Для вивчення функцій ЗВС користуються методами екстраполяції, трансплантації, парабіозу тощо.
Екстирпація — хірургічне (повне або часткове) видалення ЗВС. Даний метод ви¬користовується переважно у дослідах на тваринах.

Метод трансплантації (пересадки) тієї чи іншої ЗВС в живому організмі. Розрізня¬ють ауто-, гомо- і гетеротрансплантацію. Автотрансплантація — це пересадка власної залози з її звичайного місця в інше місце. Гомотрансплантація — пересадка залози від однієї тварини до другої в межах виду. Гетеротрансплантація — пересадка залози від тварин одного виду тварині іншого виду.

Трансплантація доповнює екстирпацію. Повне відновлення втраченої функції піс¬ля трансплантації вказує про наявність внутрішньої секреції у залози, яку пересадили. Пересаджена від одного організму до іншого залоза на деякий час приживається і виді¬ляє у кров гормони. Проте згодом, після посилення активності специфічних механізмів захисту (синтезу значної кількості специфічних антитіл) пересаджена залоза гине (від¬торгнення трансплантата).
Метод введення екстрактів, отриманих з тієї чи іншої залози, або хімічно чистих гормонів тварині з видаленою ЗВС.
Метод парабіозу — хірургічне з'єднання кровоносних судин двох організмів, у од¬ного з яких пошкоджена або видалена досліджувана ЗВС. Це дає можливість вивчати ме¬ханізм компенсації наслідків видалення залози при надходженні гормонів з залози здо¬рового організму. З допомогою даного методу було доведено наявність механізмів гу¬моральної регуляції дихання (дослід Фрідеріка). Чимало корисної інформації науковці отримали при дослідженні хворих з гіпер- і гіпофункцією ЗВС. Аналізуючи результати хірургічних операцій, проведених у таких хворих з лікувальною метою, лікарі успішно використовують їх в своїй майбутній практичній діяльності.
Метод введення в організм радіоактивних ізотопів з наступним виявленням їх у залозах (депонування йоду в щитоподібній залозі тощо).
Порівняння біологічної активності крові, яка надходить і відходить від залози. Дослідження крові на присутність окремих гормонів з визначенням їх кількості. Однією біологічною одиницею називають ту кількість препарату, яку необхідно ввести даній тва¬рині, щоб отримати специфічний фізіологічний ефект. Активність препарату тим вища, чим більше в одній його ваговій одиниці (в 1 г або в 1 мл) міститься біологічних оди¬ниць. Наприклад, 1 мл препарату інсуліну може мати 20 ОД, 40 ОД (одиниць дц, або ін¬тернаціональних одиниць (10)).

Роль гіпоталамуса в регуляції функцій залоз внутрішньої секреції

"Гіпоталамус не є ендокринною залозою, проте в нервових клітинах його - ядер утворюються гормони вазопресин і окситоцин, які надходять у задню частку гіпофіза (нейро-гіпофіз). Окрім того, гіпоталамус виробляє особливі пептидні рилізинг-гормони — лі-берини і статини. Діючи на передню частку гіпофіза, ліберини стимулюють утворення тропних гормонів (адренокортикотропного, тиреотропного, гонадотропних), статини (пролактостатин, соматостатин) пригнічують секрецію пролактину і гормону росту.
Вазопресин (антидіуретичний гормон) і окситоцин надходять до нейрогіпофіза з ядер передньої частки гіпоталамуса. Вазопресин звужує кровоносні судини, підвищує кров'яний тиск і проникність звивистих канальців нирок, посилює зворотне всмоктуван¬ня води в кров з первинної сечі (антидіуретична дія). При зменшенні вазопресину в кро¬ві настає нецукрове сечове виснаження (неігукровий діабет), при цій хворобі за добу з ор¬ганізму виводиться до 10-20 літрів сечі.
Окситоцин нейрогіпофіза (гіпоталамуса) стимулює скорочення гладенької муску-I Латури матки наприкінці вагітності; під час лактації сприяє виділенню молока. Нейробі-Іологи вважають, що окситоцин впливає на потяг до протилежної статі. Від рівня цього гормону в крові залежить сила прояву материнської любові (недостатність окситоцину в крові проявляється жорстокістю матерів до своїх дітей).

