Улюбленець Магомета й емблема «самозакоханих» - нарцис.

«Заяча рута й тюльпан обнялись,

І красень закоханий, ніжний нарцис,

Розцвів над водою й на себе зорить,

Аж поки у пристрасті тій не згорить...»

Шеллі

Нарцис — рослина в наших краях не надто поширена. Ми зустрічаємо її, як звично, на Великдень у квіткових магазинах у подарункових кошиках або в окремих горщиках, а весною — в тих садах, де зимують у ґрунті й інші рослини... Але за кордоном вона — одна з найпоширеніших і найулюбленіших.

Це граціозні білі з подвійним — золотисто-жовтим та червоним — бордюром, надзвичайно витончені квіти, що хитаються на легенькому, мов очеретина, стеблі. Нарцис має дуже приємний запах.

Сам Магомет сказав про неї: «У кого дві хлібини — нехай продасть одну, щоб купити нарцис, бо хліб — пожива для тіла, а нарцис — пожива для душі

Краса й витонченість квітки спричинилися до бурхливого захоплення нею, але водночас своїй популярності вона завдячує й широковідомому міфові, що виник за глибокої давнини й перетворив її власне ім'я на узагальнене. Так, назвати когось «нарцисом» — це сказати, що то самозакохана людина.

Про походження міфа греки розповідають:

У матері всіх богів, цариці неба Юнони, була улюблена подруга, гірська німфа Ехо (Луна). Їй богиня звіряла всі таємниці серця, ділилася своїми враженнями, одне слово — була її найближчою, найвірнішою подругою.

Проте Ехо виявилась нещирою й підступною. Вона перебувала у перелюбстві з чоловіком Юнони — Юпітером й повсякчас приховувала всі його походеньки.

Коли Юпітер вирушав до подруг Ехо, гірських німф, то вона так розважала ревниву Юнону своїми баєчками, що час минав непомітно...

Але одного разу Юнона помітила, нарешті, підступну хитрість подруги й відібрала в неї мову.

«Геть з-перед очей, бридка обманщице! — вигукнула розгнівана мати богів.— Нехай з цього часу заніміє твій язик, котрим ти вміла так зачаровувати! Знатимеш від мене одну лише милість: зможеш повторювати тільки останній склад слова, коли тобі кричатимуть люди».

І з того часу засмучена німфа зникла в лісах, де відлуння живе й тепер і повторює останній склад або останнє слово, з яким ми до нього звертаємось.

Проте живучи одна в лісі серед скель, Ехо важко терпіла самотність і повсякчас намагалася когось знайти, хто б міг її полюбити.

Якось лісом ішов юнак, красень Нарцис, син річкового бога Цефіза, приречений на те, що сягне глибокої старості лише в тому разі, якщо ніколи не познайомиться з собою, тобто ніколи не побачить свого обличчя. Тоді це була звична річ, адже ніяких дзеркал не існувало, хіба що побачиш себе в спокійній воді.

Угледівши Нарциса, Ехо безтямно закохалась в нього й намагалась будь-що зробити так, аби він захопився нею. Але Нарцис залишався байдужим до її страждань. Тоді Ехо у відчаї звернулася до богів, благаючи змилосердитись і покарати Нарциса за його незворушність. І розчулені боги почули її молитву й покарали його.

Сталося так, що Нарцис, відчуваючи спрагу, зупинився край чистого, мов дзеркало, спокійного плеса. Нагнувся над ним, щоб напитися,, і тут, уперше в житті, побачив у воді своє відображення й так був зачарований, що закохався в себе. Не в змозі більше ні на хвилину відірвати погляду від того чарівного нетривкого образу, почав марніти бліднути й хиріти від кохання.

Боги не дали йому загинути остаточно, перетворили на чарівну квітку, яка чудесно пахне, а голівка її так і хилиться донизу, ніби намагаючись ще й ще раз помилуватись собою...

За іншим переказом, Нарцис мав сестру-близнючку, так схожу на нього, що неможливо було відрізнити їх одне від одного. Тим більше, що сестра й одягалась так само, як він, і теж пристрасно захоплювалась полюванням. Сестру Нарцис любив безмежно, але раптом вона померла.

І тоді, щоб хоч якось погамувати горе, він почав ходити до джерела з чистим плесом, милуватися на своє зображення, яке нагадувало йому образ улюбленої сестри.

Одначе, що більше вдивлявся в нього, то важче переживав утрату, і, зрештою, у глибокому відчаї кинувся у воду, немов у обійми рідної істоти...

З усього сказаного видно, що нарцис для давніх греків — квітка померлих, загиблих, як такий символ його знають у давній грецькій міфології.

З нього плели собі вінки фурії — богині помсти; ним бавилася Прозерпіна у хвилину, коли її викрав Плутон; його збирала Європа, коли Юпітер у вигляді білого бика підійшов до неї, захопив і перевіз на острів Кріт...

У Німеччині, в Марке, пахучий (білий) нарцис називають «білою жінкою» і стверджують, що він, мов вампір, ссе людську кров. А за тоненький червоний поясок навколо квітки його називають «голову з пліч!»

Та в значно рожевішому світлі він постає в східній Пруссії, де його вважають символом весни й щасливого шлюбу. Дівчина, виходячи заміж, везе нарцис із батьківського дому до своєї нової оселі, дбайливо доглядаючи квітку, аби вона якнайкраще росла, оскільки, за повір'ям, од її краси залежить і щасливе сімейне життя.