Поліциклічні ароматичні вуглеводні- це хімічні сполуки, що виявляються у нафтопродуктах та інших природних багатокомпонентних сумішах. Значна частина ПАВ є хімічними канцерогенами, що індукують злоякісні пухлини молочних залоз, м‘язової та сполучної тканини. До типових ПАВ відносяться  7,12-диметилбензантрацен та бенз(а)пірен (БП), 20-метилхоланрен, 1,2,5,6-дибензантрацен, а також сполуки, що мають гетероциклічні атоми азоту, наприклад 9-метил-3,4-бензакридин та 4-нітрохінолін-N-оксид. 

ПАВ добре вивчені на прикладі БП- індикаторної сполуки цієї групи канцерогенів. БП характеризується максимальною відносною стабільністю при різноманітних фізико-хімічних впливах. Він завжди визначається там, де присутні і інші канцерогенні вуглеводні, будучи одним з найбільш розповсюджених та сильних канцерогенних агентів.

До природних абіогенних джерел, що формують природній фон ПАВ, відносять вулканічну діяльність, процеси нафто-, вугле- та сланцеутворення. Встановлена можливість синтезу ПАВ рослинними організмами (зокрема, декотрими злаковими), рядом бактерій (наприклад, Clostridium putride), фітопланктоном.

У результаті діяльності людини забрудненість біосфери канцерогенними ПАВ набагато збільшилась,  а у промислових районах в сотні та тисячі разів перевищує їх природний фоновий рівень. Основні антропогенні джерела забруднення ПАВ атмосфери- промислові викиди та вихлопні гази автомашин.

Наявність ПАВ у викидах турбореактивних двигунів літаків є причиною широкого розповсюдження цих речовин у всіх шарах біосфери. Циркуляція ПАВ в атмосфері залежить від дисперсних часточок, котрими вони сорбуються, ступеню віддаленості джерела ПАВ від поверхні Землі, інтенсивності сонячної радіації, наявності природних фотооксидантів, що сприяють руйнуванню БП та інших канцерогенних ПАВ. Деструкція канцерогенних ПАВ може відбуватися під впливом УФ променів та озону.

Забруднення ПАВ водних екосистем відбувається у результаті скиду промислових стічних вод, а також викидів двигунів річних та морських кораблів. Циркуляція ПАВ у водному середовищі включає у себе процес їх розподілення між різними компонентами водної екосистеми та включення у ланцюги харчування. Ці процеси сприяють деструкції та зниженню вмісту ПАВ у водоймі. Більша частина ПАВ, як і більшість хімічних речовин, сорбується  зваженими частками та осідає з ними на дно, звідки надходить у водорості та вищі водні рослини (водорості кумулюють більше ПАВ, ніж вищі водні рослини). Менша частина ПАВ, розчинена у воді, накопичується у мікропланктоні, по мірі відмирання котрого надходить у донні відклади.

Як у прісних, так і у морських водоймах виявлена мікрофлора, що здатна трансформувати БП. Специфічна біодеградація ПАВ за участю ендокринних систем клітин іде як у рослинних, так і у тваринних організмах (зокрема, у рибах). В організмі молюсків відсутні ендокринні системи деструкції ПАВ, внаслідок чого молюски накопичують канцерогенні речовини.

БП, що накопичуються у верхніх шарах (до 3см) грунту, підлягають деструкції, швидкість котрої залежить від кількості БП, pH та вологості грунту, але у першу чергу- від складу мікробіоценозу. Біологічна очистка грунту від ПАВ  забезпечується декотрими бактеріями, широко розповсюдженими у забрудненому ПАВ грунті та воді. Частково ПАВ накопичуються у рослинах.

1.2.2. Ароматичні азосполуки.

Більшість ароматичних азосполуки відносяться до азофарбників. Для них є характерною наявність двох або більше азогруп. В залежності від цього вони можуть поділятися на моно-, ди-, три- та більше азопохідні. Азофарбники застосовують для фарбування натуральних та синтетичних тканин, для кольорового друку у поліграфії, у косметиці, кольоровій фотографії і т. ін. До них відносяться моноазобензол, N,N’-диметил-4-аміноазобензол.

