1. Загальна характеристика ендокринної системи

Залози внутрішньої секреції або ендокринні залози отримали свою назву в зв’язку з тим, що вони видыляють свої секрети безпосередньо у кров. В них немає вивідних проток.Речовина, що утворюються в ендокринних залозах, називаються гормонами. Гормони володіють високою біологічною активністю, вони здатні спрямовано впливати на ті чи інші ланки обміну речовин і регулювати діяльність різних органів, систем і організму в цілому.

До залоз вутрішньої секркції відносять:

- гіпофіз

- надниркові залози

- щитовидна залоза

- навколощитовидні залози

- підшлункова залоза

- статеві залози

- епіфіз.

2. Фізіологія гіпофіза

Маючи невеликий розмір і масу, гіпофіз, однак, відіграє дуже важливу роль в системі ендокринної регуляції функцій організму. Анатомічно гіпофіз поділяється на 4 частини:

- передню

- проміжну

- задню

- горбкову.

Виділяє наступні гормони:

1. соматотропний гормон – гормон росту;
2. тиреотропний гормон – гормон, що впливає на активність щитовидної залози;
3. гонадотропний гормон – регулює статеве дозрівання;
4. лактогенний гормон – впливає безпосередньо на ферментативні системи залозистих клітин молочних залоз;
5. адренокортикотропний гормон – регулює секрецію пучкової і сітчастої зон кори надниркових залоз;
6. меланоцит стимулюючий гормон – впливає на пігментні клітини;
7. вазопресин (антидіуретичний) – стимулює посилену реабсорбцію води, а також затримку Na, К, хлоридів в ниркових канальцях;
8. окситоцин – впливає на мускулатуру матки, викликаючи її скорочення, сприяє лактації.

Функцію гіпофіза регулює гіпоталамус.

3. Морфо-функціональна характеристика Надниркових залоз

Мінералкортикоїди: альдостерон – за високої активності альдостерону виведення Na з сечею відразу зменшується, натомість виділення К – зростає;

• при низькій активності альдостерону навпаки: Na>, К<.

Таким чином, альдостерон, дезоксикортикостерон впливають на рівень транспорту Na та К через клітинні мембрани, сприяючи проникненню Na в глиб клітин і виходу К з них, беруть участь в обміні води.

Глюкокортикоїди:

• • · кортизон
  • · гідрокортизон
  • · кортикостерон

Виділяються клітинами пучкової зони і впливають на обмін речовин.

Статеві гормони:

• · естрогени
• · прогестерон
• · апдрогени

Мають важливе значення для розвитку статевої системи в дитячому віці, коли ще відсутня функція статевих залоз.

Мозкова речовина Н.;

• · адреналін
• · норадреналін

І адреналін, і норадреналін є симпатичними медіаторами.

Адреналін сприяє також збільшенню м’язової сили. Його можна характеризувати як гормон, що мобілізує організм до миттєвої реакції на зміни у зовнішньому середовищі.

4. Фізіологічна характеристика щитоподібної залози

Щитоподібна залоза – плоский утвір рожевого кольору. Побудована з фолікулів і парафолікулярної тканини. Основна функція щитоподібної залози – синтез і виділення у кров специфічних гормонів:

1. 1. тироксину;
2. 2. трийодтироніну;
3. 3. кальцитонін.

До складу цих гормонів входить йод. Йод потрапляє в організм з їжею, водою та лікарськими препаратами. Всмоктуючись у кров, йод поглинається щитоподібною залозою.

Гормони щитоподібної залози – тироксин і трийодтиронін регулюють активність таких процесів:

• · обміну речовин
• · теплоутворення
• · дифференціювання тканин організму
• · змінюють діяльність серцево-судинної системи та органів дихання
• · скорочувальну здатність та втомлюваність м’язів
• · збудливість і лабільність нервової системи
• · резистентність організму до вірусних захворювань
• · адаптація до зовнішнього середовища

Ранній і сильний гіпотиреоз спричинює кретинізм – карликовий зріст, розумове і фізичне відставання та ін.

5. Фізіологічна характеристика печінки

Печінка є надзвичайно важливим поліфункціональним органом.

Нижче подано перелік основних функцій цього органу.

Функції печінки:

1) бере активну участь в обміні речовин – білків, жирів та вуглеводів;

2) відповідає за обмін вітамінів, гормонів та інших біологічно активних речовин;

3) відіграє важливу роль в підтриманні гомеостазу;

4) як залоза зовнішньої секреції, печінка виробляє жовч та відіграє значну роль в процесах травлення і всмоктування поживних речовин;

5) за допомогою купферовських клітин печінка бере участь в загальній діяльності всієї ретикуло-ендотеліальної системи:

• · гемолізі
• · знешкодженні і затримці токсичних речовин, що надходять з кров’ю;

6) особливості печінкового кровообігу перетворюють печінку в один з регуляторів розподілу крові в організмі;

7) печінка є місцем утворення багатьох білків плазми крові і відіграє активну роль в системі крові;

8) печінка виконує певною мірою і екскреторну функцію.

