Сім'я  -одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства. Сім'я - це така спільність людей, яка спирається на шлюбний союз, на родинні зв'язки, на різноманітні відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, між самими дітьми, між іншими членами сім'ї, які живуть разом і спільно ведуть господарство. Саме сімя вирощує та виховує повноцінне майбутнє покоління. Молоді люди, котрі беруть шлюб, повинні володіти певними знаннями й умінням в родинному житті, щоб створити щасливу сім'ю.

Благополуччя і стабільність шлюбу залежать від багатьох факторів, наприклад від підготовленості молодят до родинного життя, від їхньої фізіологічної, психічної та духовної сумісності та від їхнього обопільного бажання вирішити питання про нащадків.

Створивши сім'ю, чоловік і дружина вступають у складний комплекс особистісних і майнових взаємин, які характеризуються психологічними, медико-гігієнічними, сексуальними, етичними, соціальними особливостями.

Гармонійний розвиток сім'ї пов'язаний зі здійсненням різноманітних функцій, які, як і її структура, багато в чому залежать від існуючих у суспільстві соціально-економічних умов.

1. Створення позитивного емоційного фону. Молодята на основі щирого кохання, поваги, ввічливості та ніжності створюють емоційний фон у родині, котрий сприяє зміцненню шлюбного союзу. Від стилю спілкування, манер, взаємин залежать благополуччя сім'ї та гармонійність її розвитку.

2. Інтимні взаємини. Тому найважливішою умовою родинного щастя є повна гармонія в сексуальній сфері. Це найбільша інтимна близькість чоловіка і жінки, де немає місця недомовкам, сумнівам, сором'язливості. Якщо чоловік і дружина кохають одне одного, то все добре і все правильно, що не завдає їм обом чи одному з них фізичних або моральних страждань.

3. Дітородна функція.Діти забезпечують найміцніший духовний зв'язок між членами подружжя. У цей період додаткові клопоти повинен брати на себе чоловік, виявляючи своє трепетне ставлення до дитини і дружини. В період вагітності заборонено вживати будь-які алкогольні напої, лікарські засоби, вдихати органічні розчинники, перебувати у стресовому стані, бо це негативно впливає на генеративну функцію чоловіка і дружини.

4. Виховання дітей – активне, цілеспрямоване формування особистості людини. Метою є формуванні всебічно і гармонійно розвиненої особистості, у якій поєднується духовне багатство і фізична досконалість, моральна зрілість, потреба у праці на благо людства.

5. Повага та підтримання доброзичливих взаємин з батьками, родичами, друзями, співробітниками.Крім внутрішніх взаємин, велику роль у розвитку та формуванні

сім'ї відіграють взаємини дітей із батьками.

6. Господарсько-економічна функція.Залежить від факторів об'єктивних (суспільно-економічне становище) і суб'єктивних (рівень потреб, місце проживання, наявність комунальних зручностей, дачі, машини, спосіб життя, кількість дітей, освіта). чоловік, як фізично сильніший, стає годувальником сім'ї, заробляє засоби на прожиття, виконує важку роботу. Жінка піклується про приготування їжі, про підтримання порядку в домі.

7. Виробничо-трудова функція-займатися улюбленою справою.

8. Функція налагоджування родинно-побутового режиму. Розподіл побутових обов'язків має здійснюватись із урахуванням режиму праці та навчання членів сім'ї.

9. Функції родинного самовдосконалення. Спрямованих на підвищення культурного рівня всіх членів сім'ї. Кожний член сім'ї робить посильний внесок у родинні проблеми загального плану: це й оформлення квартири, садової ділянки, організація родинного виробництва

Статеві стосунки. Фізична й статева зрілість у людини настає наприкінці юнацького віку. Ріст і розвиток організму завершуються, всі системи органів практично досягають своєї біологічної зрілості, яка характеризується здатністю статевих органів до копуляції (статевих стосунків) й самовідтворення.  Підлітки повинні знати, що в основі статевого потягу лежить фізіологічна потреба людини до розмноження, а не задоволення своїх природних інстинктів, що з досягненням здатності до статевих сексуальних стосунків справжня статева зрілість ще не настає. Справжня статева зрілість у людини настає тоді, коли вона набуває повної біологічної, юридичної та соціальної зрілості, бо людина не тільки біологічна, а й соціальна істота, їй потрібен досить тривалий час для здобуття відповідних знань, навичок, досвіду, щоб стати повноцінною зрілою особистістю. Ось чому в юнацький період не варто поспішати вступати у статеві контакти. Адже, з погляду фізіології, репродуктивна функція не властива юності та періоду дозрівання. У цей час молода людина формується як особистість і для гармонійного розвитку їй слід мати необхідний запас сил. 
Крім того, жіночому організму потрібно досягти достатнього рівня розвитку, щоб винести всі тяготи вагітності, пологів і виховання дитини.

