Квітка Юпітера і Валентинового дня – фіалка триколірна(братки).

Звідки взялася російська назва цієї квітки(«Анютины глазки») — достеменно невідомо. Щоправда, окремі гарні її різновиди й справді схожі на око, але це, здебільшого, окультурені сорти, а ця розповідь — про ту скромну просту квіточку, котра росте на полях іноді й поблизу людських осель, на городі.

Німці називають її мачухою, пояснюючи цю назву так.

Нижня, найбільша, найкраще забарвлена пелюстка — то виряджена мачуха. Дві пелюстки трохи вище, не менш гарно вбрані — то її рідні дочки. А дві полинялі, що над ними, бліді, маленькі, з лілуватим відтінком пелюсточки — бідно зодягнені падчерки. Легенда стверджує, що спочатку мачуха перебувала нагорі, а нещасні падчерки знизу, та Господь зглянувся над забитими й покинутими дівчатками й повернув квітку, причому злій мачусі дав шпору, її дочкам — ненависні вусики.

На думку інших, фіалка триколірна справді схожа на обличчя, якщо хочете, сердитої мачухи або якоїсь злої жінки.

А ще інші, теж розрізняючи у цій квітці обличчя, не бачать у його виразі нічого злого, лише цікавість, і розповідають, що то лице однієї жінки, перетвореної на квітку через те, що любила зазирати туди, куди їй було заборонено.

І, ніби на підтвердження останнього,— ще одна легенда про з'яву цієї квітки на землі.

Якось Венера надумала купатися у віддаленому гроті, куди не могло проникнути жодне людське око, й купалася там тривалий час.

Та раптом чує шурхіт і помічає, що кілька смертних дивляться на

неї...

Тоді, упавши в невимовний гнів, богиня благає Зевса покарати зухвальців.

Зевс зважає на її благання, хоче покарати зарозумілих смертю, але рішучість його м'якшає, і він перетворює їх на фіалку триколірну, малюнок барв якої відтворює цікавість та подив, що й привело нахаб до загибелі.

Греки називали цю квітку — квіткою Юпітера, і про походження

її існувала інша легенда.

Одного разу Громовержець, занудившись сидіти на своєму троні з пухнастих хмар, задумав, ради розваги, спуститись на землю. Щоб його не впізнали, він перетворився на пастушка і взяв із собою гарненьку білу овечку, котру вів на мотузочку. Дійшовши до Аргівських полів, він побачив безліч людей, що рухались до храму Юнони, й машинально пішов за ними. Тут якраз здійснювала жертвоприношення знаменита на всю Грецію красуня Іо, дочка царя Іноха. Зачарований її незвичайною красою, Юпітер забув про своє божественне походження, поклав до ніг Іо приведену з собою білу овечку й освідчився в коханні.

Горда, неприступна Іо, що не відповіла на домагання земних царів, не змогла протистояти чарам Громовержця й захопилася ним. Закохані зустрічалися тільки у нічній тиші, дотримуючись великої таємниці, проте ревнива Юнона незабаром дізналася про цей зв'язок, і Юпітер, щоб врятувати бідну Іо від гніву своєї дружини, змушений був перетворити дочку Іноха на білосніжну корову.

Проте це перетворення, хоч і врятувало Іо від гніву та злоби Юнони, зробило її глибоко нещасною. Відчувши жахливу зміну, вона жалібно заплакала, одне слово, заревла, мов корова. Хотіла підняти руки до неба, щоб ублагати безсмертних повернути їй людську подобу, але рук уже не мала. Сумно бродила вона поряд зі своїми сестрами, й ніхто не впізнавав її. Щоправда, батько іноді пестив її, як прекрасну тварину, давав соковитого листя, зриваючи його з найближчого куща, але марно із вдячності вона лизала йому руки, марно проливала сльози — він також не впізнавав її.

Тоді у неї виникла щаслива думка: вона вирішила написати про своє нещастя. І ось одного разу, коли батько годував її, вона почала ногами щось вимальовувати на піску. Ці дивні порухи привернули його увагу, він придивився і з жахом прочитав написане, дізнався про нещасну долю своєї дорогої доньки-красуні, котру вважав давно загиблою.

Батько й нещасна дочка були невтішні. І тоді, щоб хоч якось пом'якшити жахливу долю Іо, земля, за повелінням Юпітера, виростила для неї улюблені ласощі, фіалку, котра й одержала завдяки цьому назву квітки Юпітера, що символічно відтворює своїми барвами дівочу сором'язливість.

У римлян про фіалку триколірну ніяких відомостей не зустрічається, але в середньовіччя у християнському світі її пов'язують із святою Трійцею.

Християни середньовіччя у темній трикутній плямі посеред квітки вбачали всевидюще око, а в розводах барви навколо нього — сяйво. Трикутник, на їхню думку, зображав три обличчя св. Трійці й походив від всевидющого ока — Бога-отця.

Взагалі ця квітка за середньовіччя була оточена таємничістю, і в одному з монастирів трапістів виднілося її величезне зображення з мертвою головою в центрі й написом: memento mori (пам'ятай про смерть).

Можливо, у північній Франції цю бліду фіалку тому і вважають символом смерті, нікому ніколи не дарують і не складають із неї букетів.

З другого боку, квітка слугувала для закоханих символом вірності, й існував звичай дарувати одне одному свої портрети, вміщені у збільшеному зображенні фіалки, немов у рамці.

Таке ж ставлення до фіалки триколірної в Польщі, де її називають «братки». Кажуть, що таку квітку дівчина дарує тільки своєму нареченому.

З давніх часів браткам приписують властивість причаровувати.

Для цього тому, кого хочуть причарувати, потрібно під час сну бризнути на повіки соком фіалки, а потім, коли він прокидається, прийти і стати перед ним.

З XVI століття фіалку триколірну чомусь починають називати думою. Яке походження цієї назви — невідомо. Уперше вона з'явилася у Брабанті. Припускають, що ця назва — перського походження, оскільки ніде фіалка триколірна не користується таким пошануванням, як у Персії, де для неї існує більше ласкавих імен, аніж навіть для улюбленої троянди.

Німецький ботанік Штерне вважає, що назва — дума — виникла через те, що насіння-коробочка квітки нагадує череп — вмістилище мозку й думок.

Квітами фіалки триколірної обмінюються в Англії закохані на день Валентина (14 лютого), коли всі почуття, приховувані протягом року, набувають права вилитись на папір.

Цього дня, як стверджується, в Англії пишуть та відправляють листів з освідченням в коханні більше, аніж на всій земній кулі.

Прикриваючись анонімом, немов маскою, навіть дівчата рішуче відкривають своє серце тому, любов до кого приховували за сімома замками. А юнаки очікують цього дня, щоб запропонувати свою руку і серце своїм обраницям.

Іноді надсилається лиш засушена квітка з ім'ям. Цього досить — усе ясно…