| Головна » Статті » Профілактика інфекційних хвороб |
1. Стан захворюваності на інфекційні хвороби. 2.Класифікація профілактичних заходів. 3. Вміст і масштаб профілактичних заходів. 4. Заходи у відношені джерела інфекції при зоонозах. 5.Профілактичні заходи щодо другої ланки епідеміологічного ланцюга 6. Профілактичні заходи щодо третьої ланки епідеміологічного ланцюга 7. Шляхи введення, показання, протипоказання, ускладнення. 1. Стан захворюваності на інфекційні хвороби. Завдяки масовим засобам, що провордяться у світі, на сьогоднішній день вже більше чверті століття не реєструється віспа, чума, трахома, возвратний тиф, ліквідовано висипний тиф.Планомірно і успішно ведеться боротьба з дифентерією, кіррю, поліомієлітом, коклюшем. Наприклад, ВООЗ 1980 рік було об явлено роком боротьби із нприродньою віспою у всьому світі. Але й сьогодні у світі щорічно реєструється більш ніж 1 млрд випадків інфекційних хвороб шлунково-кишкового тракту та дихальних шляхів. Кожен рік у світі реєструється декілька десятків мілліонів випадків захворювань, визваних стрептококами ( ангіни, скарлатина, рожа..). Велика кількість захворювань на менінгіт. Широко розповсюджена холера -більш ніх у 30 країнах. У світі більше ніж 11 млн людей хворі на проказу. Ураженість людей гельмінтами - до 1 млрд. Багато людей хворіють вірусним гепатитом. В умовах, коли відступили самі масові і тяжкі інфекції, у структурі інфекційної патології стали більш помітні хвороби, що визиваються умовно патогенними і навіть звичайними « природніми» мешканцями організму людини. В останні роки до розряду інфекційних перейшли хвороби, що раніше до них не відносилися. Мається на увазі раніше не відома група «повільних» інфекцій: доведена вірусна природа гострого енцефаломієліту, розсіянного склерозу. Все вище наведене свідчить, що профілактика, попередження хвороб, актуально. Тому це є основним напрямком роботи медичних закладів. 2. Класифікація профілактичних заходів. Вони поділяються на загальні і специфічні. Загальні – до них відносяться державні заходи, спрямовані на підвищення матеріального забезпечення, покращення медичного обслуговування, умов праці і відпочинку, санітарно-технічних, агролісотехнічних, гідротехнічних, меліоративних заходів, раціональне планування і забудова населених пунктів і багато іншого, що допомагає профілактиці і ліквідації інфекційних хвороб. Спеціальні заходи, проводяться спеціальними лікувально-профілактичними і санітарно-епідеміологічними установами. Участь у цих заходах приймають різні відомства, а також – населення. Наприклад, у профілактиці зоонозних хвороб ( сап, ящур, бруцеллёз, сибірська виразка та інш) приймають участь сільско-господарчі органи, ветеринарна служба, підприємства по переробці шкіряної сировини та шерсті. Планування заходів та контроль за ними належить органам охорони здоров ‘я. Система профілактичних заходів включає також і міжнародні, коли мова йде проособливо небезпечні хвороби. 3.Вміст і масштаб профілактичних заходів. Вони різні і залежать від:
Вони можуть відноситися як до самої ділянки інфекції , так і до цілого району, міста, області. Успіхи у проведенні засобів залежать від обстеження об’ єкту. Відомо, що для розвитку епідеміологічного процесу необхідно 3 основних ланцюга6 -джерело інфекції -механізм передачі збудника -населення. Відсутність або розрів одного із ланцюгів призводить до зупинки епідеміологічного процесу. Для планування і проведення профілактичних заходів теоретично і практично обгрунтованим є поділ їх на 3 групи:
