ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА……………………………………………………………………..5

РОЗДІЛ 1. Сучасні уявлення про здоров’я людини……………………….........7

РОЗДІЛ 2. Поняття про духовне здоров’я людини……………………………16

РОЗДІЛ 3. Основні шляхи формування духовного здоров’я молодших школярів…………………………………………………………………..….......21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…..…………………………………...34

ПЕРЕДМОВА

Стан соціально-економічного, суспільно-політичного та духовно-культурного розвитку населення сьогодення зумовлює необхідність підвищення рівня освіченості громадян на основі надбань вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної науки, передового досвіду, організації виховної роботи серед населення відповідно до сучасних потреб суспільства. Недостатність нормативно-правової бази й соціально-економічні негаразди стали основою трансформації моральних і життєвих цінностей. Останнім часом в Україні розвиваються негативні процеси в духовній сфері, деформуються моральні засади суспільства (особливо серед молодого населення країни). Цьому сприяють пропаганда жорстокості, бездуховності, насильства, послаблення виховної роботи з боку закладів освіти і культури, органів виконавчої влади. Тому необхідність зміцнення духовно-ціннісних основ особистості й світоглядна переорієнтація освіти все більше визнаються важливими чинниками продуктивного розвитку і людини, і суспільства, яке повинно бути не тільки суспільством технічної досконалості, а й високої духовності, з багаторівневою духовно-ціннісною орієнтацією його громадян.

У сучасних уявленнях про здоров’я людини виділяють чотири його складові, а саме: фізичне, психічне, соціальне та духовне (М. Гончаренко, В. Казначєєв, М. Амосов, О. Савченко та інші). Державна політика в галузі освіти спрямована на забезпечення їх комплексного формування. Це положення відображається в низці державних нормативних документів («Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ ст.», Закон України «При охорону здоров’я», «Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства», «Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді», «Концепція валеологічної освіти педагогічних працівників») та покладено в основу формування здорової особистості з високим рівнем громадянської відповідальності, готової до самостійного вибору власного місця в житті.

Духовне здоров’я людини розглядається як прагнення людини до оволодіння загальнолюдськими цінностями, здатність відчувати себе часткою навколишнього світу, будувати свої стосунки з людьми, відповідально ставитись до себе самого та свого життя. Бездуховну людину не можна визнати здоровою.

Молодший шкільний вік – це період позитивних змін та перетворень, які відбуваються з особистістю. Дитина знаходиться у тісній емоційній взаємодії з учителем, який стає для неї авторитетом і основою розвитку стійкого емоційного життя. Саме в цьому віці закладається основа моральної поведінки, формується суспільна спрямованість особистості. Виходячи з цього постає завдання підготовки майбутнього вчителя до формування духовного здоров’я молодших школярів.

  Вирішення цієї проблеми базується на загальних психолого-педагогічних дослідженнях з питань підготовки майбутніх учителів та дослідженнях духовного здоров’я особистості, якими займалися низка авторів: обґрунтування загальних питань професійної підготовки вчителя та її окремих компонентів (А. Бойко, О. Абдуліна, В. Гриньова, В. Євдокимов, І. Зязюн, О. Іонова, І. Ісаєв, В. Лозова, І. Прокопенко, В. Сластьонін, Л. Кондрашова, А. Троцко та інші); комплексне вивчення складових здоров’я (М. Амосов, Л. Апанасенко, І. Брехман, М. Гончаренко, О. Іонова, Ю. Бойчук, В. Горащук та інші); філософське осмислення духовності (В. Кулініченко, С. Кримський, М. Кисельов, Т. Ванакова та інші); формування духовного здоров’я людини в освітньому просторі (Г. Шевченко, В. Новікова, І. Конельська, Н. Товстоляк, М. Тесленко та інші); діагностика духовного здоров’я особистості (Є. Помиткін, О. Касьянова, С. Анісімов, В. Новикова та інші).

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив визначити духовне здоров’я особистості, враховуючи різні наукові погляди на це питання. Так, духовне здоров’я людини - це рівень розвитку моралі, система мислення людини та його ставлення до навколишнього світу, вміння будувати свої стосунки на основі духовних цінностей та надбань з іншими людьми, здібності до аналізу ситуації, прогнозування та розвиток різних ситуацій і відповідно до цього побудова моделей своєї поведінки.

