезпечувало високу родючість посушливих західних схилів Анд. В ІІІ ст. до н. е. індійський імператор Ашока видав велику кількість законів про охорону природи, які спиралися на релігію. В Китаї було створено декілька заповідників.

В системі ведення господарства більшість методів, що застосовувалися при общинному ладі, були успадковані феодальними селянами (в грунт повертали все те, що брали з нього).

Поділ людей на підлеглих виробників і пануючих споживачів виключав розумне використання територій, які не були власністю селян. В той же час для феодального суспільства характерні дрібні заходи по охороні природи – наділів землі, які знаходилися в приватній власності і які феодал намагався не тільки зберегти для себе, а й передати спадкоємцю. Мисливство було тією областю, де феодал найбільш тісно стикався з природою, тому збереженню мисливських угідь і дичини приділялася особлива увага.

В середині XVI ст. було створено багато заповідників. Але більшість з них були закритими мисливськими господарствами, які відігравали роль резервних джерел місцевого продовольства.

Таким чином, охорона природи була підкорена виключно господарським інтересам феодального суспільства, а головним призначенням регламентацій по використанню природних ресурсів був захист феодальної власності.

Індустріальне суспільство. Нові технічні можливості впливу на природу зумовили найбільш хижацьку експлуатацію природних ресурсів, яку коли-небудь знало людство. Надмірна експлуатація тільки  максимально прибуткових об’єктів перешкоджає раціональному використанню ресурсів природи, визначає кон’юнктурний підхід до використання її багатств. Не випадковим було, що в останні десятиріччя окремі керівники і прогресивні організації ряду капіталістичних країн стали бачити в охороні природи заставу підтримання високого рівня національної економіки і міжнародного престижу країни. Тому в капіталістичних країнах зараз серйозна увага приділяється екологічній просвіті, удосконалюється законодавство по охороні природи, створюються заповідники і національні парки.

Постіндустріальне (інформаційне) суспільство. З середини 90-х років виникли нові екологічні проблеми глобального характеру. Чисельність населення Землі в порівнянні з 1965 роком майже подвоїлася. Якщо в 1960-і та 1970-і роки були лише нечіткі прогнози відносно кислотних дощів, руйнування озонового шару і потепління клімату – то зараз це реальність. Вода, грунт і всі інші життєво необхідні нам ресурси наблизилися до межі їх можливого використання.

В той же час природоохоронний рух, що зараз розпочався, може привести до швидких і глибоких змін, бо підготовча робота вже проведена. Через 30-50 років він здатний зробити нестійкий зараз розвиток цивілізації стійким

 Екологічні проблеми планетарного масштаба та шляхи їх вирішення

Майбутнє людства затьмарене безпрецедентною загрозою природі. Швидке зникнення лісів, погіршення якості води, зростаючі зміни клімату можуть підірвати світову економіку в найближчі десятиліття.

Впродовж ХХ століття чисельність населення світу зросла більше ніж 4 млрд, що перевищило втричі населення початку століття. За цей час споживання енергії і сировини збільшилося більше ніж в 10 разів.

Віра в технологію і прогрес людства ще не втрачена, але в сьогоднішньому світі багато економістів-футурологів забули, що в основі всього лежить природа, яка зараз непомірними темпами руйнується сучасною економікою. Людство вже стикалося з локальним виснаженням природних ресурсів, але нинішня антропогенна діяльність загрожує природі в планетарному масштабі. Автори спеціальної доповіді “Стан у світі”, опублікованої  Інститутом спостережень за світом (Worldwatch Institute, USA) основними проблемами вважають наступні.

Енергоресурси. Потреби в них  в найближчі десятиліття збільшаться вдвічі, але прогноз добування і виробництва енергоносіїв не дає підстав надіятися на їх реалізацію.

Харчування. Забруднення і зростаючий дефіцит прісної води може стати однією з перешкод збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

Знеліснення територій. Випалювання тропічних лісів з метою створення сільгоспугідь створює безпрецедентну загрозу пожеж на величезних площах Південно-Східної Азії, в Амазоніт і Північній Америці.