Роль гіпофіза в регуляції функцій залоз внутрішньої секреції

Гіпофіз, або мозковий додаток, є провідною залозою внутрішньої секреції і міститься в заглибині клиноподібної кістки, яка називається турецьким сідлом. Гіпофіз регулює обмін речовин і утворення гормонів у всіх залозах внутрішньої секреції.
Гіпофіз поділяють на 3 частки: передню і середню (аденогіпофіз), які утворені залозистою тканою і задню (нейрогіпофіз), яка утворена нервовою тканиною. Нейрогіпофіз гормонів не утворює. Тут депонують¬ся гормони нейроглії гіпоталамічної ділянки: оксітоцин (викликає скоро¬чення матки) і вазопресин (підвищує артеріальний тиск, має антидіуре-тичний ефект).
Дитина народжується з гіпофізом вагою 0,1-0,15 г в якому добре виражена проміжна частка. В період статевого дозрівання вага його відповідає вазі гіпофіза дорослої людини -0,55-0,8 г.
Гормони, що їх виділяє гіпофіз надходять частково в кров, а част¬ково в спинномозкову рідину через третій мозковий шлуночок.
До гормонів передньої і середньої часток (аденогіпофіза) відносять¬ся: соматотропний, який стимулює ріст дітей та підлітків, вироблення дезоксікортикостерону і сповільнює свою дію під впливом статевих гор¬монів; гонадотропні фолікулостимулюючий (стимулює утворення гор¬монів в яєчниках), лютеінізуючий (викликає овуляцію, утворення жов¬того тіла і статевих гормонів), лютеотропний (стимулює лактацію); тіреотропний - стимулює функцію щитоподібної залози; адренокортикотропний - стимулює секрецію наднирниками глюкокортикоїдів, гальмує ріст, прискорює регенерацію нервової системи та ін.
Для дитячого організму найважливішими є гормони передньої частки гіпофіза. Так, недостатнє виділення гормону росту призводить до розвитку карликовості. Гіпофізарні карлики мають пропорційне тіло, здорову психіку, але послаблений обмін речовин з припиненням статевого дозрівання.
При гіперфункції передньої частки гіпофіза секреція гормону росту посилюється, що призводить до розвитку гігантизму. Гіганти мають ви¬сокий зріст, переважно за рахунок довжини нижніх кінцівок, утруднену діяльність серця (через розширення шлуночків), прискорений пульс, похолодання кінцівок, утруднене травлення. Такі діти швидко втомлю¬ються і досягають низьких результатів в навчанні.
Пухлиноподібне розростання (аденома) передньої частки гіпофіза у дорослих і призводить до розвитку акромегалії. У людини збільшуєть¬ся ніс, язик, китиці рук та стопи, розвивається м'язова слабкість, при¬гнічується статева функція. На акромегалію частіше хворіють чоловіки.
Вироблення і виділення гормонів гіпофіза регулює кора головного мозку.

Прояви порушення функцій щитовидної залози

Щитоподібна залоза (ЩЗ) лежить на гортані і трахеї спереду щитоподібного хряща. Вона характеризується інтенсивним крово- і лімфопостачанням. За одну годину через ЩЗ проходить близько 5-6 л крові. ЩЗ складається з двох потовщених часток і вузького перешийка між ними. Основними гормонами ЩЗ є кальцитонін і тиреоідні гормони — тироксин та трийодтиронін. Для їх синтезу використовується амінокислота тирозин і йод. Взаємодіючи з гормоном паращитоподібних залоз — паратгормоном, кальцитонін регулює рівень кальцію та фосфору в крові, стимулює відкладання кальцію в кістках. Паратгормон. навпаки, збільшує концентрацію іонів кальцію в крові за рахунок його ви¬ведення з кісток.
Гормони ЩЗ регулють обмін речовин, диференціювання тканин, ріст організму, фі¬зичний та розумовий розвиток. Стимулюючи утворення РНК в ядрах клітин, вони по¬силюють біосинтез білків, активують ферменти мітохондрій і окислення жирів, забезпе¬чуючи таким чином належний енергетичний рівень обміну та теплоутворення.
Люди з гіпофункцією щитоподібної залози важко переносять холод. Підвищуючи чутливість тканин до норадреналіну і адреналіну, тироксин і трийодтиронін активізують діяльність симпатичної нервової системи (різке збільшення частоти дихання, ЧСС тошо). Функція ЩЗ регулюється тиреотропним гормоном аденогіпофіза, який, в свою чер¬гу, знаходиться під контролем гіпоталамуса. Окрім того, ЩЗ іннервується симпатичними нервами, які посилюють секрецію і виділення в кров тиреощних гормонів.
Недостатність функцій ЩЗ {гіпотиреоз) в організмі дітей спричиняє розвиток кретинізму. При цьому захворюванні затримується ріст і психічний розвиток дітей, порушуються пропорції тіла. Недостатність ЩЗ у дорослої людини веде до розвитку мікседеми. У хворих мікседемою на 30—40 % знижується основний обмін; за рахунок збільшення тканинної рідини та жирової маси збільшується маса тіла. Підвищений вміст альбумінів в міжклітинній рідині призводить до затримки води в тканинах, розвитку слизових набряків. Мікседема характеризується зниженням основного обміну низькою температурою тіла, набряком шкіри, ламкістю і випадінням волосся, сповільненим пульсом, в'ялістю кишечника, апатичністю, сонливістю, різким зниженням фізичної і розумової працездатності.
У жителів гірських місцевостей в їжі і в воді яких недостатньо йоду, виникає ен¬демічний зоб — значне збільшення ЩЗ.
Надмірність функції ЩЗ (гіпертиреоз) супроводжується розвитком характерної феноменологічної картини отруєння організму її гормонами — тиреотоксикоз. Най¬більш яскравим прикладом тиреотоксикозу є базедова хвороба. Характерними ознака¬ми цього захворювання є збільшення залози, підвищення основного обміну, дратівли¬вість, прискорене серцебиття, виражене вип'ячування очних яблук — екзофтальмія. Енергетичні витрати організму при виконанні такими хворими фізичної роботи збіль¬шуються в 2-3 рази; хворі швидко втомлюються, навіть від легкої роботи, інтенсив¬но потіють, швидко втрачають масу тіла. Близько 80 % хворих базедовою хворобою страждають порушенням психіки.