Але, поряд з цим, проблема підготовки майбутнього вчителя до формування духовного здоров’я молодших школярів не віднайшла спеціального вивчення у психолого-педагогічних дослідженнях. Це зумовлює розв’язання низки існуючих суперечностей стосовно досліджуваної проблеми, а саме: між курсом державної політики, спрямованої на формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства і наявним станом здоров’я  підростаючого покоління та невпинним процесом девальвації загальнолюдських цінностей і занепадом духовності; між потребою теоретичного обґрунтування процесу духовного оздоровлення особистості на всіх етапах її розвитку та недостатністю осмислення сутності цього процесу стосовно молодших школярів; між визначенням провідної ролі вчителів у формуванні духовного здоров’я молодших школярів та відсутністю праць щодо їх підготовки до втілення цих теоретичних наробок.

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Проблема людини та її здоров’я – одвічна проблема, стрижнем якої є шлях до вільного гармонійного розвитку особистості. Бути здоровим і якомога рідше хворіти – природне бажання і прагнення людини, її неусвідомлена потреба. Здоров’я – основа всіх наших справ і починань, трудових і творчих звершень, сподівань, надій на майбутнє. Тому в усі часи здоров’я було і залишається основною сутністю людського існування [26].

Здоровʼя як індивідуальна й суспільна цінність стає дедалі дорожчим. Дуже актуальною стає нині повсякденна турбота про збереження здоров'я та подовження тривалого повноцінного життя в умовах різкого загострення екологічних проблем, підвищення нервово-емоційних напружень в усіх сферах діяльності людини, поширення різних хвороб. Усе це ставить перед медико-біологічними, соціо-економічними та психолого-педагогічними науками низку нових фундаментальних теоретичних і практичних проблем щодо здоров’язбереження.

Науковий аналіз глобальної еколого-демографічної ситуації, що склалася напередодні нового тисячоліття, примусив замислитись кожного, хто дбає про власне життя і здоров’я, про долю своїх нащадків, майбутнє людства. Порушуються питання про необхідність зміни наших уявлень, вимог щодо здоров’я людини, нації, суспільства. Для України ситуація ускладнюється ще й тим, що водночас з екологічною кризою країна перебуває в економічно-політичній кризі. Через це спостерігається прогресуюча деградація здоров’я населення, особливо дитячого.

Ситуація зі станом здоров’я населення в Україні погіршується ще й низьким рівнем знань переважної більшості людей щодо фундаментальних законів раціонального формування, збереження і зміцнення свого власного здоров’я впродовж усього життя, у зневажливому й нерідко безвідповідальному ставленні до цієї єдиної онтологічної цінності, якою природа нагороджує людину разом з життям.

Єдиним способом розв’язання проблеми є кардинальна зміна поглядів людини на причини і наслідки нездоров’я. А досягти цього можна лише шляхом перебудови системи освіти та виховання людини, набуття знань, що дозволяють їй здійснювати гармонійний розвиток згідно з вимогами сьогодення.

Поняття «здоров’я» досить складне і характеризує результат взаємодії індивіда з оточуючим середовищем – умовами існування, провідні мотиви його життєдіяльності і світобачення. Поняття здоров’я має широкий інтегрований зміст, для розкриття якого потрібні знання з різних галузей сучасного людинознавства [27].

Упродовж багатовікової історії людства за всіх суспільно-економічних формацій проблеми здоров’я посідали важливе місце в його соціальному, економічному та культурному житті і були тісно пов’язані з розвитком суспільного виробництва й формуванням суспільного буття.

Філософи, лікарі, учені, представники різних наук робили спроби проникнути до таємниці феномену здоров’я, зрозуміти його сутність з метою навчитися вміло керувати ним, економно використовувати здоров’я впродовж усього життя та знаходити засоби його збереження.

В стародавні часи концепції здоров’я не існувало взагалі. Було страждання і було позбавлення від страждань за допомогою природних засобів лікування та магічних прийомів. Людина відчувала себе розчиненою у природі і піднестися над нею у свідомості ще не могла.

Зі зміною суспільства змінюються уявлення про здоров’я. Тому сучасний розвиток людства спонукав учених і практиків до розробки ефективної концепції здоров’я людини, проявів її духовного та матеріального життя.

У стародавньому суспільстві відбулося усвідомлення необхідності цілеспрямованого підтримання здоров’я. Існувала спеціальна група людей, які надавали консультації і практичну допомогу тим, хто її потребував.

