Говорячи про девіантну поведінку, як вже зазначалося, ми маємо на увазі, насамперед, відхилення від поведінкової норми конкретного індивіда чи групи людей. Разом з тим необхідно звернути увагу на вирішальну роль соціальних процесів у формуванні поведінки, яка виходить за межі суспільних норм. Тобто нас повинні цікавити соціальні відхилення - порушення соціальних норм, які характеризуються певною масовістю, стійкістю і поширенням [6, с. 25]. Маються на увазі такі негативні прояви у суспільстві, як пияцтво, проституція, наркоманія, токсикоманія, злочинність, суїцид, які мають економічне, соціальне і культурологічне коріння та існують сотні й тисячі років. їх роль і місце в суспільстві визначаються як різко негативні. До того ж девіантні явища мають свої негативні наслідки - соціальні хвороби, неврози, моральну деградацію тощо.

Загалом питання про наслідки соціальних відхилень складні й неоднозначні. Наприклад, як розцінювати пияцтво, яке не несе шкоди оточуючим, дрібні крадіжки продуктів харчування бомжем для того, щоб йому не померти з голоду, як відрізнити періодичні сексуальні стосунки жінки з різними чоловіками від проституції тощо.

Однією з передумов соціальної девіантності у молодіжному сучасному середовищі є відсутність можливості молодій особі самореалізуватися, самоактуалізуватися. У нинішній час «процес самореалізації особистості складний і тривалий, а неспроможність індивіда самореалізуватися іноді стає передумовою його маргіналізації» [4, с. 10]. Так було завжди і особливо є актуальним сьогодні.

Соціальні відхилення мають наступні ознаки:

- історична детермінованість;

- негативні наслідки для суспільства;

- відносно масовий і стійкий характер у часі [6, с. 26].

Соціальні відхилення характеризуються спрямованістю і змістом.

Суспільство протиставляє соціальним відхиленням організовані засоби боротьби з ними: правові, економічні та моральні санкції [6, с. 26]. З метою попередження та профілактики поведінкового відхилення суспільством застосовуються засоби впливу - правові (адміністративний суд, притягнення до кримінальної відповідальності), суспільні (товариський суд, громадський осуд, профспілки тощо), економічні (зниження заробітної плати, пониження на посаді, зниження посадового окладу), адміністративні (попередження, догана, звільнення з роботи).

З незапам’ятних часів значну роль у житті людини відігравала церква. Релігійне виховання сприяло формуванню світогляду, зміцненню віри, профілактиці негативних явищ і тенденцій у суспільстві. На жаль, з часом церква втратила свою роль боротьби з негативними суспільними явищами, а демократичні перетворення у країні ще не в достатній мірі підкріплені ефективними важелями боротьби з девіантними процесами. Сучасний лозунг «дозволяється робити все, що не забороно законом» інколи розуміється окремими членами нашого суспільства як вседозволеність. Тому і не дивно, що за темпами поширення наркотиків, пияцтва серед молоді, проституції наша країна на лідируючих позиціях у Європі.

Маючи спільну ґенезу, різні форми девіантної поведінки тісно пов’язані між собою і, за дослідженням Я.І. Гілинського, мають:

1) відносно стійкий характер взаємозв’язку (насильницькі й корисні злочини, алкоголізація і наркотизація населення, вбивства і самогубства, жіноча злочинність і проституція;

2) взаємозв’язки різних форм поведінки, що відхиляється від загальноприйнятої норми, складні, протирічні й часто не відповідають існуючим уявленням, тобто, коли один проступок посилює інший (алкоголізація посилює хуліганство, наркотизм - злочини тощо, проституція поширює венеричні захворювання);

3) очевидну залежність різних форм девіантної поведінки від середовища - економічних, соціальних, демографічних, культурологічних, ідеологічних та інших факторів. Наприклад, протягом війни знижується кількість самогубств, а під час економічних криз зростає кількість корисних злочинів).

Рівень (коефіцієнт) відхилення визначається кількістю негативних проявів на 100 тис. населення. Це можна вже спостерігати і у статистиці суїцидальних вчинків у Російській імперії («Сборник Херсонского земства», друга половина XIX ст.). Або у відсотковому вимірі стосовно якогось періоду часу (наприклад, за радянських часів і за часів незалежної України).