Статеві стосунки людей — це не лише ознака їх біологічної зрілості. Культура сексуальних стосунків базується на знаннях про складну репродуктивну систему» сім'ю і виховання дітей, на розумінні психології жінки і чоловіка, засвоєнні певних морально-етичних норм.

Соціальна зрілість досягається тоді, коли людина стає особистістю, здатною відповідати за свої вчинки, вступати у виробничі відносини, дружити і кохати, піклуватися про близьких, рідних і друзів, дотримуватися правил і норм поведінки у колективі й суспільстві, зрештою, створити і забезпечити сім'ю.

Гігієна. Жінки Окрім щоденної зміни натільної білизни необхідний щоденний туалет зовнішніх статевих органів. Вода для підмивання – чиста, не гаряча, і лити її потрібно тільки спереду назад. не допускайте, щоб при підмиванні мильна піна потрапляла в піхві. "Вымывая" з нього нормальні мікроорганізми, легко спровокувати запалення.

Переохолодження – ще одна поширена причина, вперше або що повторно провокує запалення придатків. Тому одяг повинен відповідати сезону, але все таки не бути дуже теплою, оскільки перегрів також здатний спров ... Читати далі »

Інфекційні захворюваня – це є розлади здоров’я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, грибками, бактеріями, кліщами, ...), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених до здорових осіб і схильні до масового поширення.

Інфекційні захворювання можуть передаватися різним шляхом, а саме: через повітря, контакт з хворими і предмети, які контактували з хворими. А також інфекційні захворювання можуть передаватися через продукти харчування.

Такі складники, які є необхідними для виникнення і розвитку інфекційного процесу:

• наявність патогенного мікроба;

• проникнення його в сприйнятливий макроорганізм;

• певні умови зовнішнього середовища, в якому відбувається взаємодія між мікро- і макроорганізмом.

Велике значення має стан макроорганізму для виникнення інфекційного процесу. Участь в інфекційному процесі може залежати від виду і генотипу, реактивності, розладу функції центральної нервової системи (ЦНС), наявності вітамінів, білкового голодування, гормонів та інших факторів. Таким чином, в залежності від стану, в якому перебуває макроорганізм, а також впливу зовнішнього середовища інфекційний процес може закінчитися загибеллю хвороботворного мікроорганізму, загибеллю макроорганізму або встановленням взаємної адаптації між ними.

Проникнення такого патогенного мікроба до організму людини не завжди спричиняється до захворювання і тому, в багатьох випадках воно обмежується короткочасним інфікуванням без прояву хвороби або відносно тривалим носінням збудників інфекції в організмі. Таким чином сама інфекція може траплятися набагато частіше, ніж інфекційні хвороби.

1. Виділяють такі шляхи передачі інфекції від людини:

2. Контактно-побутовий шлях, коли захворювання передається через предмети, що оточують хворого.

3. Повітряно-крапельний шлях, коли інфекція передається через крапельки слини, що потрапляють у повітря при розмові, чханні, кашлі. Так можуть передаватися туберкульоз, грип, коклюш, дифтерія, кір тощо.

4. Передача інфекції через воду, в яку потрапляють мікроби з виділеннями хворих (холера, черевний тиф, дизентерія та ін.).

5. Через укуси кровосисних членистоногих (наприклад, малярія).

6. Через заражені харчові продукти.

7. Через грунт: наприклад, кишкові захворювання, правець.

