Квітка богині весни Остари й освідчення в коханні — конвалія

«В гомоні зеленім ліс залопотів,

Під яскравим сонцем весь позолотів;

Горда і цнотлива, до княжни подібна,

Вийшла на узлісся конвалія срібна...»

Що може бути таким простим і таким чарівним водночас, як не конвалія? Кілька біленьких, немов із порцеляни, дзвіночків на довгій стеблині і двійко світло-зелених листків — от і все; а тим часом —

яке диво, яка довершеність! Особливо ж гарна, конвалія у своєму лісовому середовищі, на галявині серед негустого лісочка, оточена безліччю яскраво-зеленого листя. Та найкраще, що в ній може бути,— п'янкий запах. Це один із найтонших приємних запахів.

Був час, коли конвалія, у давніх германців була присвячена богині Остарі — богині ранкового сонця, променистої зорі й провісниці весни.

А в Англії в Суссексі склалася цікава легенда про бій св. Леонарда,

одного із сподвижників Хлодвіга, котрий прийняв християнство, із страшним драконом Сінь побіля Толбіака.

Три дні й три ночі св. Леонард невтомно бився з ним, іноді зовсім втрачаючи силу й надію перемогти. Та нарешті з допомогою Божою, на четвертий день із задоволенням побачив, як страшне чудовисько, тягнучи за собою довгого хвоста, щезає у глибині лісів, аби більше звідти не з'являтися. Це була перемога християнства над язичницькими примарами.

Ця боротьба св. Леонардові не обійшлася марно: його руки й тіло були жорстоко зранені іклами й кігтями дракона, а на місцях боротьби було безліч слідів крові з його ран.

Та Господь відзначив ці плями пролитої святителем крові й освятив їх, виростивши на тому місці квіти цноти й святості — конвалії. Благочестиві мандрівники й досі зустрічають ці сліди битви повсюди у лісі, забарвлені в біле, уважно прислухаючись, вони здатні, як стверджують, чути, як сніжно-білі дзвіночки конвалії видзвонюють переможний гімн…

Давня російська легенда оповідає про водяну царівну Волхову, котра палко любила Прекрасного Садка. Дізнавшись про його жагуче кохання до Любави, у відчаї вийшла вона на берег, аби востаннє почути пісню коханого. Та не було Садка на березі. Довго блукала Волхова лісом, по галявинах та луках, пильно прислухаючись. І раптом... Серед струнких беріз угледіла дві постаті під місячним світлом. Він! А поруч, ніжно припавши до Садка,—Любава. Насилу стримала крик горда Волхова. Відвернулась. Знесилена горем, пішла, щоб навіки поринути в холодне водяне царство, від усього світу сховати свою нестерпну тугу. І тільки місяць на небі був свідком її сліз, котрі котилися із синіх, як море, очей та світлими перлинками спадали між шовкових трав. Сльози перетворювалися на запашні конвалії — свідчення любові й болю чистого, ніжного та палкого дівочого серця.

А з української легенди, що народилася серед давніх волинських пущ, ми дізнаємося, що конвалія — то щасливий сміх Мавки, який перлинами посіявся в лісі, коли вона вперше відчула радість кохання.

Давня російська легенда оповідає про водяну царівну Волхову, котра палко любила Прекрасного Садка. Дізнавшись про його жагуче кохання до Любави, у відчаї вийшла вона на берег, аби востаннє почути пісню коханого. Та не було Садка на березі. Довго блукала Волхова лісом, по галявинах та луках, пильно прислухаючись. І раптом... Серед струнких беріз угледіла дві постаті під місячним світлом. Він! А поруч, ніжно припавши до Садка,—Любава. Насилу стримала крик горда Волхова. Відвернулась. Знесилена горем, пішла, щоб навіки поринути в холодне водяне царство, від усього світу сховати свою нестерпну тугу. І тільки місяць на небі був свідком її сліз, котрі котилися із синіх, як море, очей та світлими перлинками спадали між шовкових трав. Сльози перетворювалися на запашні конвалії — свідчення любові й болю чистого, ніжного та палкого дівочого серця.

А з української легенди, що народилася серед давніх волинських пущ, ми дізнаємося, що конвалія — то щасливий сміх Мавки, який перлинами посіявся в лісі, коли вона вперше відчула радість кохання.

Після того, як конвалія відцвіте, з неї виростає кругла червона ягідка. Про ці ягідки одне німецьке повір'я каже, що то не ягоди, а палкі, пекучі сльози, котрими, нібито, конвалія оплакує закінченні! весни, до якої відчула величезну любов. Та й сама весна була небайдужа до маленької, вишукано зодягненої в біле платтячко квітки, схованої під широкою парасолькою зеленого листя.

Але весна, це чарівне веселе створіння у блискучому строї, насправді — лиш кругосвітня непостійна мандрівниця. Вона ніде не знаходить собі спокою і. голублячи всіх, ні на кому не зупиняє свого вибору; тут теж так сталося: конвалія всією душею прикипіла до своєї веселої непостійної подруги, а легковажність весни для ніжної тендітної квітки перетворилась на важке невимовне горе. Маленькі квіточки серед літньої спеки обсипались, а на їхньому місці, із самого серця конвалії, вилились вогненно-червоні краплини сліз — ягідки.

У зв'язку з цією язичницькою легендою виник, мабуть, і християнський переказ про походження конвалії з пекучих сліз Пресвятої Богородиці, котрі вона проливала, стоячи біля хреста розп'ятого Сина. Пекучі її сльози падали великими краплями на землю, й на місці їхнього падіння виникали чисті білі конвалії, котрі, осипаючись, перетворювалися на червоні, що нагадують краплини крові, плоди…

З конвалією пов'язана в деяких місцях Німеччини легенда про білу діву, котра показує таємні скарби. І Ця біла діва з'являється там у місячні ночі з букетом конвалій і тримається поблизу місця, де сховано скарб.

Форма квітки конвалії у вигляді дзвіночка, що нагадує також і краплю, послужила тому, що цій рослині почали приписувати цілющі властивості.

Задля пояснення треба завважити, що у середньовіччя цілющість рослини, хоч як це дивно, визначали за її зовнішнім виглядом. Так, рослини, що мали звивисту або заокруглену форму, як, наприклад, полин, вероніка, родовик, вважалися прекрасним засобом проти головного болю, а ті, що мали тонке волосоподібне листя, такі як (заячий) холодок, кріп— засобом, що зміцнює волосся; квіти, форма яких певним чином нагадувала око,— троянда, маргаритка або очанка — вважалися ліками для хворих очей. Чебрець і аконіт — оскільки трохи схожі на вухо — від вушних захворювань, щавель, схожий на язик— від хвороб язика, а кропива, оскільки вкрита жалкими волосинками, вважалась чудовим засобом від кольок.

От і конвалія, що має форму краплі, вважалася чудовим засобом проти паралічу.