ПРАВИЛА КОРИСТУВАННЯ МІКРОСКОПОМ

1. При переносі мікроскопа однією рукою беруть тубусотримач, а другою підтримують мікроскоп знизу.

2. Мікроскоп ставлять проти лівого плеча на відстані 10 см від краю стола і не пересувають його впродовж всього заняття.

3. Праворуч від мікроскопа розміщують альбом, ручки, олівці, робочий альбом, препарувальне обладнання.

4. Установка освітлення:

а) шляхом повертання револьвера поставити об’єктив малого збільшення (8х,10х), максимально підняти конденсор до рівня предметного столика;

б) повністю відкрити ірисову діафрагму конденсора;

в) поставити плоске дзеркало (при слабкому освітленні користуються увігнутим дзеркалом);

г) дивлячись в окуляр, повертати дзеркало до рівномірного освітлення поля зору. Таке освітлення повинно бути впродовж всього заняття;

5. Предметне скло з препаратом (покривним скельцем догори) кладуть на предметний столик і закріплюють клемами.

6. Фокусування:

а) дивлячись збоку, опустити тубус за допомогою макрогвинта так, щоб об’єктив був на відстані 1,5-2 см від предметного скла;

б) дивлячись в окуляр, повільно піднімають тубус макрогвинтом до появи зображення; переміщенням предметного скла відшукати і виставити по центру поля зору найбільш цікаве місце для вивчення; в окуляр необхідно дивитися лівим оком не примружуючи правого!;

в) остаточне фокусування досягається мікрогвинтом. Повертати мікрогвинт треба дуже повільно і не більше ніж на ½-3/4 повного оберту;

г) різкість зображення можна максимально поліпшити регулюванням діафрагми та положення конденсора.

7. Для переходу на більше збільшення, не змінюючи положення тубусотримача, повертають револьвер і виставляють необхідний  об’єктив великого збільшення (20х,40х) і, дивлячись збоку, опускають тубус з об’єктивом на 0,5 мм до поверхні предметного скла (обережно!). Дивлячись в окуляр за допомогою макрогвинта повільно піднімають тубус до появи зображення об’єкта. Чіткість зображення на миводять мікрогвинтом.

8. Після закінчення роботи, лінзи протирають м’якою тканиною, об’єктиви переводять в неробочий стан. Для захисту від пилу, мікроскоп після роботи накривають поліетиленовим чи скляним ковпаком.

 

 

БУДОВА ТА ПРАВИЛА РОБОТИ З МІКРОСКОПОМ

Мікроскоп складний оптичний прилад, який дозволяє отримувати збільшене зображення об’єктів, які не можна побачити неозброєним оком. В світлових мікроскопах для освітлення використовують промені видимого спектру.

Основні елементи конструкції сучасних мікроскопів – механічна і оптична частини, освітлювальна система.

Механічна частина мікроскопа складається з штативу, предметного столика, револьвера, мікро- і макрогвинтів, тубусотримача.

Штатив є основою до якої прикріплені частини, що складають мікроскоп. Штатив складається з підставки (ніжки) і тубусотримача.

Револьвер може повертатися і  служить для зміни об’єктивів.

Макрогвинт, або кремальєра – гвинт грубого піднімання або опускання тубусу для знаходження зображення об’єкта.  Чітке зображення наводять за допомогою мікрогвинта. Мікрогвинт – найбільш тонка деталь в штативі мікроскопа, яка може бути легко пошкоджена при необережному поводженні.

Предметний столик необхідний для розміщення об’єкта, що вивчається. В центрі столика знаходиться отвір для проходження світла через об’єкт. На столику є спеціальні клеми для закріплення препарату.

Оптична частина представлена об’єктивами і окуляром, з’єднаних в металевій трубці - тубусі. На них нанесені цифри, які характеризують силу їх збільшення. Об’єктиви бувають сухими і імерсійними. Сухі об’єктиви дають збільшення 8х або 10х (слабкі), 20х (середні); 40х (сильні), і імерсійні – 90х (дуже сильні). Імерсійні об’єктиви можуть працювати тільки в імерсійному середовищі, яким є кедрове масло.

Окуляри також бувають слабкі, сильні, середні і сильні. Найбільш часто вживаються окуляри 5х і 7х (слабкі), 10х (середній) і 15х (сильний).

Загальне збільшення, яке дається мікроскопом, дорівнює помноженню збільшень окуляра і об’єктива (ок.7 х об.8 = 56).

При роботі з мікроскопом слід ураховувати те, що тільки об’єктив збільшує об’єкт, а окуляр лише розтягує зображення, що дається об’єктивом. Відповідно, для отримання більшого збільшення треба завжди віддати перевагу сильному об’єктиву, а не окуляру.

Освітлювальна система складається з рухомого дзеркала, необхідного для напрямлення світлових променів в бік досліджуваного предмета і конденсора – системи лінз, які збирають промені від дзеркала і концентрують їх на досліджуваному об’єкті. Відповідне положення конденсора вибирається за допомогою спеціального гвинта.

Конденсор має діафрагму, яка дозволяє регулювати рівномірне проходження світлових променів і забезпечувати потрібне освітлення об’єкта

Дзеркало має дві поверхні – плоску і ввігнуту. Для отримання більш інтенсивного освітлення при відсутності конденсора користуються ввігнутою поверхнею дзеркала. При роботі з великими і особливо імерсійними об’єктивами застосовують конденсор і плоске дзеркало.