Західну цивілізацію в силу притаманного їй матеріального світогляду і прагматичної спрямованості з різних способів укріплення здоров’я найбільше притягувала можливість досягнення безпосередньо-корисного результату у вигляді стимуляції рухових якостей – сили, швидкості, витривалості, спритності. Така спрямованість оздоровлення забезпечила прикладне використання засобів фізичної культури. У заняттях фізичними справами й масажі, що застосовувалися за спеціальною методикою, педагоги й лікарі Заходу знайшли засіб, що забезпечував їм ефективну підготовку і до праці, і до військової справи.

Особливо плідними були концепції здоров’я Індії, Китаю, Персії, переосмислені й розвинуті медициною Тибету. На відміну від Заходу, оздоровчі засоби, що використовувались на Сході, переслідували іншу мету – поліпшити загальний стан організму, привести його до гармонії з довкіллям. Така спрямованість визначала якісно відмінні від західних засоби і методи занять фізичними вправами, що не забезпечували безпосередньо прикладних результатів, проте сприяли гармонізації функції організму шляхом створення певних психологічних станів. Саме на Сході виник один з найцінніших оздоровчих методів – психорегуляція, здійснювана у різних формах.

Суттєві відміни західного та східного шляхів розвитку знань про здоров’я, незважаючи на взаємопроникнення культур, що спостерігається за останні століття, зберігаються досі. Проте з покоління в покоління, зі сторіччя в сторіччя, люди набували досвіду і починали розуміти, що здоров’я залежить від багатьох чинників оточуючого світу і, головне, від ставлення до здоров’я, від способу життя.

Гіппократ – геніальний лікар і філософ Давнього світу – стверджував, що яка діяльність людини, такою вона і є, такі і її хвороби. Він вважав, що коли людина живе і розвивається в гармонії з природою, вона буде здоровою, а порушення законів природи призводить до хвороб.

Хоча в давньогрецькому та давньоримському суспільстві відбувався інтенсивний розвиток духовної культури – мистецтва, філософії, літератури, театру, панівне уявлення про здоров’я людини будувалося на визнанні повної залежності людського духу від тіла. В античний період зародилася соціальна значущість здоров’я. Саме в цей період з’явилися традиції ведення здорового способу життя, суспільство почало дбати про здоров’я нації, а саме здоров’я було головним критерієм для забезпечення інтелектуального розвитку молодого покоління.

 Уже в епоху Відродження відбувається спроба примирити дух з тілом і віднайти більш гармонійний ідеал людського життя і здоров’я. Але, невдовзі, в епоху Просвітництва, дух як надраціональне начало і тіло відступили під тиском інтелекту. Утвердився раціональний спосіб мислення, який породив людину, яка втратила гармонійні стосунки як із природою, так і з духом. Природа стала об’єктом нічим не обмеженого експериментування.

В епоху науково-технічної революції розпочався хаос. Замість загального уявлення про здоров’я з’явились численні концепції здоров’я, побудовані на різноманітних принципах. Людина стає в ситуацію вибору: яку концепцію здоров’я їй прийняти практично та на яких засадах будувати здоровий спосіб життя? Не церква, не держава і не науковці, а сама людина несе відповідальність за свій вибір, за стан свого здоров’я.

За останні десятиріччя наука про здоров’я інтенсивно розвивалась і дістала практичного спрямування, наблизилася до життя. Багато вчених зробили спроби визначити сучасне поняття здоров’я. Кожний із спеціалістів розглядав здоров’я з позиції своєї науки чи навіть з вужчих позицій – відповідно до спрямування своїх досліджень.

На сьогоднішній день немає загальноприйнятого визначення терміна «здоров’я». Існує більш ніж 480 дефініцій цієї категорії.

Медична енциклопедія пояснює його як «природний стан організму, що є виразом його досконалої саморегуляції, гармонійної взаємодії всіх органів та систем і динамічної рівноваги з оточуючим середовищем» [5].

Енциклопедичний словник з фізичної культури термін «здоров’я» розкриває як «стан організму, коли всі його органи й системи функціонують нормально, коли в ньому немає якихось хворобливих змін» [13].

Дійсно, як показує аналіз існуючих дефініцій досліджуваної категорії, «здоров’я» часто розглядають як відсутність хвороби. Особливу увагу приділяє цьому медична наука. Як вважає А. Нагорна, здоров’я необхідно розглядати як чисто якісне поняття меж норми [48]. Хоча, скажімо М. Амосов вважає, що визначення здоров’я лише як комплексу нормативних морфофункціональних показників організму людини недостатнє, оскільки необхідна ще й кількісна його оцінка [1].