Структура відхилення відображає співвідношення окремих підвидів у середині явища. Експериментальні дані щодо правопорушень неповнолітніх в Україні дозволяють стверджувати, що в загальному масиві злочинності показники їхньої участі є досить вагомими (кількість злочинів неповнолітніх становить: убивств - 5,5 %; важких тілесних ушкоджень - 5,7 %; згвалтувань - 9,7 %; розбоїв - 15,3 %; грабежів - 16,2 %; крадіжок - 13,5 %; хуліганства - 8,9 %) [6, с. 23].

У різні періоди часу девіація мала свої коливання. Це було пов’язано з цілою низкою суспільних проблем. Політична нестабільність, економічна криза, фінансові проблеми давали можливість розвиватися і поширюватися негативним проявам у суспільстві. Так у Миколаївській області найвищий рівень алкоголізації населення спостерігався у середині 1990-х років (8,1 осіб, на 10 тис. населення), наркоманії (1981 рік- 146 осіб, 1999 рік- 4532, 2007 рік - 2745 осіб). За 2008 рік працівниками міліції «офіційно зареєстрованих» біля 700 «трудівниць кохання»; щорічно обласна статистика поповнюється 1 тис. алкоголіків. Безладні сексуальні стосунки, наркоманія спричинили сплеск ВІЛ-інфекції - 5 тис. жителів області є носіями «чуми XX століття» і 2,5 тис. мають сіро-позитивну реакцію.

Для нормального розвитку суспільства, організації власної життєдіяльності людство створило і відпрацювало норми певної поведінки. У різних народів вони різняться, тому, розглядаючи критерії девіантної поведінки, доцільно дивитися на них через призму існуючих у суспільствах норм, усталених правил поведінки, традицій, догм (наприклад, релігійних), звичаїв тощо.

Норми - це принципи, які формують поведінку в тій чи іншій культурі, що поділяють члени даного суспільства і є тим механізмом, який утримує суспільну систему в стані життєздатної рівноваги в умовах невідворотних змін, а також приписи, вимоги, очікування відповідної поведінки існують як стандарти поведінки, або як очікувана поведінка і можуть існувати на двох рівнях, які:

- існують у суспільстві, або у великих соціальних групах (звичаї, традиції, закони);

- існують в малих групах (групові звички).

Норми виконують функції:

1) інтегруючу (об’єднання членів групи);

2) контролюючу (контроль за поведінкою членів групи);

3) еталонну (пропонування зразків та стандартів поведінки) [1, с. 79].

У психологи норма (зразок, правило) - сукупність ознак, які характеризують певний стан здоров’я людини. Залежно від виконуваних функцій виокремлюють три основні види норми: статичні, фізіологічні, індивідуальні.

Соціальні норми - це суспільно встановлені й закріплені зразки поведінки в діяльності людей. У соціальних спільнотах є важливим засобом регулювання поведінки людей, їх взаємовідносин і взаємодії у процесі спілкування. Вони дають змогу людині оцінювати свої і чужі вчинки, наявну ситуацію, партнерів по спільній діяльності чи спілкуванню, відбирати, спрямовувати, формулювати і регулювати діяльність та спілкування. Щодо конкретного індивіда соціальні норми виконують такі функції: регулятивну, вибіркову, оціночну, систематизуючу та ін. Усвідомлені соціальні норми дають внутрішню установку на поведінку індивідові у тій чи іншій ситуації. На демонстрацію поведінки у людській спільноті конкретного індивіда значно впливає соціальний контроль. У групових нормах закладається система вимог, яка визначає права, обов’язки і можливі дії кожного з членів групи, а також систему санкцій, що застосовують до окремих індивідів, які порушують соціальні норми [16, с. 226].

До того ж соціальні норми є одним з тих видів існуючих норм (поряд з технічними, біологічними, естетичними, медичними та ін., які мають важливе значення у формуванні відносин «людина - суспільство», «суспільство - індивід». Доцільно підтримати думку О.Б. Демкова, який справедливо стверджує, що «соціальні цінності та норми є відображенням закономірностей розвитку суспільства у свідомості людей, а відтак можуть відповідати законам соціального розвитку чи суперечити їм, або відображати їх частково та бути продуктом спотвореного, релігійного чи політизованого відображення закономірностей» [3, с. 26].