Правила роботи з мікроскопом

Порядок роботи з мікроскопом при малому збільшенні:

1. Мікроскоп встановлюють на відстані 5-10 см від краю стола напроти лівого плеча.

2. Дивлячись збоку, виставити з допомогою повертання револьвера об’єктив малого збільшення.

3. Опустити об’єктив макрогвинтом донизу на відстань 1,5-2 см від предметного столика.

3. Дивлячись в окуляр, максимально освітити поле зору за допомогою дзеркала і конденсора.

4. Поставити препарат на предметний столик покривним скельцем догори.

5. Дивлячись збоку, макрогвинтом опустити об’єктив малого збільшення на 5 мм до поверхні покривного скельця.

6. Дивлячись в окуляр, повільно підняти тубус за допомогою макрогвинта до появи зображення об’єкта в полі зору. Чіткість зображення навести мікро гвинтом. Переміщенням перпарата вибирають найбільш цікаве для вивчення місце.

Примітка:в окуляр необхідно дивитися лівим оком не примружуючи правого !

Порядок роботи з мікроскопом при великому збільшенні:

1. Поставити потрібну зону об’єкта , що вивчається, у центр поля зору.

2. Підняти тубус поворотом макрогвинта на себе.

3. Дивлячись збоку, виставити об’єктив великого збільшення.

... Читати далі »

Будова бактеріальної клітини

Бактерії належать до прокаріотичних організмів. Їх клітини прості за будовою: вони не мають ядра, пластид, мітохондрій, комплексу Гольджі, ендоплазматичної сітки, клітинного центру, лізосом, вакуолею. Лише  у деяких бактерій – мешканців водойм або грунту, є специфічні газові вакуолі. Завдяки змінам у них об’єму газів ці бактерії можуть переміщуватись у водному середовищі з мінімальними витратами енергії. До поверхневого апарату прокаріот входять плазматична мембрана, клітинна стінка, іноді – ще й слизова камера.

Периферія бактеріальної  клітини утворена клітинною стінкою, що створює зовнішній каркас клітини.. В хімічному відношенні клітинна стінка утворена комплексною сполукою – глюкопептидом муреїном. Клітинна стінка проникна для солей та інших низькомолекулярних сполук, через неї також проходять високомолекулярні сполуки, що виділяються бактеріальною клітиною назовні – токсини, ферменти. Під клітинною стінкою знаходиться плазматична мембрана. Як і в еукаріотичних клітинах вона має товщину 7-10 нм і в основі має подвійний ліпопротеїдний шар. Вона відіграє важливу роль у вибірковому  поступанні речовин в клітину. Вона часто утворює трубчасті або пластинчасті вп’ячування в глибину цитоплазми.

Цитоплазма неоднорідна. Гіалоплазма має вигляд тонкозернистої речовини низької електронної густини. В гіалоплазмі міститься багато фібрілярних білкових структур, які придають клітині консистенцію геля.

У цитоплазмі бактерій містяться рибосоми, різноманітні включення, одна чи дві ядерні ділянки (нуклеоїди) зі спадковим матеріалом – однією ниткою ДНК, що утворює кільце – генофор. Ця нить не набула ще складної будови, характерного для хромосом, в ній немає біліків-гістонів.

Рибосоми бактерій подібні за будовою до рибосом еукаріотичних клітин, але дрібніше за розмірами. Плазматична мембрана може утворювати гладенькі чи складчасті вгини в цитоплазму, які не поділяють клітину на компартаменти. На цих внутрішньоцитоплазматичних мембранних утворах можуть розміщуватися ферменти тощо..

У клітин бактерій є органели руху – один, кілька або багато джгутиків, що лише зовні нагадують джгутики еукаріотичних клітин. Їхня будова значно простіша: вони складаються лише з однієї молекули специфічного білка, що має трубчасту будову. Джгутики можуть бути у декілька разів довші за саму клітину, але незначного діаметра (10-25 нм), тому непомітні у світловий мікроскоп.

Крім джгутиків, поверхня бактеріальної клітини має ниткоподібні або трубчасті утвори з білків чи полісахаридів. Вони сприяють прикріпленню клітин до субстрату або берет участь у передачі спадкової інформації між клітинами під час статевого процесу – кон’югації.

Клітини бактерій мають дрібні розміри (не перевищують 30 мкм, розмір деяких мікоплазм – 0,2 мкм (для порівняння розмір вірусу грипу – 0,1 мкм)). Більшість прокаріот – одноклітинні організми, багатоклітинних видів серед них немає, хоча відомі колоніальні форми. Скупчення клітин прокаріот можуть мати вигляд ниток, грон тощо. Іноді такі скупчення оточені загальною слизовою оболонкою – капсулою.

Форма клітин бактерій різноманітна: куляста (коки), паличкоподібна (бацили), комоподібна (вібріони), у вигляді спірально закрученої палички (спіріли).

Будова рослинної та тваринної клітини

Еукаріотичні клітини, якими є рослинна і  тваринна клітина, відрізняються від прокаріотичної (бактеріальної) наявністю складно організованого клітинного ядра, цілим набором мембранних органоїдів та рядом інших структур цитоплазми. Розглянемо детальніше будову рослинної та тваринної клітини.

Структури, загальні для рослинних і тваринних клітин

... Читати далі »