Сучасні дослідники визначають категорію здоров’я як «цілісний динамічний стан, який характеризується певними резервами синергетичної, пластичної і регуляторної забезпеченості функцій, стійкістю до впливу негативних факторів зовнішнього середовища і є основою для виконання соціальних і біологічних функцій» [3]. Суттєвою є також дефініція, яку запропонував І. Муравов: «Здоров’я – динамічний стан найбільшого фізичного та психоемоційного (душевного) благополуччя, в основі якого лежить гармонійне співвідношення взаємозв’язаних функцій і структур, що забезпечується високим енергетичним рівнем організму за найменшої «ціни» адаптації його до умов життєдіяльності [23].

Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), «здоров’я – не що інше, як стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів». Це визначення закріплене в основних нормативно-правових документах про охорону здоров’я. Воно не пов’язує здоров’я лише з обов’язковою відсутністю хвороби. Для багатомірної характеристики здоров’я потрібно визначити міру фізичного, психічного і соціального здоров’я.

У цілому проблема здоров’я людини становиться сьогодні на один рід з такими фундаментальними науками, як фізика, хімія, біологія.

Узагальнюючи думки спеціалістів відносно феномена здоров’я, - можна визначити низку аксіоматичних за своєю суттю положень:

1. В абсолютному сенсі здоров’я не існує. Абсолютне здоров’я – ідеал.
2. Кожна людина здорова умовно. Ні одна людина не буває протягом всього життя повністю здоровою.
3. Кожна людина може бути здоровою в певних умовах (клімат, їжа, праця). Є нормальні і шкідливі життєві умови для конкретної людини. Умови, нормальні для однієї, можуть бути ненормальними для іншої [37].

Але за вихідне, початкове доречно взяти визначення запропоноване І. Брехманом: «Здоров’я – це не відсутність хвороби, а фізична, соціальна, психологічна гармонія людини, доброзичливі, спокійні стосунки з людьми, природою і самим собою» [6].

Проблемою формування та збереження здоров’я підростаючого покоління в останній час опікується держава, що відображається у найважливіших нормативно-правових документах щодо системи освіти України, а саме: Закон України «Про загальну середню освіту», Національна доктрина розвитку освіти в Україні та інших [33; 34; 35; 44].

Розробка Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки зумовлена необхідністю кардинальних змін, спрямованих на підвищення якості і конкурентноспроможності освіти, вирішення стратегічних завдань, що стоять перед національною системою освіти в нових економічних і соціокультурних умовах, інтеграцію її в європейський і світовий освітній простір. Однією з проблем, серед тих, які розглядаються, є відсутність цілісної системи виховання, фізичного, морального та духовного розвитку і соціалізації дітей та молоді; падіння суспільної моралі, що призвело до бездуховності, низької культури поведінки частини учнівської та студентської молоді. Органи управління освітою мають подолати ці проблеми шляхом побудови ефективної системи національного виховання на засадах загальнолюдських, полікультурних, громадянських цінностей, забезпечення фізичного, морально-духовного, культурного розвитку дитини, формування соціально зрілої творчої особистості, громадянина України і світу, підготовка молоді до свідомого вибору сфери життєдіяльності [36].

Поняття «здоров’я» включає в себе чотири аспекти, а саме: фізичний – правильне функціонування всіх систем фізичної досконалості і загальна фізична працездатність, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистої гігієни, правильне харчування; психічний (психологічний комфорт) – відповідність когнітивної діяльності календарному віку, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції; наявність адекватних позитивних емоцій; відсутність акцентуацій характеру; відсутність шкідливих звичок; соціальний (соціальне благополуччя) – це передусім сформована громадянська відповідальність за виконання соціальних ролей у суспільстві; позитивно спрямована комунікативність; доброзичливість в ставленні до молодших, здатність до самоактуалізації у колективі, самовиховання; духовний (душевний) – пріоритетність загальноосвітніх цінностей; наявність позитивного ідеалу відповідно з національними та духовними традиціями, працелюбність, доброчинність, відчуття прекрасного в житті, природі, мистецтві [35].

 Отже, здоров’я це динамічна категорія, яка несе в собі фізичне, соціальне, психічне та духовне навантаження, яке інтегрує чотири складові,  (рис. 1), що є взаємодіючими, взаємовпливаючими один на одного, інтегруючись, створюють здоров’я людини як цілісність і як цінність [5].