Прояви порушення функцій підшлункової залози

Підшлункова залоза виконує внутрішньо-секреторну функцію завдяки наявності в хвості залози островків Лангерганса, утворених бета-клітинами, які продукують інсулін. Альфа-клітини островків Лангерган¬са виділяють антагоніст інсуліну - гормон глюкагон. У тримісячного плода бета-клітини функціонують самостійно.
Інсулін сприяє утворенню глікогену з глюкози, засвоєнню глюкози тканинами організму, затримує воду, активізує синтез білків з амінокис¬лот і сповільнює утворення вуглеводів з білків та жирів. При нестачі інсуліну розвивається цукровий діабет, який супроводжується підви¬щенням рівня глюкози в крові, зниженням рівня глікогену, виведенням глюкози з сечею, спрагою, оскільки видалення надлишку глюкози, спри¬чинює збільшення кількості добової сечі. Крім вуглеводного при діабеті порушується також білковий і жировий обмін.
Регуляція секреції інсуліну здійснюється нервовим та нейрогумо-ральним механізмами. Подразнення гілок блукаючого нерва викликає збільшення секреції інсуліну. Симпатичні нерви гальмують його виді¬лення. Підвищення вмісту глюкози в крові стимулює секрецію інсуліну і гальмує секрецію глюкагону. Вплив гормонів підшлункової залози на вуглеводний обмін здійснюється через зміну активності ферментів.
Інсуліноподібні речовини містять овес, боби, чечевиця, горох, рис, пшениця і картопля.
Статеві залози починають розвиватися у плода на 8-му тижні утроб-ного розвитку. Вони є залозами змішаної секреції, тому, що окрім про¬дукції статевих гормонів забезпечують утворення статевих клітин - яйце¬клітин і сперматозоїдів.
У хлопчиків утворення сперматозоїдів починається в період стате¬вого дозрівання, в 14-15 років. У дівчаток початок утворення яйцеклітин співпадає з появою менструацій.
Чоловічі статеві гормони (андрогени) утворюються в сім'яниках і забезпечують розвиток вторинних статевих ознак: форми тіла, потов¬щення голосових зв'язок, появу оволосіння на лобку, в підпахових впа¬динах та»обличчі, збільшення зовнішніх статевих органів.
Яєчка (сім'яники) - парні утворення овальної, бобовоподібної фор¬ми, розміщені поза тазом в багатошаровому мішковидному вип'ячу-ванні, покритому зовні пігментованою шкірою - калиткою.