Заходи щодо джерела інфекції. Мають велике значення, тому що при антропонозних інфекціях джерелом інфекції є людина- хвора або бактеріоносій, а при зоонозних хворорбах – інфікована тварина. До цієї групи заходів при антропонозах є: *дагностичні .Активне виявлення хворих можливо на основі комплексної діагностики, що включає клінічні, анамнестичні, лабораторні та інструментальні дослідження. *ізоляційні.. При ряді інфекцій ( особливо небезпечні ) госпіталізація хворого обов’язкова. При відсутності епідеміологічних і клінічних протипоказань допускається ізоляція хворих на дому ( дизентерія, кір, вітряна віспа..). *лікувальні. Організаційна структура медичної допомоги інфекційним хворим включає три ланцюга:
Першим спеціалізованим ланцюгом інфекційної служби єкабінети інфекційних хвороб. Вони : -організовують протиепідеміологічну роботу на лікувальних ділянках -забезпечують методичне керівництвом на лікувальній ділянці -контроль за заходами у ділянці інфекційних захворювань. -велике значення при цьому має діагностична робота. Особливо при виявленні стертих та хронічних форм хвороби, хворих на гельмінтози. -лікар повинен організовувати і проводити профілактичні щеплення населення -проводять підвищення кваліфікації дільничних лікарів по питаннях патології -організують і контролюють протиепідемічний режим
міські і обласні інфекційні лікарні та стаціонари при НДІ –найбільші спеціалізовані центри медичної допомоги. Робота інфекційного стаціонару має специфічність6 вона проводиться у протиепідеміологічному режимі. Основним вмістом цієї роботи є суворе дотримування засобів по попередженню внутрішньолікарняних інфекцій за межі лікарні. Практична реалізація цих вимог забезпечується широким комплексом засобів від планування приміщень інфекційного стаціонару і розміщення хворих до спеціальної підготовки персоналу. Лікувально-діагностична частина інфекційної клініки має такі структурні підрозділи: -боксоване прийомне відділення -спеціалізоване відділення для госпіталізації хворих одним видом інфекції -боксоване діагностичне відділення до складу якого входять бокси для особливо небезпечних інфекцій -відділення ( або палати0 інтенсивної терапії і реанімації -хірургічне відділення -рентгенодіагностичне і фізіотерапевтичне вівдділення -клінічна, бактеріологічна, серологічна, вірусологічна, біохімічна лабораторії -центральна стерізаційна -патологоанатомічне відділення з моргом *режимно-обмежувальні. Важливе місце займає дезинфекція заразних виділень хворого, посуду, білизни, приміщень і інструментарію. Раціональна комплексна терапія госпіталізованих хворих також є одним із профілактичних засобів у відношенні інфекційних хвороб. Виписка хворих проводиться після їх повного клінічного видужання і після того, як сплине термін для кожної інфекції, що виключає можливість ураження. Якщо для даної хвороби характерно бактеріоносійство, то виписка відбувається лише після отримання негативних результатів бактеріологічного дослідження. До важливих профілактичних заходів відноситься активна робота по виявленню бактеріоносіїв і їх санація. Це треба робити у ділянці інфекції, перед випискою серед тих, хто лікувались , а також серед людей, що пряцюють у харчових блоках, водопровідних установах, дитячих закладах і установах. Виявлених бактеріоносіїв відлучають тимчасово від роботи, беруть на облік і у плановому порядку проводять їх бактеріологічне обстеження. Режимно-обмежувальні засоби проводять також проти тих, хто був у контакті із хворими. Контакт слід розглядати як потенційне джерело інфекції, бо люди можуть бути вражені і знаходитись у періоді інкубації або бактеріоносійства. У цьому випадку режимно-обмежувальні засоби такі: -медичний нагляд. Термін обумовлений тривалістю інкубаційного періоду при даній хворобі. -розрізнення. Діти, дорослі, що перебувають у дитячому закладі, де є інфекція. Підлягають розрізненню, тобто не повинні