Від того, з яких філософських позицій воно розглядається, залежить, яким аспектам надається перевага. У зв’язку з цим передбачається вивчення здоров’я як цілісного холістичного багатовимірного феномена [27]. Щоб бути здоровим, недостатньо мати тільки здорове тіло. Адже, якщо людина не живе духовним життям, її фізичні резерви швидко вичерпуються, що неминуче призведе до хвороби. Якщо людина перебуває тривалий час в атмосфері страху, психоемоційного напруження (стресу), це може призвести до онкологічних, серцево-судинних чи психічних захворювань. І навпаки, в історії людства відомі випадки, коли завдяки великій духовності та вірі люди з надзвичайно важкими захворюваннями чи травмами не тільки одужували, але й поверталися до активного життя.

Характеризуючи фізичну складову здоров’я, можна сказати, що це нормальне функціонування організму та кожної з його систем. Одним із показників фізичного здоров’я є фізичний розвиток, який «Велика медична енциклопедія» визначає як сукупність морфологічних і функціональних показників організму, що дають змогу встановити запас його фізичних сил, витривалості й працездатності [5]. Взаємозв’язок фізичного розвитку та стану здоров’я особистості виявляється особливо в організмі, що розвивається. Хронічні хвороби негативно впливають на фізичний розвиток особистості, і, навпаки, низький рівень фізичного розвитку створює ризик для виникнення хвороб [5].

Аналіз інших джерел показав, що фізичне здоров’я визначається ще, як стан гармонії морфологічної структури фізичного тіла і функціонального стану систем життєзабезпечення людського організму. Даний феномен розглядається як гармонійне поєднання фізичного (сфера фізичної культури і спорту) і соматичного (сфера біології та медицини).

Фізичне здоров’я, за визначенням С. Попова, - це рівень росту і розвитку органів і систем організму, основу якого складають морфологічні і функціональні резерви, які забезпечують адаптаційні реакції. Об’єднавши ці характеристики, зауважимо, що абсолютне фізичне здоров’я визначається красивою фігурою, здоровим волоссям і шкірою, гармонійним розвитком усіх фізичних якостей (швидкості, сили, витривалості, гнучкості), а також високою здатністю організму підтримувати постійність внутрішнього середовища (гомеостазу), з допомогою чого досягається висока життєздатність основних органів та систем [38].

Сьогодні все більше людей усвідомлюють шкоду і згубний вплив на організм так званої гіподинамії – обмеження рухової активності, яка призводить до хвороб. При цьому загальновідомо і не викликає сумнівів, що фізкультура і спорт сприятливо впливають не тільки на всі системи і органи організму людини, але є ще й дієвим профілактичним і регуляторним засобом стосовно різних негативних явищ, таких, як психічна напруженість і стрес, стан тривоги тощо.

Існування людини, де поєднується матеріальне і духовне володіння світом, виражається в культурі життя. Культура життя може бути визначена як спосіб свідомої організації особистістю своєї життєдіяльності, що забезпечує її всебічний і гармонійний розвиток в інтересах суспільства.

Фізична культура, засоби, методи і форми якої сприяють зміцненню здоров'я і працездатності людини, підготовці до активної трудової діяльності, займають важливе місце. Фізична культура — це сукупність матеріальних і духовних цінностей, що створюються і використовуються для фізичного удосконалення людей, вона становить частку загальної культури суспільства.

Фізичне виховання дітей і молоді в Україні є невідʼємною частиною системи народної освіти, важливим компонентом їх гуманітарного виховання, формування в них патріотичних почуттів, фізичного та морального здоровʼя, удосконалення фізичної і психологічної підготовленості до активного життя і діяльності. Фізична культура сприяє розвиткові в людині, поряд з фізичною силою, здоровʼям і гарною поставою, таких властивостей характеру, як фізична вправність, загартованість, почуття честі у змаганні, грі та праці, швидкість, рішучість і обережність, толерантність, товариськість, відвага, динамічність, чесність, силу волі.

Регулярні заняття фізкультурою підвищують опір організму застудним та інфекційним захворюванням, сприяють фізичному і нервово-психічному розвантаженню людини, тобто підвищують витривалість, толерантність і адаптацію людини до негативних явищ навколишнього середовища. Фізкультурно-оздоровча діяльність сприяє формуванню хорошого фізичного здоров’я. Крім того, вона прямо чи опосередковано пов’язана не тільки з медичними, соціальними, економічними і виробничими аспектами життєдіяльності суспільства, але й з моральним, естетичним аспектами виховання людини.

Психічне здоров’я, як друга не менш актуальна складова здоров’я людини, розглядається як рівновага та сталість психіки людини, адекватне сприйняття реального світу; нормальна діяльність вищих психічних функцій (відчуття, пам’яті, почуттів, волі, мислення тощо).