Гормональний фон процесів росту в організмі дітей

Епіфіз (шишкоподібна залоза) — залоза внутрішньої секреції незначної маси (до (1,25 г), розташована в борозні між двома передніми горбами чотиригорбкового тіла се¬реднього мозку. Своїми ніжками епіфіз зв'язаний з таламічними (зоровими) горбами проміжного мозку.
Внутрішньосекреторна функція властива епіфізу тільки у віці до 7 років. Після цьо¬го епіфіз починає атрофуватись. Гормон епіфіза —мелатонін (синтезується із серотоніна) у статево незрілих ссавців затримус статевий розвиток, у статево зрілих осіб пригнічує утворення гіпофізом гонадотропних гормонів, а отже гальмує функцію статевих залоз.
Після руйнування епіфіза в дитячому віці настає раннє статеве дозрівання з перед¬часним розвитком вторинних статевих ознак і раннім розумовим розвитком. Хлопчики 8-10 річного віку мають всі статеві ознаки дорослих чоловіків. При збільшенні епіфіза спостерігається ожиріння. Після кастрування розміри епіфіза збільшуються, що є дока¬зом впливу статевих залоз на розвиток епіфіза.
Гормональна активність епіфіза залежить від освітленості. Під впливом світла про¬дукція мелатоніму зменшується. Як наслідок, підвищується тонус нервової системи, покращується самопочуття. Вважається, що циклічність активності епіфіза, спричине¬не зміною дня і ночі, є своєрідним біологічним годинником організму, а мелатонін — специфічним гормоном сну. Ймовірно, з часом ендокринологи навчаться регулювати вироблення мелатоніну і сонячна (світлова) терапія допоможе людям оіггимізувати свій психічний стан, позбавить їх від нудьги і апатії.
Гормональна функція тімуса. Функціональна активність тімуса як ендокринної за¬лози найбільш виражена до періоду статевої зрілості. В цей час він гальмує передчасне статеве дозрівання. Відома роль тімуса, як основного органа імунної системи. У стате¬во зрілих осіб в тімусі визрівають Т-лімфоцити (В-лімфоцити визрівають у лімфовузлах, мигдаликах, селезінці). Т-лімфоцити здатні розпізнавати антигени і знищувати їх (Т-кіле-ри-вбивці). Інші Т-лімфоцити (Т-хелпери) допомагають В-лімфоцитам перетворюватись в плазматичні клітини, які виробляють антитіла проти антигенів (мікробів, вірусів, інших чужорідних білкових структур). Після першого контакту з антигеном лімфоцити запам'ято¬вують його на тривалий час і при повторній зустрічі з ним організовують синтез антитіл.
Отже, основною функцією тімуса є участь в імунологічному захисті організму, зокрема, в утворенні специфічних антитіл, які нейтралізують антигени. Після 10-літнього віку (з настанням статевого дозрівання підлітків) вилочкова залоза починає змен¬шуватись у своїх розмірах.
Видалення тімуса у дорослих осіб викликає зниження числа лімфоцитів в крові, приводить до зменшення розмірів лімфатичних вузлів і селезінки. При видаленні залози у новонароджених тварин (в перший тиждень після народження) спостерігається спо¬вільнення росту і зменшення маси тіла. Введення витяжок із тімуса відновлює і навіть , збільшує кількість лімфоцитів в крові, посилює процеси росту.
Із тімуса виділені біологічно активні речовини-тимозіни (альфа- і бета тімозіни) і ті-мопоетини, які стимулюють визрівання лімфоцитів. Недостатній розвиток тімуса у дітей супроводжується лімфопенією і гальмуванням синтезу імунних тіл. що проявляється в зниженні опірності організму щодо інфекції.
Для підвищення імунологічної реактивності організму дітям вводять препарати гормонів, виготовлені на основі витяжок з тімуса.

Роль статевих гормонів в розвитку первинних і вторинних статевих ознак дітей і підлітків

Таким чином, однією з відмінностей між чоловіками і жінками є різне кількісне співвідношення статевих гормонів, яке визначає морфо-функціональну своєрідність чоловічого і жіночого організмів, особливості протікан-ня життєвих процесів, фізичної і розумової працездатності і поведінки.
Статеві залози жіночого організму (яєчники) розташовані в порож-нині малого таза. Жіночі статеві гормони - естрогени - стимулюють роз-виток статевих органів, вторинних статевих ознак, дозрівання яйцеклі¬тин, обумовлюють здатність статевих клітин до запліднення, матки до вагітності, молочних залоз до годування дитини.
Яєчники - парні органи, розміщені біля входу в малий таз з боків від матки над розширеною частиною маточних труб. В них утворюють¬ся жіночі статеві гормони - естроген і прогестерон, які зумовлюють роз¬виток вторинних жіночих статевих ознак, а також нормальне протікання різних процесів в статевій сфері і організмі жінки.
Естрон впливає на скорочення мускулатури матки, ріст маткових (фаллопієвих) труб, просування яйцеклітин по яйцеводах, розростання вивідних протоків молочних залоз. Разом з іншими статевими жіночими гормонами підвищує синтез глікогену в печінці, відкладення жиру в організмі. Секреція естрону стимулюється фолікулостимулюючим і люте-інізуючим гормонами гіпофіза.
На протязі періоду статевого дозрівання організм людини досягає біологічної зрілості. Термін настання статевої зрілості залежить від ста¬ну здоров'я, харчування, клімату, побутових умов, спадковості. Відбу¬вається, глибока перебудова всього організму, провідна роль в якій належить нервовій системі.
Отже, гормони як біологічно активні речовини, впливають на діяльність органів та систем, інших залоз внутрішньої секреції і забез-печують гормональну регуляцію функцій людського організму. Гумо-ральна регуляція здійснюється під контролем гіпофіза та гіпоталамуса, забезпечується двома механізмами: нервовим та нервово-гумораль¬ним. Нервова система регулює функції залоз внутрішньої секреції, а гормони діють на нервову систему.