Якщо джерелом інфекції є домашні тварини, то проводять відповідні санітарно- ветеренарні заходи по їхз оздоровленню.Якщо джерелом інфекції є сінантропні тварини – гризуни ( миші, щури), проводять дератізацію. У природніх умовах, коли джерелом інфекції є дикі тварини, їх кількість винищується до небезпечного рівня, щоб запобігти ураженню людини. 5. Профілактичні заходи щодо другої ланки епідеміологічного ланцюга У профілактиці інфекційних хвороб важливим є дія на другу ланку епідеміологічного процесу – механізм передачі збудника. Передача інфекції відбувається через навколишнє середовище з допомогою різних факторів- вода, їжа, повітря, пилюка, предмети домашньої утварі, грунт, що і визначає багатогранність профілактичних заходів. Усі профілактичні засоби, що діють на другу ланку епідеміологічного процесу, поділяють на 3 групи: *санітарно-гігієнічні. При кишкових інфекціях з фекально-оральним механізмом ураження (черевний тиф, паратиф, дизентерія, холера) основни фактором передачі збудника є їжа і вода. Рідше – мухи, грязні руки, предмети побуту. У профілактиці у цому разі велике значення мають загально-санітарні і гігієнічні засоби та різні способи дезинфекції. Загальносанітарними є комунально-санітарні заходи, харчовий, шкільний і промисловий нагляд, підвищення рівня загальної і санітарно-гігієнічної культури населення. *дезинфекційні.. Проводять у вогнищіх інфекційних хвороб, а також у публічних місцях ( вокзали, транспорт, гуртожиток, туалети загального користування) незалежно від того, є інфекція чи немає. При інфекціях дихальних шляхів ( кір, краснуха, дифтерія, скарлатина, менінгококова інфекція, грип..) дуже важко запобігти передачі інфекції. У механізмі передачі цих інфекцій у повітрі приймають участь бактеріальні аерозолі ( краплинна і ядерна) і бактеріальний пил, тому попереджувальними заходами є санація повітряного середовища і застосування респіраторів. Дезинфекція майже не застосовується, тому що ці збудники не стійкі у навколишньому середовищі ( кір, вітряна віспа, краснуха, епідемічний паратит). Дезинфекцію проводлять при скарлатині і дифтерії. *дезинсекційні. Велике значення для попередження трансміссійних інфекцій мають засоби дезинсекції- знищення переносчіків збудників- кровососущих кліщів, комах. Застосовують також колективні та індивідуальні засоби захисту. 6.Профілактичні заходи щодо третьої ланки епідеміологічного ланцюга – населення.
Усі вакцини поділяються на : -жив і-вбиті -хімічні. Живі - виготовляють із мікробів із послабленою вірулентністю. Ефективність такої вакцини вперше була доведена анг вченим Е. Дфеннером (1798), який запропонував для імунізації проти натуральної віспи вакцину, що містила маловірулентний для людини збудник коров ‘ячої віспи. Від лат vacca- “корова” і прийшло слово “вакцина”. У 1885 р Л.Пастер запропонував проти сказу живу вакцину із послабленого вакцинного штампу. Французькі вчені А. Кальметт і Ш. Герен для послаблення вірулентності проводили культивування туберкулёзних мікобактерій на несприятливих середовищах ( жива вакцина БЦЗ. Такі вакцини створюють тривалий ( до 5-8 років) імунітет. Вбиті вакцини отримують із мікроорганізмів, вбитих нагріванням ( гріті вакцини), дією формаліну ( формолвакцини) або інших хімічних речовин ( фенол, спирт). Іде яїх застосування належить В.