МОЛОДЬ І ПРОБЛЕМИ ДУХОВНОСТІ

Проблема духовності молоді є актуальною і має явно виражений соціальний характер, оскільки пов`язана з таким фундаментальним поняттям, як формування особистості. Формування духовного світу молоді, духовності як провідної якості особистості - велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, батьків, широкого педагогічного загалу.

На сучасному етапі проблемою духовності займаються багато вчених, серед яких: О.Майкіна, Г.Сагач, Т.Зазюн, С.Соловейчик, І.Зеліченко.

Духовність - творча спрямованість, наснага, енергія людини. Вона визначає спрямованість усіх розумових, емоційно-чуттєвих, вольових якостей людини, її здатність до самоусвідомлення себе, як особистості. Саме духовність задає напрямок усім психічним характеристикам людини.

На сьогоднішній день існує багато різних підходів до поняття духовності. Розглянемо деякі з них.

Перший підхід формується на основі матеріалізму. В даному випадку духовність розглядається як індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб:

1) ідеальної потреби пізнання;

2) соціальної потреби жити й діяти "задля інших".

Під духовністю переважно розуміється перша з цих потреб, а друга - під душевністю. З категорією духовності співвідноситься потреба пізнання - світу, себе, сенсу й призначення свого життя. Людина духовна настільки, наскільки замислюється над цими питаннями і прагне отримати на них відповідь. Об'єктивна користь духовної діяльності людини діалектично поєднується зі суб'єктивною безкорисністю, де нагорода - задоволення процесом пізнання оточуючого світу й задоволення від виконаного обов'язку. Ця відносна незалежність пізнавальної діяльності від негайного соціального схвалення робить духовність важливішим фактором розвитку цивілізації [1].

З точки зору провідного спеціаліста з психології індивідуальності, д.п.н. Л.М. Собчик духовність - це вищий рівень самосвідомості людини й емоційно диференційованого ставлення до явищ оточуючого життя. Це поняття не можна підмінити високим інтелектом й ерудицією, бо духовність людини - це вміння вийти за межі вузько егоїстичного прагнення вижити, досягти успіху, захиститися від негараздів. Це не тільки проблема самосвідомості, але й емоційна категорія, що в діалозі доброго і злого передбачає пріоритет першого. Для одних - це опора на мораль суспільства, на принципи релігійних догм, для інших - це власна совість, що не дозволяє перейти межу, за якою виникає небезпека зачепити інтереси інших людей. Наповнене духовним багатством життя передбачає не тільки включення в образ власного "Я" інформації про оточуючий світ, але й здатність розглядати своє "Я" у контексті світу. Тобто духовність - це поняття, що містить у собі небайдуже ставлення до оточуючого світу, прагнення наповнити своє життя любов'ю до країни, природи, людей, до того, що не є інструментом реалізації прагматичної необхідності. Духовність - це спрямованість людини на інші, нематеріальні цінності [2].

О.В. Сухомлинська в своїй роботі бачить духовність як складний психічний феномен самоусвідомлення особистості, внутрішнє сприймання, привласнення нею сфери культури, олюднення, вростання в неї і розуміння як власного надбання. Такий підхід передбачає розгляд духовної сфери як складової феномену культури [3].

Значне місце посідає поняття православної духовності. У православному християнстві духовність не розуміється як абстрактне релігійне життя, не ототожнюється з розумом, почуттями, високим рівнем розвитку творчих здібностей. Все це характеризує скоріше людину душевну. Православна духовність - це богоподібність, спрямованість усього життя, цілей і цінностей до Бога як джерела істинної духовності. Православна духовність неможлива без Христа, церковних таїнств і подвижницького життя; самовдосконалення, боротьби з гріхом у власній душі, безкорисливої любові до інших людей, - цим самим вона наближує людину до Бога, сприяє покращенню духовного світу [4]. Архієпископ Кам'янець-Подільський і Городоцький Феодор в одному з інтерв'ю сказав: "Людина - це не додаток до професії, а неповторна особистість, створена за образом і подобою Бога. Забуваючи про це, ми самі собі створюємо масу проблем - це і психічні розлади, і невпинне зростання наркоманії та алкоголізму (молода людина з пляшкою пива в руці - вже звична картина), і надзвичайно високий рівень дитячої злочинності." [6].

На думку Ж. Маценко, духовність є складним гармонійним поєднанням певних психічних та особистісних якостей людини. Як і будь-яке психічне явище, духовність виявляється у процесі взаємодії людини з довкіллям (природою, іншими людьми тощо), тобто має певні форми вияву, які можна досліджувати. Так, духовність виявляється у спрямуванні інтересів, нахилів людини на пізнання, засвоєння та створення духовних цінностей. Духовні цінності містять: загальнолюдські цінності (краса, добро, любов, знання ) та індивідуальні (інтереси, погляди, переконання, духовний ідеал, який є уявленням людини про такі якості особистості, такі особливості її ставлення до природи, людей, світу в цілому, які є гідними наслідування). У сукупності зазначені психічні утворення становлять духовні ціннісні орієнтації, які є однією з форм вияву духовності [7].

Формування духовності молоді особливо набуває актуальності сьогодні, коли складності соціально-економічного і політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей та молоді падає духовність, що пов'язано насамперед зі зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, невизначеністю моральних орієнтирів у політиці держави і повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації дедалі більше впливають на суспільство й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу, прищеплюють моральний конформізм і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення.

Усе це призводить до відчуження дітей та молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, найчастіше в андеграундній субкультурі, і врешті-решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільно і особистісно значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної людини, яка перестає відігравати роль головного каналу долучення дитини до моральних начал і джерел розвитку моральності [5].

