Квітка старовинних дворянських гнізд, провісник весни – бузок.

«Коли у веснянім розмаю

Цвіте бузок і міниться душа,

Стою перед весною і благаю:

Не полишай мене... Не полишай!»

З бузком у нас пов'язані спогади про весну, чудесний місяць травень, коли оновлена природа постає в усій красі

Про виникнення цієї квітки існує казка:

Був квітень місяць, земля нетерпляче очікувала небесних дарів. Бажаючи швидше побачити на кущах і деревах пташині гнізда, а на луках перші квіти, богиня весни заходилася будити сонце, котре, як їй видалось, ще дрімало.

—Вставай,— сказала вона йому,— вже перше квітня, і від землі здіймається до неба ледь стримуваний легіт пристрасних бажань й сумні зітхання.

Почувши цей поклик, сонце негайно встало й за кілька хвилин у супроводі богині весни та своєї вірної супутниці Ірис (веселки) опустилось на землю.

Тоді богиня весни, поєднуючи яскраве проміння з барвистою веселкою, почала пригорщами сипати їх на поля, на луки, на гілки дерев, гірські ущелини.

І повсюди, куди лиш сягало життєдайне проміння, виростали рожеві, червоні, блідо-голубі й темно-сині, золотисті й сніжно-білі, смугасті й строкаті квіти, утворюючи то зірочки, то парасольки, то дзвіночки, то чашечки, то колоски. Форма і барва зливалися одна з одною у п'янкому коханні — уся земля раділа в обіймах та цілунках... Так сонце невтомно протягом багатьох днів творило свою добру справу, облагороджуючи землю, й разом із богинею весни та веселкою сягнуло її крайніх меж — Скандинавії, де воно, зазвичай, спить по кілька місяців підряд, де квітів обмаль, а крига, сковуючи землю, проникає в неї на велику глибину.

Тут натомлене сонце хотіло припинити свою роботу, але богиня весни, як жінка, як істота надзвичайно чуйна до чужих страждань, побачивши цю бідну на рослинність країну, змилостивилась і звернулась до сонця з проханням:

—Всемогутнє розкішне світило, дозволь мені одягнути у квіти й ці холодні краї. Це правда, що веселка вже витратила майже всі свої барви, але залишилося ще чимало лілової. Дозволь же мені прикрасити цю землю хоча б нею.

—Гаразд,— відповіло сонце,— сійте лілове!

І богиня весни, набираючи повні пригорщі лілового проміння сонячного спектра, почала сипати ним на кущі, на поля Скандинавії. Там, де вони падали, одразу ж виростали — сотнями й тисячами — чудесні грона бузку.

Та незабаром тут його з'явилося стільки, що сонце, звертаючись

до богині весни, вигукнуло:

—Ну, досить, досить! Хіба ти не бачиш, що всюди тільки й видно

лілове?

—То нічого,— відповіла богиня,— не заважай мені! Цим нещасним, закованим у кригу землям невідомі ні пристрасна жага троянди, ні поцілунок духмяної фіалки, ні п'янкий запах магнолії, дамо ж їм, принаймні, цілі ліси, цілі моря бузку.

Та сонце цього разу не послухалось і, узявши з рук веселки палітру, змішало залишки основних семи кольорів й заходилося сіяти одержане таким способом біле проміння на кущі й деревця. Так і виник білий бузок, що поряд з ліловим утворює ніжний, приємний контраст…

Ось чому бузок починає розпускатися з перших же теплих весняних днів, і ніде так щедро й розкішно не цвіте, як у Швеції, а також у Норвегії — країні, що вражає увесь світ своєю дивовижною фізичною й моральною силою...

В Англії бузок, хоч як це дивно, вважали квіткою горя, очевидно, через те, що його лілові та бліді відтінки нагадують колір смерті.

Давнє англійське прислів'я навіть стверджує; той, хто носить бузок, не носитиме обручки. А тому надіслати юнакові, котрий сватає дівчину, гілку бузку — означає відмовити. І такий ввічливий спосіб відмови часто застосовували.

У цій країні тривалий час ріс тільки ліловий бузок, а про те, як з'явився білий, існує переказ.

Один багатий лорд образив дівчину, яка довірилась йому, і та померла з горя. Невтішні друзі засипали надгробок її могили бузком.

Бузок був ліловий, а коли наступного дня прийшли подивитись, то незвичайно здивувались; він виявився білим.

Наукова назва бузку — Syringa vulgaris походить від грецького Syrinx - трубка, дудочка, оскільки гілка чи стовбур деревця мають м'яку серцевину і з них легко виготовити дудку, свисток, сопілку. А сопілку, як розповідає легенда, винайшов міфічний бог Пан, зробивши її з очеретини, на яку перетворилася красуня-німфа Сірінкс, котра хотіла втекти від нього та його домагань:

Коло підніжжя зелених пагорбів Аркадії серед своїх подруг у лісі жила знаменита німфа Сірінкс. Повертаючись із гір, її перестрів одного разу бог Пан... Німфа кинулась тікати, але була зупинена течією ріки Ладони. Нещасна звернулася до вод, сестер своїх, благаючи пропустити. Та Пан наздогнав, хотів обняти, але замість Сірінкс обійняв очеретину. З тих пір її вітер хитає і стогне вона, й жалібно плаче...

Наші спогади часто пов'язуються із старовинними дворянськими гніздами, де бузок — необхідна приналежність садів і парків. А його квітучі, розкішні кущі перед фронтоном будинку —- краса і гордість господарів.

Одне слово, бузок, постійна окраса наших садів,— завжди близька й рідна для нас рослина. І, зустрівши десь на чужині розквітлий кущ, мимоволі линемо думкою на батьківщину, до свого старого рідного куточка.

«Розчинив я вікно...

І в обличчя диханням бузку

Ніч війнула з весняного саду...

Не змагаючи тугу в'язку,

Про вітчизну згадав я далеку,

Соловейко там пісню-розпаду

Цілу ніч — до знемоги, до спаду

Над квітучим бузком розливає».

К.Р.