Канцерогенна дія азосполук виявляється як при введенні їх тваринам у травневий тракт, так і при підшкірному введенні та навіть змащуванні шкіри. Пухлини при цьому виникають не на місці введення канцерогенів, а в органах, віддалених від місця аплікації (печінка, сечовий міхур). Встановлено різний ступінь канцерогенної активності речовин у залежності від їх хімічної структури. Водорозчинні та сірковмісні азосполуки, як правило, не є канцерогенними.

1.2.3.Ароматичні аміносполуки

До цієї групи сполук відносяться речовини, що мають структуру або дифенілу або нафталіну (4,4’-диамінодифеніл, 4,4’-диаміностильбен, 2-нафтиламін), також флуорен, що є похідним дифенілу.

Ароматичні аміносполуки знаходять широке застосування у різноманітних областях промисловості (вони використовуються як напівпродукти при синтезі органічних сполук, фарбників та особливо бензиденових фарбників, також можуть застосовуватись для синтезу лікарських препаратів, інсектицидів і т. ін. ). Для канцерогенних сполук характерною є наявність однієї або двох аміно-, а можливо, і нітрогруп, що розміщуються у пара положенні та приєднаних до ароматичних систем незалежно від характеру зв‘язку між бензольними кільцями при умові досить міцного з‘єднання [Плісс Г.Б., 1965]

1.2.4.Нітрозосполуки

Нітрозосполуки- це хімічні сполуки, що мають одну або декілька нітрогруп (NO-), зв‘язаних з атомами вуглецю. Вони відносяться до найбільш небезпечних  канцерогенів, що викликають злоякісні пухлини печінки, легень, нирок, травневого тракту у 40 видів тварин різних класів

 До найбільш вивчених нітрозосполук, що проявляють канцерогенну активність, відносяться N-нітрозодиметиламін, N-нітрозодиетиламін, N-метил-N-нітрозогуанідин, нітрозодиметилсечовина. Декотрі нітрозосполуки застосовуються у клініці як протипухлинні засоби. Нітрозосполуки утворюються при виробництві гуми, азофарбників та риб‘ячої муки, а також при смаженні їжі і особливо при курінні тютюну. Ряд нітрозосполук є продуктами метаболіту вищих та нищих рослин. Вони можуть утворюватися у повітрі на поверхні часточок аерозолю, а також на поверхні епітелію дихальних шляхів з оксидів азоту та летючих амінів. В утворенні нітрозосполук приймають участь  і мікроорганізми, що забезпечують кругообіг азоту у атмосфері, а також представники ендогенних мікробів- декотрі штами Escherichia coli  та ентерококів.

Попередниками нітрозосполук є формальдегід та інші альдегіди, галогеноїди, кетони, поверхнево-активні речовини. Важливе значення в утворенні нітрозосполук  має мікрофлора води (в гідроценозах), а також мікрофлора кишківника людини (ендогенний синтез нітрозосполук). Оскільки в утворенні та циркуляції нітрозосполук приймають участь мікроорганізми, вищі та нищі рослини, їх відносять до біогенних канцерогенів.

Основним джерелом забруднення грунту є промислові та побутові стічні води та добрива. Серед останніх найбільш небезпечними є різноманітні комбінації мінеральних добрив та пестицидів, а також забруднення типу формальдегідів та фенольних сполук. Надлишкове незбалансоване застосування мінеральних добрив (зокрема азотних) призводить до зросту забруднення їх рослинних продуктів як нітрозосполуками, так і їх попередниками. Відмічено збільшення вмісту нітратів у круп‘яних та зернових продуктах по мірі збільшення строку та у залежності від умов зберігання. Забрудненість харчових продуктів тваринного походження, як правило, обумовлене умовами їх технологічної обробки.

Характерною особливістю нітрозосполук є можливість їх ендогенного синтезу з вторинних та третинних амінів та нітратів. Ендогенний синтез нітрозосполук відбувається з попередників (нітритів, нітратів, амінів та амідів), що надходять у їжу людини та тварин у вигляді консервантів або у складі рослинних продуктів. Нітрати можуть накопичуватись у рослинах у результаті застосування надлишкової кількості добрив, що забруднюють грунт та водойми. Джерелом амінів є білкові продукти харчування, вони є у овочах, чаї, хлібі, у декотрих лікувальних препаратах. Виявлені нітрозосполуки у багатьох продуктах хімічної та фармацевтичної промисловості. Висока забрудненість нітрозосполуками косметичних засобів, а також порошків та розчинів для миття посуду та чистки поверхонь.