Колле і Р. Пфейфферу. Вбиті вакцини застосовуються проти кишкових інфекцій, коклюша, висипного тифу. Іммуногенність і ефективність вбитих вакцин значно нижча, ніж живих.. Вони створюють імунітет на протязі 6-12 місяців. Хімічні вакцини. Містять специфічні антигенні компоненти, вилучені із мікробних клітин різними методами ( екстракція ТХО кислотою, гідроліз, ферментативне переварювання). Для створення штучного активного імунітету проти ІХ, які визвані мікробами, що продукують ендотоксин, застосовують анатоксини. Це обеззаражені токсини, що зберегли антигенні і імуногенні властивості. Обеззаражування досягається шляхом дії формаліну і тривалого витрумування у термолстаті при 39-400 С. Ідея обеззаражування належить г. Рамону ( 1923), який запропорнував для імунізації дифтерійний анатоксин. Зараз застосовують дифтерійний, стовбнячний. Ботулінічний і стафілококковий анатоксини. Вакцини можуть містити антигени одного або декількох збудників. Вакцини , що містять антигени збудника однієї інфекції, називаються моновакцинами ( холерна моновакцина). Частіше використовують ді- або тривакцини. Наприклад, - тифо-паратифозні А і В-вакцини. Широкого застосування набувають асоційновані вакцини. Вони складаються із декількох антигенів і дозволяють робити вакцинацію відразу проти декількох інфекцій. До них відноситься , наприклад, адсорбційна коклюшно-дийтерійно-стовбнячна ( АКДС) вакцина. 7. Шляхи введення, показання, протипоказання, ускладнення. Шляхи введення . Вакцини та анатоксини вводять в організм внутріщньошкірно ( проти туляремії), підшкірно (проти кишкових інфекцій, стовбняку, коклюшу, дифтерії), інтраназально ( проти грипу), перорально ( проти поліомієліту,ТБЦ). Є також аєрогенний метод вакцинації. Для подовження іммунізаторного подразнення вакцини вводять із депонуючими речовинами ( фосфапт кальцію, гідроокис алюмінію), бо завдяки ним біль повільно всмоктюються антигени. Реакції на введення. Може бути загальна або місцева реакція. Місцева- гіперемія, інфільтрація, загальна – підвищення температури, головний біль, нездужання. Порушення сну, болі у суглобах, диспептичні явища. Побічна дія залежить від індивідуальної чутливості організму. Серію вакцин знімають із застосування при більш ніж 7% ускладнень. Штучний активний імунітет виникає не відразу після введення вакцини, а через деякий час, необхідний для вироблення клітинних і гуморальних факторів захисту. Цей період звичайно дорівнює декільком тижням. Штучний пасивний імунітет розвивається значно скоріше, бо обумовлений ввеенням вже готових антитіл ( імунні сороватки, гамма-глобулін). Це дає можливість використовувати їх у якості “екстренної специфічної профілактики” ( були у зараженій місцевості, або спілкувались із хворими). Наприклад, з метою попередження стовбнякута гангрени при засміччені грунтом раньових поверхней, вводять антитоксичні стовбнячну та антигангренозну сироватки. При укусах клещами вводять специфічний гамма-глобулін, щоб попередити розвиток клещового енцефаліту. Іноді як профілактичний засіб, разом із вакциною застосовують сироватку або гама-глобулін. Наприклад, - для профілактики стовбняка вводять протистовбнячний анатоксин і протистовбнячну сироватку. Щеплення проводять -у плановому порядку – по епідеміологічним показникам при загрозі спалаху інфекції -якщо присутній епідеміологічний очаг. Вони можуть бути : –загальними ( усьому населенню у певному віці ( протиТБЦ, АКДС) -вибірковими 9 робляться особам професіональних груп ( проти тифо-паратифозних хвороб). Протипоказання:
Значення щеплення : -зниження рівня захворюваності -більш легкий перебіг у разі захворювання -зниження летальності.
ЛЕКЦІЯ №7 КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ.
-дизентерія -черевний тиф -сальмонелёз -харчові токсикоінфекції -ботулізм -холера -амебіоз -вірусний гепатит -гострі кишкові інфекції вірусної етиології.
-грип 3.Трансмісівні інфекції 4. Інфекції зовнішніх покровів 5. Зоонози 6. Гельмінтози | |
| Переглядів: 2019 | | |
| Всього коментарів: 0 | |