Архієпископ Кам'янець-Подільський і Городоцький Феодор, про якого ми уже згадували, щодо цього говорить: "За дітей зараз ведеться справжня війна, в якій з одного боку - церква, батьки та школа, а з другого - ідеологія розпусти з яскраво вираженим антихристиянським спрямуванням, секс-індустрія, контрацептичні фірми тощо. І якщо перші піклуються про духовне збагачення молоді, про збереження християнських традицій, то другі "турбуються" лише про збагачення власної кишені і намагаються знищити не тільки віру, а й надію та любов. Ми живемо в той час, коли відбувається зміна ціннісних орієнтацій, коли зло видається за добро, чорне - за біле, коли ті речі, про які апостол навіть згадувати не хотів, "бо про те, що вони роблять таємно, соромно й говорити" (Єф. 5;12), нині є темами для розмови не тільки в підвалах, а й за шкільними партами.

Скрізь можна почути крикливі гасла "Візьми від життя все!", "Насолоджуйся!", або "Нове покоління обирає пепсі" і тому подібне. Але необхідно не тільки брати, а й давати! Згадайте слова Христа: "Блаженніше давати, ніж приймати" (Діян. 20;35).

Не секрет, що сучасна людина хоче весь час отримувати задоволення, яке сьогодні стає товаром і користується величезним попитом (яскравий приклад цьому США, де основна частина американців працює у сфері послуг). У центрі такої ідеології стоїть примітивний егоїзм, який бачить тільки себе і любить тільки себе. Тут важко говорити про самопожертву, любов до Батьківщини чи сімейні цінності. Під впливом цього гедоністичного світосприйняття нівелюються та втрачають свій зміст такі поняття як мужність, честь, порядність, вірність. Висміюються такі важливі для кожного християнина чесноти як смирення, целомудріє (цнота), сором'язливість. З іншого боку пропагується розпуста, а розбещеність та нахабство стають нормою поведінки, насилля вже не сприймається як щось неприпустиме, а збочення вже не вважаються ненормальними. Причини такого становища слід шукати тільки в одному - відсутність духовної домінанти в нашому суспільстві" [6].

Ситуація загострюється й тим, що вироблені в попередні десятиліття суспільні ідеали мали узагальнений, регламентований, державницько-класовий характер, а не зверталися до внутрішнього, особистісного світу кожної людини. Тому перехід від глобальних суспільних категорій, від публічної риторики про моральність до розуміння духовності як складного психічного феномену самоусвідомлення особистості в сьогоднішніх умовах спричиняє багато проблем і навіть кризових станів.

В наш час духовний занепад суспільства негативно відбивається на розвитку культури. До початку третього тисячоліття, під впливом бурхливого технічного прогресу та інформаційної революції, тенденції підриву духовності людини й культури в цілому суттєво посилились. Вже зараз можна спостерігати повільне вмирання істинно духовного мистецтва, домінування у творчості будь-якого напрямку бездуховних елементів. Прикладів достатньо: супрареалізм і містика (фільми жахів та ін.), окультизм, відверто спотворена еротика є сьогодні найбільш радикальними засобами дегуманізації суспільства. Патологічні елементи в сучасній культурі стають нормою.

Прийнято вважати, що, в ідеалі, культура та її складові частини покликані духовно розвивати, морально вдосконалювати людину й суспільство в цілому. Але в реальному житті при різному й нечіткому визначенні самого поняття духовність, має місце наступна ситуація. Все, що людина творить, первісно народжується й розвивається у глибинах її духу, тобто від наповнення духу людини залежить духовність або бездуховність створюваної нею культури. І якщо внутрішній світ, духовність творця продукту культури потворна, то його творчість буде насичена потворним - злим, дисгармонійним, огидним. Виходячи з цього принципу екології духовності, психопатологічні тенденції сучасної масової культури повинні пояснюватися глибинною деформацією духу людини.

У цьому контексті велике занепокоєння викликають процеси, що відбуваються в усьому світі. Всеохоплююча перетворювальна діяльність людини в сучасну епоху, її негативні безпосередні й більш віддалені соціальні наслідки актуалізують відповідальність усіх людей за збереження природи, її багатства. Останні глобальні прояви тероризму, антицивілізаційні рухи в масштабах усієї людської спільноти, тенденції все більш значнішої поляризації на багатих і бідних у контексті розвитку глобальних процесів ще більше актуалізують проблеми світоглядних аспектів моральності духовності всього людства і кожної окремої людини.

У таких умовах визначення духовності як провідної характеристики людини, її духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, що мають лягти в основу життя дитини, виступають на передній план усього процесу її соціалізації [5].

Використана література.

Словарь практического психолога/ Сост. С.Ю. Головин. - Минск: Харвест, 1998. - 800с.

Собчик Л.Н. Проблема духовности в психологии// Московский психологический журнал. - 2003. - №7.

Цінності християнської культури як фактор морально-етичного формування особистості. Зб. наук. ст./ За заг. ред. В.М. Оржевської. - К.: 2002, - 120 с.

Влахос И. Определение понятия "Православная духовность"// Живой родник. - К., - 2004. - № 5. - с.18-19.

Кизим А. С. Духовність/ http://www.rapdon.org.ua/mod-subjects-viewpage-pageid-78.html

Маценко Ж. Духовність як феномен психології// Психологія внутрішнього світу. - К., 2003.

Нам часто кажуть про те, що духовність треба піднімати, ніби це штанга якась. Духовність треба відроджувати! // http://orthodoxy.org.ua/uk/node/4968