Таким чином, розповсюдження нітрозосполук та їх попередників відбувається в основному через рослинні продукти харчування, питну воду, їжу тварин та продукти тваринного походження. Так, 10-20% нітратів надходить в організм людини з м‘ясними продуктами, а решта головним чином з овочами. Нітрозація лікувальних засобів, що є вторинними або третинними амінами, також легко відбувається ендогенним шляхом. Серед 60 досліджених лікувальних засобів нітрозації підлягають амідопірин, анальгін, бромгексин, ампіцилін, іміпрамін, оксацилін, клоліпрамін, дезипрамін, етамбутол, окситетрациклін, піперазин.

Для обмеження надходження канцерогенних нітрозосполук у організм людини та тварин рекомендується обмежити їх надходження ззовні шляхом нормування вмісту нітратів та нітритів у їжі, кормах та воді. Ефективним профілактичним засобом є аскорбінова кислота, що інгібує утворення нітрозосполук у організмі, та галова кислота.

1.2.5.Метали, металоїди, азбест.

В експериментах на тваринах вдалось довести, що ряд металів та металоїдів мають канцерогенну активність. До них відносяться нікель, хром, миш‘як, кадмій, берилій, кобальт, свинець, титан, цинк, залізо. В наш час є епідеміологічні дані, що свідчать про канцерогенну небезпеку для людини ряду технологічних процесів та робіт, пов‘язаних з очисткою та збагаченням нікелю, видобуванням гематиту (диоксиду заліза), контактом з хромом(ÚI) та його солями, миш‘яком. За сучасними уявленнями, свою канцерогенну дію на клітини тканин метали здійснюють або шляхом безпосереднього впливу на генетичний апарат клітини, або через ферментативні системи, каталізуючи біологічне окислення, синтез нуклеїнових кислот та білків. Гіпотеза прямої дії на спадковий апарат клітини допускає, що метали, знаходячись в організмі у надлишку, осідають на поверхні хромосом, індукуючи при цьому хімічні та електрохімічні процеси, що викликають зміни в структурі нуклеїнових кислот [В.Вакео, Е.Халме,1969].

Що ж стосується конкретної класифікації і характеристики генотоксичної та канцерогенної дії металів, то в цьому напрямку Міжнародна Агенція Вивчення Раку (МАВР) провела систематизацію накопичення знань із урахуванням клінічних, епідеміологічних та експериментальних досліджень. Усі канцерогенні метали для людини і тварин розділені на групи:

Перша група- безумовно канцерогенні для людини: хром.

Друга група А- можливо канцерогенні для людини: нікель, берилій.

Друга група В- можливо канцерогенні для людини: кадмій, цисплатина.

Третя група- канцерогенні для тварин: кобальт, марганець, цинк, титан, свинець, кадмій, залізо, магній, сурьма, олово, хром, миш’як.

Таким чином, нині твердо встановлена канцерогенність п’яти металів для людини та 10-12 металів для тварин.

Дані експериментальних та клінічних спостережень засвідчують, що окремі метали, маючи канцерогенну дію, у певних дозах можуть гальмувати експериментальні та клінічні форми канцероматозу.

Інгібування сформованого злоякісного росту металами за механізмом дії реалізується двома принципово різними шляхами: гальмівним впливом на злоякісний поділ клітин через підсилення опірності протипухлинної дії гомеостазу організму у цілому та специфічною канцероцидною дією їх на ракові клітини шляхом блокування енергозабезпечення, порушення структури та функції біологічних мембран. Більшість металів, що проявляють інгібуючий вплив на злоякісний ріст (кобальт, марганець, цинк, мідь, селен, миш’як), реалізують цю дію через вплив на активність ферментів, гормонально-вітамінний, мікроелементний баланс, мобілізуючи опірність гомеостазу, пухлинному процесу [1].

