В умовах зростаючого антропогенного впливу на навколишнє середовище очевидною є необхідність переходу до нової форми зв’язку між суспільними виробництвом і навколишнім середовищем – до замкненої системи виробництва і раціонального типу природокористування.

Замкнена система виробництва опирається на два фундаментальних принципи: 1) найбільш повне використання відходів виробництва; 2) доведення не використовуваних відходів до такого стану, при якому вони можуть бути асимільованими екологічними системами без шкідливих наслідків.

Перехід до раціонального природокористування ставить перед суспільством ряд ще більших проблем.

Теорія наукового природокористування є науковою дисципліною, яка розробляє загальні принципи всієї практичної діяльності, пов’язаної з впливом на навколишнє середовище. Мета природокористування полягає в забезпеченні єдиного підходу до природи як загальної основи праці і життя людства.

Природокористування – це сукупність всіх впливів людства на природу, до яких належать заходи по освоєнню, перетворенню і охороні природи. Необхідно розрізняти природокористування раціональне і нераціональне.

Раціональне природокористування напрямлене на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.

Нераціональним природокористування виявляється в тих випадках, коли впливи людини на природу призводять до підривання її відновлювальних властивостей, зниженню якості і вичерпання природних ресурсів, забрудненню навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, але і опосередкованих впливів на природу.

Попередження і подолання результатів нераціонального природокористування складає задачу охорони природи, яка охоплює заходи по підтриманню вже існуючої продуктивності природи. Наука про охорону – созологія вивчає закономірності антропогенної динаміки природних ресурсів в їх взаємозв’язку, обгрунтовує раціональне використання природних багатств, розробляє способи їх збереження і відновлення.

Структурна особливість природокористування полягає в тому, що воно приймає різні форми в залежності від типів природних ресурсів – витратних (енергетичних, сировинних, харчових) і ресурсів середовища (умов праці, відпочинку і відновлення здоров’я).

Забезпечення раціонального і ефективного природокористування, відтворення природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки в сучасних умовах є важливою і невідкладною проблемою державної екологічної політики.

Загострення цієї проблеми пов’язане з техногенною перевантаженістю території України, негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи, оборонної і військової діяльності, застосуванням екологічно-шкідливих та недосконалих технологій, неконтрольованим ввезенням в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів та ін.

Конституція України (ст. 16) закріплює обов’язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, і подолання наслідків планетарної Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду українського народу.

В умовах проведення економічної, екологічної і правової реформи, формування інституцій незалежної держави, створення правових засад реалізації і захисту екологічних прав громадян важливого значення для формування основ професійних засад сучасного покоління випускників вищих закладів освіти набуває їх еколого-правове навчання.

Опанування студентами еколого-правовими знаннями буде сприяти формуванню у них сталої системи еколого-правових поглядів, підвищення рівня свідомості і еколого правової культури, розуміння необхідності позитивної екологічно спрямованої поведінки.

Духовна криза людства як основний фактор екологічної кризи

Історія освоєння нашої планети – це не тільки перемога людини над голодом і хворобами, це не тільки освоєння нових ресурсів, підкорення енергії атома і запуск комічних кораблів. Це й історія зникнення багатьох видів живих організмів, зведення лісів, розорювання родючих земель і наступне їх опустелювання, зменшення річкового стоку, втрачання біосферою властивостей саморегуляції.

Людина – єдина істота на Землі, здатна намірено, свідомо, а не в силу інстинктивного стереотипу поведінки, змінювати природне середовище і впливати на неживі об’єкти і живі істоти, включаючи і інших людей.