|
Важливо наголосити на тому, що соціально-політичні та економічні зміни, що відбуваються у суспільстві, активно впливають на розвиток та поширення девіації: різке збіднення народу, безробіття, фінансові проблеми, економічна криза спонукають деяких людей, які не знайшли свого місця у системі нових відносин, до крадіжок, жебрацтва, проституції, злочинності, навіть суїциду тощо. Поряд з цим відбувається девальвація колишніх усталених норм поведінки (солідарність, групова та колективна відповідальність тощо), культурних цінностей та традицій. Треба зважити на те, що неузгодженість між очікуваним та існуючою реальністю підвищує у суспільстві напруженість і готовність людини до зміни моделі поведінки, тобто до девіацій [19]. Цей напрямок підтримує професор В.Н. Іванов і виділяє такі причини девіації, як: зміни в соціальних відносинах, що одержали відображення в понятті «маргіналізація», тобто його нестійкість, а також «проміжність», «перехідність», поширення різного роду соціальних патологій [19]. Це стало можливим через розрив соціальних, економічних, духовних та культурних зв’язків, які тривалий час формувалися у суспільстві. Розшарування членів суспільства на багатих і бідних призводить до соціального протистояння, появі бажання у других відібрати частину статку в перших незаконним шляхом. А наявна економічна ситуація «сприяє», на жаль, певній люмпентизації частини маргіналів, які поступово формують свої соціальні зв’язки, адаптуються до нових умов існування, частково чи повністю за рахунок інших членів суспільства (жебраки, повії, крадії) і посилюють свій негативний вплив на загальний стан потенції суспільства, подальша деградація якого створить умови для все більшої чисельності маргіналів, які «заповнюють нові ніші в соціальній культурі суспільства, починають грати більш активну, самостійну роль у суспільному житті» [19]. Отже, неусталені економічні, політичні, соціальні та ідеологічні процеси у країні формують соціальні відхилення, які вже є не- випадковими, а явища, що набули певної стабільності й поширення у суспільстві та мають постійну тенденцію до цього. Стабілізація соціальних процесів повинна сприяти призупиненню девіації та відвернення від неї значної кількості молодих людей. |
|
У суспільстві, зважаючи на його постійний і динамічний розвиток, відбуваються різноманітні соціальні процеси, які мають як позитивний, так і негативний характер. Одним із негативних проявів є девіантна поведінка. На думку одних авторів, девіантна поведінка, як антисоціальне явище, спрямована проти суспільства, його цінностей, інтересів і тому соціально небезпечна, а також тип поведінки, який у даному суспільстві вступає в протиріччя з правовими, моральними і соціальними нормами, інші вважають, що поведінка, яка відхиляється від норми є прийнятною у суспільстві. Загалом основою девіантної поведінки є конфлікт цінностей, інтересів, розбіжність потреб, деформація способів їхнього задоволення, помилки у вихованні, життєві невдачі на ін. [8, с. 244]. Типовими проявами девіантної поведінки у дітей і підлітків є демонстрація, агресія, виклик, систематичне відхилення від навчання чи трудової діяльності, втеча з дому і бродяжництво, пияцтво і алкоголізм, наркотизація, антигромадські дії, спроби суїциду та ін. [15, с. 12 ]. Загалом поведінка, яка відхиляється від норми, є формою соціальної дезадаптації. Загалом девіантна поведінка - це вчинки, діяльність людей, соціальних груп, які не відповідають визнаним у даному суспільстві нормам, шаблонам і стандартам поведінки [8, с. 69]. На особистісному рівні поведінка, яка відхиляється від загальноприйнятої норми - це соціальна позиція особистості й виступає у формі девіантного стилю та способу життя. Треба також наголосити, що поведінкові відхилення можуть мати різний напрямок: як позитивний (альтруїзм, надмірна працелюбність, героїзм, геніальність, самопожертва, будь-які види активності, творчості), так і негативний бік (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство). Усталене розуміння девіантної поведінки пов’язане саме з деструкцією, дезорганізуючими відхиленнями, антисоціальними вчинками. Для означення девіантних явищ у поведінці окремої особистості чи соціальної групи часто використовуються такі поняття, як «антисоціальне», «дисоціальне», «асоціальне» «нонконформне», «деструктивне» [4, с. 8]. Девіант - особа, яка не дотримується визнаних у даному суспільстві норм та правил поведінки. Відповідно поведінка такої особи називається девіантною. Девіації - недотримання або порушення особою норм і правил поведінки визнаних у даному суспільстві (від лат. сіеуіайо - відхід з дороги, збочення з правильного шляху) і вживається у різних галузях науки - фізиці, хімії, біології, радіотехніці, психології, соціології та ін. Теорія девіантності має структуру, до якої входять наступні елементи: - характеристика і класифікація девіантних вчинків, наслідки їх для індивіда та суспільства, їх взаємозв’язок, структура, динаміка, тенденції; - соціальна природа, причини і умови їх існування і прояву, соціальні та психологічні механізми їх формування; - профілактика, яка передбачає попередження девіацій, планування та здійснення соціальних та індивідуальних механізмів зміцнення суспільного порядку. Девіацією вважаються: - злочинність; - пияцтво та алкоголізм; - наркоманія і ВІЛ/СНІД; - проституція; - самогубство. Існують три види девіантної поведінки підлітків: адитивна, психопатична, деліквентна. Адитивна поведінка - це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психологічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій.Це стосується, наприклад, осіб, що вживають наркотичні та токсичні речовини, алкоголь, що призводить девіанта до відсторонення від суспільних, сімейних та власних проблем, вирішення яких перекладається на інших людей (членів родини, трудового колективу). Вчені розрізняють три групи різновидів адитивної поведінки: - нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, працеголізм; - проміжні форми адикції (анорексія - відмова від їжі, булімія - прагнення до постійного споживання їжі); - хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії). Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психопатичних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Найбільш типовими у цьому аспекті є аутоагресивна, дизморфоманічна, гебоїдна поведінка, дромоманія, патологічна сором’язливість. Аутоагресивна поведінка проявляється у двох формах: суїцид і парасуїцид. Кримінальна поведінка визначається як протиправний вчинок, що настає із досягненням віку карної відповідальності та є підставою до порушення кримінальної справи і кваліфікується за визначеними статтями кримінального кодексу. Кримінальній поведінці, як правило, передують різні форми девіантної і деліквентної поведінки [15, с. 13, 14]. Деліквентна поведінка - поведінка підлітка або їхньої групи, яка не відповідає загальноприйнятим у суспільстві нормам, правовим та соціальним очікуванням. Західна кримінологія визначає деліквентну поведінку як підліткову і розуміє під нею будь-які кримінально карні діяння, вчинені молодими людьми віком від 12 до 20 років. Соціологи використовують це поняття узагальнено - на означення різних порушень правових і соціальних норм, від невеликих провин до серйозних злочинів, скоєних неповнолітніми. Загалом сучасний термін «деліквентна поведінка» чітко не визначено. Розрізняють індивідуальні й соціальні відхилення. Перетворення перших у другі відбувається за таких умов: - однакова спрямованість таких відхилень у схожих групах людей у тих самих умовах; - близькість або навіть єдність причин, за яких вони виникають; - наявність певної повторюваності, стійкості названих явищ. |