Виділяються такі періоди при розвитку інфекційного процесу:

• Інкубаційний період (особливістю такого періоду є те, що ознаки захворювання проявляються не відразу після зараження, а через певний прихований, інкубаційний період. Такий період може тривати від кількох годин до кількох днів (дифтерія) і навіть тижнів (черевний тиф). Протягом інкубаційного періоду відбувається розмноження й нагромадження мікробів та їхніх отрут, підвищення реактивності організму до збудника),

• Період провісників хвороби, або як ще його називають – продромальний період (характеризується наявністю деяких загальних ознак захворювання: невеликим підвищенням температури, загальним нездужанням тощо),

• Період розпалу хвороби (у такий період, інфекційний процес досягає високої інтенсивності, тримається на цьому рівні певний час, що є неоднаковим при різних захворюваннях),

• Період реконвалесценції, тобто одужання (при сприятливих умовах перебігу, така хвороба переходить у стадію одужання, першою ознакою чого є спадання температури, поліпшення загального самопочуття і т.п. При багатьох інфекційних захворюваннях клінічне одужування не збігається за часом зі звільненням інфікованого організму від збудника хвороби).

Інфекційні захворювання класифікують на:

• кишкові (холера, дизентерія, сальмонельоз, ешеріхіоз);

• дихальних шляхів (грип, аденовірусна інфекція, коклюш, кір, вітряна віспа);

• «кров'яні» (малярія, ВІЛ-інфекція);

• зовнішніх покривів (сибірська виразка);

• з різними механізмами передачі (ентеровірусна інфекція).

Інфекційні хвороби класифікуються на такі збудники:

• пріонні (хвороба Крейтцфельда-Якоба);

• вірусні (грип, кір, вірусні гепатити, ВІЛ-інфекція);

• бактеріальні (чума, холера, дизентерія , сальмонельоз, стрептококова, стафілококова інфекції);

• протозоонозні (малярія, амебіаз);

• гельмінтози (ентеробіоз, аскаридоз, трихінельоз, токсокароз);

• кліщові інфекції (короста, педикульоз).

... Читати далі »

План

1. Туберкульоз та його профілактика.

2. Поняття та профілактика СНІДу.

3. Венеричні захворювання.

Використана література.

 

1. Туберкульоз та його профілактика

Збудником туберкульозу є туберкульозна паличка (mycobacterium tuberculosis), що була відкрита Р. Кохом у 1882 p. Існує три типи збудника — людський (typus huma-nus ), бичачий, чи коров'ячий (typus bovinus), та пташиний (typus avium). Існують також нетипові бактерії. Заразними для людини є перші два типи — людський та коров'ячий, рідко — нетипові бактерії (у людей із зниженим імунітетом). Джерелом інфекції для людей, окрім хворої на туберкульоз людини, можуть бути також хвора на цю інфекцію корова (бик), її м'ясо та молоко.

Збудник туберкульозу являє собою тонку пряму чи дещо зігнуту паличку завдовжки 1,5—4 мкм і завтовшки до 0,5 мкм, яка не утворює спор та капсул, не має джгутиків. Вона — аероб, грампозитивна, забарвлюється за Цілем—Нільсоном у червоний колір. Свіжі культури мікобактерій, виділені від хворих людей, ростуть дуже по-вільно (3—4 тиж) на різних середовищах (картопля, яйце, бульйони то-що) за наявності в них гліцерину. Паличка туберкульозу рогатбї худоби має як деякі морфологічні, так і культуральні відмінності — вона товща та коротша, не потребує для росту присутності гліцерину. Мікобактерії туберкульозу не продукують екзоток-синів. Вірулентність їх пов'язана з комплексом ліпідів і ліпоїдів та інши-ми сполуками (чинником вірулентності). Мікобактерії виробляють фер-менти лецитиназу, каталазу, перок-сидазу, уреазу.

Продукт життєдіяльності мікобактерій був відкритий Р. Кохом і назва-ний туберкуліном. Його використо-вують в діагностиці туберкульозу. Він існує переважно в очищеній формі, приготований з так званого старого туберкуліну і складається з чистих мікобактеріальних білків та домішки полісахаридів.

Туберкульоз — часте захворюван-ня, особливо у країнах з низьким рівнем економіки і незадовільними житловими умовами та низьким рів-нем охорони здоров'я і медичної допомоги.

Проте в останні роки захворюваність на туберкульоз зросла навіть у країнах, де він не мав значного поширення, що певною мірою обумов-лено зниженням уваги до його про-філактики.