Скорочення біорізноманіття. Погіршення природного середовища існування приводить до зникнення багатьох живих організмів, що загрожує порушенням екологічного балансу в природі на різних рівнях. За даними МСОП майже чверті ссавців і восьмій частині птахів на планеті загрожує зникнення. За 1197 р., з 242 тис. видів рослин 33 тис. (14 %) стали рідкісними. І це інформація лише за тими видами, за якими ведеться моніторинг.

Щотижня в світі зникає 2 породи домашніх тварин і 1350 породам загрожує таке зникнення. В США за 80 років зникло 97 % різновидностей овочем, 86 % сортів яблук і 88 % сортів груш.

Забруднення атмосфери. Концентрація в атмосфері вуглекислого газу знаходиться на самому найвищому рівні за останні 160 тис. років і продовжує збільшуватися. Різке підвищення глобальної температури в 1998 р. Побило всі рекордні показники, які трималися на сталому рівні з середини ХІХ століття. До 2010 р. Температура на Землі може піднятися на 1,4-5,8 градусів Цельсія, а рівень моря – на 88 см. Це, у свою чергу, призведе до екстремальних природних умов на всій планеті й змінить традиційний уклад життя багатьох людей.

Коливання клімату. Збитки, які були викликані зміною погодних умов, глобальним потеплінням, тільки в 1998 р. Склали 68 млрд. америк.дол., що перевищує аналогічні витрати за всі попередні десятиліття.

Руйнація озонового екрану Землі. У вересні 2000 р. Була зареєстрована найбільша озонова діра з усіх, які були раніше виявлені. Її розміри покрили територію Антарктики в 28,3 млн. квадратних кілометрів, що перевищило попередні рекордні розміри більше ніж на 100000 квадратних кілометрів. Ці спостереження збільшують занепокоєння щодо слабкої міцності озонового екрану Землі. Озон є захисним бар’єром, який зменшує згубну дію на все живе жорстких ультрафіолетових променів.

Пандемія СНІДу. В нинішньому столітті людство може зіткнутися з безпосередньою загрозою існування цілих популяцій. В деяких африканських країнах до 20-25 населення ВІЧ-інфіковані.

Основним завданням людства на нинішньому етапі є створення економіки, яка не завдає шкоди навколишньому середовищу.

Одним з можливих шляхів вирішення екологічних проблем – обмеження тих видів господарської діяльності, які їх викликають. Наприклад, уряд Німеччини знизив на 2,4 % податок на заробітну плату і настільки ж збільшив податок за користування електроенергією. Більш кардинальна міра – введення значних податків на використання вугілля чи томлива для двигунів внутрішнього згорання – робить конкурентноспроможним впровадження екологічно чистих енергоносіїв.

Перехід на нові, екологічно чисті технології може дати значні прибутки майбутнім інвесторам. Наприклад, виробництво сонячних фотоелементів вже подвоїлося за останні п’ять років. Впровадження водневих топливних елементів, що використовуються з різною метою – від теплових електростанцій до двигунів внутрішнього згорання, - потребує вкладення мільярдів доларів.

Першочергова задача – організація масової допомоги фундаментальним економічним перетворенням, з тим щоб економіка ХХІ століття, будучи набагато раціональною і екологічно чистою, виявилася не менш продуктивною.

В ХХІ столітті повинні бути вироблені нові етичні норми, в основу яких покладені екологічні цінності. Основною стратегією поведінки людини в біосфері повинна стати екологічна культура, основні принципи якої -  повага до всього живого, повага до природи, тобто до біосфери та її складових компонентів. Людина повинна відмовитися від споживацького відношення до природи і стати на шлях проповідування філософії взаємозв’язку в природі всього живого і неживого. Тільки такий підхід може забезпечити гармонійний спів розвиток людини і природи.

 

Категорія: Екологія | Додав: zhmurkoalexandr2016 (16.01.2016)
Переглядів: 5149 | Теги: Екологія як наука та її роль в суча | Рейтинг: 1.5/2
Всього коментарів: 0
avatar