Значне місце у виникненні професійного раку людини займає азбест. Азбест відноситься до природних силікатних матеріалів силікатної структури з характерним рядом цінних властивостей (стійкість до високих температур, до хімічних агентів, здатність підлягати обробці на ткацьких верстатах і т.ін.). В залежності від фізико-хімічних властивостей він поділяється на хризотил (білий азбест) та амфібол. Останній у свою чергу, поділяється на крокідоліт (голубій), тремоліт, антофіліт, амозит, магензиаарфведсоніт, актиноліт та інші. Встановлено, що при подальшому контакті у робочих, що займаються  видобуванням та переробкою азбесту, виникають пухлини легень та мезотеліоми плеври. Описані також виникнення пухлин шлунково-кишкового тракту та розвиток мезотеліоми  очеревини [Selikoff J., Lee D., 1978]. Визначено, що бластомогенна активність азбесту залежить від розмірів волокон: найбільш активні волокна з довжиною не менше 7-10мкм та товщиною не більше 2-3мкм.

1.2.6.Природні канцерогени

Поряд з канцерогенами антропогенного генезу відомо більш 20 канцерогенів природного походження- продуктів життєдіяльності віщих рослин (наприклад, циказин, з пальми Cycas circinalis, піродилізинові алкалоїди Crotolaria, Hliotropium, хрестовика Senecio, алкалоїди папороті Pteridium aquilinum, танін та танінова кислота з наростів на деревах), а також нищих організмів- пліснявих грибів (мікотоксинів). До останніх відносяться токсини, що продукуються Aspergillus flavus (афлатоксин B1,B2,G1,G2), Aspergilus nodulans, Aspergillus versicolor (стеригматоцистин), Penicillun islandicum (лютеоскирин, циклохлоритин), Penicilium griseofulvum (гризеофульвін), Streptomyces hepaticus (елайоміцин), Fusarium sporotrichum (фузаріотоксин). Канцерогенними є також етіонін, що є продуктом декотрих видів бактерій, та сафрол. Є багато експериментальних даних, що вказують у дослідах на тваринах на канцерогенні властивості вказаних вище алкалоїдів та мікотоксинів. Слід окремо зупинитись на розгляді канцерогенності мікотоксинів, що є небезпечними для людини. Серед них особливе місце займає афлатоксин- продукт життєдіяльності пліснявого гриба Aspergillus flavus. Серед токсичних метаболітів цієї плісняви ідентифіковано 4 афлатоксини- B1, B2 та G1,G2. Найбільш розповсюдженим та канцерогенним є афлатоксин В1, що індукує пухлини у щурів, мишей, качок, риб, мавп. Афлатоксини- високоактивні канцерогени. Вважають, що високий рівень захворюваності  раком печінки у африканського населення пов‘язаний не стільки з дефіцитом білкової їжі, скільки з дією афлатоксинів. Встановлено, що найбільш сприятливими умовами для росту плісняви на продуктах харчування є вологий тропічний клімат Африки.

1.2.7.Онкогенна дія полімерних матеріалів

Властивість полімерних матеріалів індукувати пухлини була виявлена випадково в експериментах по створенню штучної ниркової гіпертензії у щурів при накладанні целофанової манжетки на нирку [Oppenheimer B. et al., 1948], а ще раніше, у 1936 р., F. Turner- при підшкірній імплантації бакелітових пластинок.

Існують дві домінуючі гіпотези “пластмасового” бластомогенезу. Одна з них висунута Нотдуфтом та підтримана Александером та Хорнінгом (1956-1961), може бути названа гіпотезою трофічних пошкоджень. В основі теорії лежить уявлення про те, що при імплантації пластинок та їх інкапсуляції відбувається порушення живлення тканин, оксигенація клітин, ізоляція від регулюючих систем організму, що й призводить до їх малігнізації. Але ця гіпотеза не може пояснити того факту, що аналогічні пошкодження клітин спостерігаються і в тканинах, що оточують подрібнену пластмасу, що не індукує пухлину.

Більш правдоподібною є гіпотеза Л.М.Шабада (1969). Він проголосив припущення про те, що бластомогенна дія полімерів та інших пластинових матеріалів може бути пов’язана з адсорбцією на їх поверхні ендогенних канцерогенних речовин.

Таким чином, враховуючи експериментальні дані, необхідно піддавати ретельній перевірці в дослідах на тваринах усі полімерні композиції, що пропонуються застосовувати у медичній практиці, та застосовувати найбільш небезпечні матеріали, що мають сітчато-волоконну структуру.