Поліпшення соціально-економіч-них умов життя людей відіграє голов-ну роль у запобіганні та ліквідації ту-беркульозу.

Зараження туберкульозом, себто проникнення мікобактерій у організм, відбувається переважно через дихальні шляхи (повітряно-крапельним спосо-бом), рідко — через травний канал (осідаючи на слизовій оболонці), у разі якого уражається як початковий відділ (ротоглотка), так і переважно середній (сліпа кишка), рідко —кінце-вий (пряма кишка).

Опірність щодо туберкульозу най-нижча в дитячому віці та після 65 років.

Різні тканини та органи мають не однакову чутливість до мікобактерій. Найчутливішими є лімфовузли (вони уражені у 100 % інфікованих дітей), менінгеальна оболонка, а також селе-зінка (особливо у дітей). Чутливі та-кож нирки, надниркові залози, мат-кові труби, гіпофіз. Мало чутливі і рідко уражуються шлунок, підшлун-кова та щитовидна залози, яєчка та ін.

Інфікування (первинний туберку-льоз) у переважної більшості людей відбувається у дитячому віці трахео-бронхіальним шляхом і звичайно по-в'язане з контактом з хворими на ак-тивну форму легеневого туберкульо-зу. Таким контактам сприяють скуп-чення людей за поганих житлових та санітарних умов, громадський транс-порт тощо.

Первинна тканинна реакція в ле-генях людини за інфікування її міко-бактеріями туберкульозу виявляється утворенням у них так званого первин-ного комплексу. Останній складається з невеликого фокусу специфічної пневмонії та ураження регіонарного середостінного лімфовузла — специ-фічного лімфаденіту. Морфологічні прояви інфікування тканини мікобак-теріями полягають у розвитку неспе-цифічної реакції (гіперемії, набряку), лейкоцитарної інфільтрації та розвитку проліферації клітин сполучної ткани-ни й формуванням під дією мікобак-терій та їх продуктів специфічного еле-менту туберкульозу, так званого гор-бика (tuberculum) або ж гра-нульоми (конгломерат горбиків). Особливістю цієї гранульоми (завбіль-шки від просяного зерна і більше) є її схильність до змертвіння та розпаду.

Фундаментальною одиницею ту-беркульозного ураження, центром горбика є так звані епітеліоідні кліти-ни. Постійними елементами горбика є також гігантські клітини Лангганса та лімфоцити (останні по периферії горбика), а також сполучна тканина.

Специфічну профілактику проводять шляхом вакцинації і ревакцинації. БЦЖ, а також хіміопрофілактику. Вакцина БЦЖ представляє собою сухий порошок ослаблених мікобактерій туберкульозу бичачого типу, які втратили свою вірулентність, але збереглися імунні властивості . Вакцину вводять в/м по типу реакції Манту, на зовнішній поверхні верхньої третини лівого плеча. Вводять 0,05 мл вакцини розведеної в 0,1 мл ізотонічного р-ну хлориду натрію після обробки шкіри 70% спиртом. Через 4-6 тижнів навісці введення вакцини появляється інфільтрат діаметром 4-12 мм, з маленькими вузликами в центрі. Ця превивка тримається 2-4 міс., після чого на місці інфільтрат утворюється рубець. Виробляється імунітет на 5-7 років, після чого її повторяють. Ревакцинація представляє собою повторне введення вакцини.

Вакцинацію проводять новонародженим в половому будинку і не інфікованим туберкульозом здоровим людям, у яких проба Манту від’ємна. Між пробою Манту і вакцинацією повинно пройти 3-14 днів. Ревакцинація проводиться в віці 7 і 14-15 р., а потім кожні 7 років до 30-річного віку. Вакцинацію не проводять людям з позитивною пробою Манту, хворим гострими інфекційними захворюваннями, з алергією, тяжко хворим.

Жіміопрофілактику проводять людям, яякі знаходяться в контакті з хворим, людям з високою чутливістю до туберкуліну, а також хворим з неактивним туберкульозом з можливістю загострення хвороби. Для хіміопрофілактики назначають тубазид і дітям по 5 мл на 1 кг маси тіла на добу, дорослим – 0,6 г на одни прийом.

... Читати далі »