За висловлюванням Ю.А. Клейберга, «соціальна норма - сукупність вимог і очікувань, які представляє соціальна спільнота (група, організація, клас, суспільство) до своїх членів із метою регуляції діяльності й відношень [7, с. 17].

Є безумовним і той факт, що переважна більшість соціальних норм не виникають спонтанно і не є продуктом творчої чи фізичної діяльності невеликої групи людей, вони формувалися сотнями, а можливо й тисячами років (наприклад, християнські норми) і накладали відбиток на життя багатьох поколінь, класів, соціальних груп.

Але у певні періоди історії соціальні норми можуть бути відображенням часу, формуватися як чинник класової, суспільної, внутрішньої та зовнішньої державної політики (тоталітарні, диктаторські режими), тобто не завжди відповідали законам природного розвитку суспільства. Соціальні норми можуть бути як позитивними, так і негативними. Хоча, загалом, поняття норма (поведінка) є дискусійним і може трактуватися по різному. Наприклад, один той самий протиправний вчинок неоднаково сприймається представниками правоохоронних органів і членами антисоціального угрупування.

Кардинальним відхиленням від загальноприйнятої норми поведінки у суспільстві є дееіантна поведінка, яка відрізняється великим розмаїттям за своєю генезою та формою прояву.

Так, за М.А. Галагузовою, відхилення від норми можна умовно розділити на чотири групи:

- фізичні (пов’язані з фізичним здоров’ям людини і визначаються медичними показниками: хвороба, втрата слуху та зору, обмежена фізична можливість, недієздатність тощо);

- психічні (пов’язані з розумовим розвитком людини, його психічними недоліками: затримка психічного розвитку, розумова відсталість, порушення мови, емоційно-вольової сфери);

- педагогічні (педагогічна запущеність, безграмотність, важкови- ховуваність, відсутність бажання отримати шкільну та професійну освіту) і соціальні (сирітство, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, проституція, безпритульність, бродяжництво тощо) [11, с. 87-96].

Нормативна поведінка індивіда передбачає його взаємодію з мікросоціумом, що адекватно відповідає потребам і можливостям його розвитку і соціалізації. Якщо оточення здатне вчасно і адекватно реагувати на ті чи інші особливості індивіда, то його поведінка завади (чи майже завжди) буде нормальною [15, с. 7]. Оскільки людська свідомість здатна виходити за межі будь-яких стереотипів і виробляти нові варіанти поведінки, це зумовлює можливість ненормативної поведінки або соціального відхилення, яке може бути двох видів: а) поведінка, що неурегульована нормою; б) поведінка, що суперечи ... Читати далі »

Розкриваючи критерії (методи), важливо звернути увагу на те, що критерії - це способи оцінки норми поведінки: статистичний, якісно- кількісний, психопатологічний, соціально-нормативний [6, с. 7, 8, 9].

Говорячи про критерії девіантної поведінки, треба звернути увагу на еталони оцінки психологічних явищ і важливо відповісти на запитання «яку поведінку можна вважати нормальною?», що є важливим для пояснення людської поведінки, у тому числі й тієї, що відхиляється [7, с. 69]. У той же час треба розуміти, що межа між нормальною і анормальною поведінкою вкрай розмита. У різних суспільствах одні й ті ж поведінкові дії оцінюються по різному. Наприклад, ми не однаково оцінюємо дії японського самурая і європейця, які виконують розпорювання власного живота (харакірі). У першому випадку - це вчинок воїна, вартий захоплення, у другому - акт бездумного самовбивці.

Зважаючи на це і посилаючись на Є.В. Змановську, наведемо основні критерії девіантності:

- деліквентність (потенційна можливість до здійснення правопорушень);

- порушення моральних норм (аморальні вчинки);

- педагогічна занедбаність (непіддатливість до педагогічного впливу) або соціальна (невихованість, неосвіченість);

- протиправність (порушення встановлених законом норм суспільної поведінки).

Отже, в основі своїй негативна девіантна поведінка спрямована проти цінностей суспільства і суперечить його інтересам, представляє явище не тільки антигромадське, але й потенційно соціально небезпечне.