Попередження “професійного вигорання” учителя. Культура здоров’я вчителя.

Професійне здоров’я педагога є необхідною умовою його активної життєдіяльності, самореалізації, розвитку творчого потенціалу. Стан професійного здоров’я вчителя впливає на учнів на всіх рівнях: емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному. Нездоровий педагог не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Не зможе займатися і вихованням культури здоров’я школярів, оскільки у цій роботі необхідний особистий приклад. Неблагополуччя психологічного здоров’я, деформації особистості педагога, прояви синдрому згорання, педагогічних криз безпосередньо впливають на здоров’я учнів. Тому питання збереження і зміцнення здоров’я учителя є одним з пріоритетних у сфері його життєвих і фахових інтересів.    «Синдром професійного вигорання» є стресовою реакцією, яка виникає внаслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності.В процесі педагогічної  діяльності більшу схильність до «згорання» мають: ті вчителі, хто асоціює свою роботу з своєрідним призначенням, місією (серед психотерапевтів це називається «комплексом рятівника»);

— найбільш схильні до «згорання» інтроверти; — допомоги потребують ті вчителі, які орієнтовані не на результат, а на створення клімату сім’ї, в якому дитина почуває себе комфортно. Природна установка таких учителів дуже розходиться з вимогами, які до неї пред’являють, а це може спричинити появу синдрому «емоційного згорання»;— спад професійної діяльності учителів спостерігається після 10-15 років роботи — так званий період педагогічної кризи, що супроводжується почуттям тривоги, самотності, зневіри в себе, домінуванням негативних переживань;— синдром «емоційного згорання» найчастіше розвивається у 40-річних людей, коли настає пік біологічного стану здоров’я.

«Вигорання» - це не просто результат стресу, а наслідок некерованого стресу.

Відомі три моделі психічного "вигорання". Згідно першої моделі, "вигорання" - це стан фізичного та психічного виснаження, викликаного тривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях, воно близьке до розуміння "вигорання" як синдрому хронічної втомленості. Друга модель належить голландським дослідникам. Вони розглядають "вигорання" як емоційне виснаження і деперсоналізації. Остання проявляється у зміні відносин або до себе, або до інших (учнів, колег).

Основні ознаки цього синдрому: виснаження, утома; психосоматичні ускладнення;

безсоння;  негативні настанови стосовно підлеглих;  негативні настанови щодо своєї роботи; нехтування виконанням своїх обов’язків; збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки); зменшення апетиту чи переїдання;

 негативне самооцінювання;  посилення агресивності (роздратованості, напруженості);

 посилення пасивності (цинізм, песимізм, безнадія, апатія);  почуття провини.

Причинами «синдрому згорання»  є : напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка з боку колег; недостатні умови для самовираження; одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної роботи; вкладання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва; робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;  невмотивованість учнів, результати роботи з якими непомітні; невирішені особистісні конфлікти. Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті –найкраща профілактика професійного вигорання. 

Культура здоров'я – це важливий складовий компонент загальної культури людини, що визначає формування, збереження та зміцнення її здоров'я. Високий рівень культури здоров'я людини передбачає її гармонійне спілкування з природою й оточуючими людьми.

Здоров’язбережувальні педагогічні технології.  Досвід видатних педагогів щодо питань збереження здоров’я учнів.

Здоров'язбережувальні технології –  такі технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці учнів у школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог), відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям дитини. Мета всіх здоров'язбережувальних освітніх технологій – сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати такі знання в повсякденному житті.

З погляду позитивного впливу на здоров'я учнів найбільш доцільними є технології, які:

мають за основу комплексний характер збереження здоров'я;

беруть до уваги більшість факторів, що впливають на здоров'я;

ураховують вікові та індивідуальні особливості учнів;

забезпечують запровадження цілей та змісту політики освітнього закладу щодо зміцнення здоров'я учнів та формування здорового способу життя;

контролюють виконання настанов, зміст яких має здоров'язбережувальний та профілактичний характер;

постійно покращують санітарно-гігієнічні умови школи, матеріально-технічну та навчальну базу, соціально-психологічний клімат у колективі відповідно до сучасних вимог;

заохочують учнів до участі у плануванні оздоровчої діяльності школи та до аналізу виконаної роботи;

формують позитивне ставлення учнів до загальноосвітнього закладу, у якому вони навчаються, взаємоповагу та взаєморозуміння між учнем й учителями та учнів між собою;

обґрунтовують умови послідовності в реалізації технології;

здійснюють періодичну оцінку ефективності технології;

залучають батьків до діяльності щодо збереження та зміцнення здоров'я дітей;

практикують особистісно орієнтований стиль навчання та стосунків з учнями;

створюють освітнє середовище, що забезпечує комфортні та безпечні умови життєдіяльності учнів і вчителів.

Медико-психолого-педагогічна практика показує, що велика кількість школярів у процесі навчально-пізнавальної діяльності знаходиться у стані хронічної втоми, яка є основою нервово-психічного виснаження. Дослідженнями доведено, що педагогічні помилки або неправильні педагогічні технології негативно впливають на дитячу психіку у вигляді невротичних порушень, що викликає в учнів низький рівень пізнавальної активності, низький рівень мотивації навчальної діяльності, нестійкість емоційної сфери; високий рівень тривожності, несформованість навичок спілкування.