Психічне здоров’я стосується розуму, інтелекту та емоцій. Основою психічного здоров’я людини слід вважати стан загального душевного комфорту, який адекватно регулює її поведінку в процесі  життєдіяльності. Такий стан обумовлений як біологічними, так і соціальними потребами, а також можливостями їх задоволення.

На думку В. Бєлова, який розкриває низку важливих аспектів даної проблеми, активному довголіттю сприяють такі психічні якості і риси характеру: стійка психіка, що досягається самовихованням і аутотренінгом; доброта, чесність, чуйність, сумлінність і почуття гумору; бажання жити. Такі фактори більш повно реалізуються при інтелектуальній насиченості життя, творчій праці й сімейному благополуччі [4; 53].

Фізичне здоров’я і психічний стан нерозривні і взаємопов’язані. Сильна духом людина може долати тілесні недуги. Воля та наполегливість допомагають людині зберегти можливість для плідної діяльності при тяжких тілесних захворюваннях.

Психічне здоров’я розглядається не як статичний стан, а як динамічний процес, забезпечений постійною активністю і регуляцією різних механізмів функціональних систем організму. Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму здійснюється за допомогою специфічних фізіологічних механізмів. Об’єднуючись у структури, вони забезпечують сприйняття і переробку інформації, прийняття рішень і їх виконання, орієнтацію організму в середовищі, його активну поведінку.

Уміння керувати своїм емоційним станом, знижувати рівень емоційної напруги, долати хвилювання необхідне в багатьох ситуаціях. Таке вміння запобігає розвитку надмірної нервової напруги, допомагає зберегти здоров’я. Людина як біологічна істота у своєму розвитку підкоряється законам біології, завдяки яким існує весь живий світ. Водночас людина – це соціальна істота, вона взаємодіє з оточуючим середовищем, формує з іншими членами соціуму складну й багатогранну систему особистих, суспільних виробничих відносин. Біологічне, таким чином, ніколи не буває у чистому природному вигляді, воно опосередковується соціальним. Людина, як соціальне єство, живе в суспільстві, яке має свої особливості, свої звичаї, свій спосіб життя, свій національний характер, свою вирощувану віками культуру, і в цій спільності знаходить середовище свого повного розвитку. Звідси випливає ідея нації – її основними рисами є спільна історична доля і бажання жити своїм незалежним життям, що може бути лише у своїй власній державі.

Стан здоров’я людини формується під впливом соціально-гігієнічних факторів. З цієї точки зору розглядається соціальне здоров’я людини, як гармонійна сутність біологічного і соціального, як показник, що відображає соціальну сутність суспільства.

Людина не просто частина природи, вона - член суспільства. Отже, вона є і природною (біологічною) і суспільною (соціальною) істотою. Людина, насамперед істота суспільна, член певного суспільства. Зміна суспільних відносин приводить і до зміни морального й фізичного розвитку людини. Суспільний спосіб життя створює умови формування та реалізації способу життя особи. Тому здоровʼя народу є «візитною карткою» соціально-економічної та культурної зрілості суспільства.

Нинішній соціально-економічний розвиток України супроводжується низкою негативних процесів - способом виробництва, забезпеченості життєдіяльності та здоровʼя населення. Люди, які живуть у злиднях, незадовільних побутових умовах, значно частіше хворіють на легеневі, шлунково-кишкові, інфекційні й паразитарні недуги.

Біосоціальні фактори впливу на органи людини мають визначальне значення у формуванні ознак здоровʼя, яке характеризується як нормальне функціонування органів, клітинних та генетичних структур, нормальний перебіг типових фізіологічних і біохімічних процесів.

Отже, соціальне здоров’я особистості – це функціонування особистості як повноправного члена суспільства, її безконфліктна взаємодія з навколишнім світом, доброзичливі взаємини в колективі, у сім’ї, суспільстві.

Поведінка людини в довкіллі завжди відрізняється від поведінки інших вищих істот агресивністю. Людина завжди була не рівноправним співмешканцем у середовищі існування, а підкорювачем, насильником, жадібним споживачем, не здатним до самообмеження. За роки існування людського суспільства народонаселення почало зростати такими темпами, досягло таких адаптацій і поширення на планеті, яких не знала жодна інша популяція. Згодом людська діяльність обернулася на могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів і континентів, а й на планету в цілому. Проте свого ставлення до природи, її ресурсів, людина за тисячоліття не змінила, це призвело до виникнення глобальних кризових екологічних проблем.