Роль печінки в обміні речовин:

Вуглеводи. Глюкоза та інші моносахариди перетворюються в печінці в глікоген. В печінці ж він відкладається як „цукровий резерв”. В міру необхідності глікоген в печінці перетворюється в глюкозу і надходить в кров.

Вміст глікогену в печінці незалежно від прийому їжі зазнає ритмічних коливань на протязі доби. Найбільше глікогену спостерігається вночі, найменше – на протязі дня, в зв’язку з активною витратою енергії.

Цукровий гомеостаз необхідний для нормальної діяльності усіх систем та органів. В нормі кількість вуглеводів у крові становить 80-120 мг %. Значне зниження вуглеводів в крові (гіпоглікемія), а також стійке підвищення їх вмісту (гіперглікемія) можуть призвести до важких для організму наслідків.

Підвищений вміст цукру в крові викликає посилення регуляційної діяльності печінки. При цьому глюкоза перетворюється, з одного боку, в глікоген, який депонується, з другого боку вона використовується для отримання енергії, а якщо і після цього залишається надлишок глюкози, то вона перетворюється в жир.

При зниженні рівня глюкози в крові (наприклад, при голодуванні) в печінці відбувається розщеплення глікогену, а якщо цього недостатньо, то посилюється гліконеогенез (перетворення в цукор глікогенних амінокислот та жиру).

Глюкостатична функція печінки пітримується нейрогуморальною регуляцією. Підвищенння вмісту цукру в крові підвищується адреналіном, глюкагоном, тироксином, глюкокортикоїдами та діабетогенними факторами гіпофіза.

Знижується рівень цукру гормоном інсуліном.

Білки. В печінці відбувається розщеплення та перебудова амінокислот, утворенні сечовини, а також синтез білка.

Печінка відіграє вирішальну роль в синтезі білків крові.

Роль печінки в жировому обміні.

Печінка може депонувати значно більше жиру, ніж глікогену. В жировому обміні печінка бере участь шляхом впливу жовчі на жири в кишківнику, а також і безпосередньо шляхом розщеплення жирів і шляхом синтезу ліпоїдів (холестерину).

Механізм окислення жирних кислот полягає в β–окисленні. Окислення жирних кислот відбувається в другому вуглеводневому атомі перед карбоксильною групою (β–атомі). В результаті утворюється нова жирна кислота, молекула котрої на 2 вуглеводневих атоми коротша від попередньої, та оцтова кислота. З 2 молекул оцтової кислоти утворюється ацетооцтова кислота, яка після відщеплення CO₂ перетворюється на ацетон. Масляна кислота є проміжним продуктом при β–окисленні. При неповному окисленні масляної кислоти утворюється β–оксимасляна кислота. Ацетон, масляна кислота та β–оксимасляна кислота називаються кетоновими тілами.

Експерименти показали, що при нормальному вмісті вуглеводів в їжі печінка в процесі розщеплення жирних кислот утворює мало кетонових тіл. При нестачі вуглеводів в їжі в печінці хребетних тварин утворюється багато ацетооцтової кислоти. Це свідчить про те, що в присутності вуглеводів в печінці відбувається повне окислення жирних кислот.

Одна з найважливіших функцій печінки в жировому обміні – утворення жиру з цукру. Вуглеводи – безпосереднє джерело енергії, а жири – найважливіші запаси енергії в організмі.

Роль печінки в обміні вітамінів.

Усі жиророзчинні вітаміни (A, D, Є, K та ін.) всмоктуються в стінки кишківника лише в присутності жовчних кислот, що виділяються печінкою. Деякі вітаміни депонуються печінкою, частина вітамінів активізується в печінці, зазнаючи в ній фосфорилювання.

Роль печінки у жовчоутворенні та жовчовиділенні.

Жовч, яку виробляє печінка, бере активну участь в перетворенні жирів:

1. сприяє їх емульгації;
2. активує фермент ліпозу в панкреатичному та кишковому соці;
3. сприяє також всмоктуванню жирних кислот, каротину, вітамінів О, Є, К, холестерину, амінокислот, солей кальцію та стимулює перистальтику кишечника.

Печінка утворює на добу ≈ 1 л жовчі.

Жовч – це зеленувато-жовта рідина, звичайно слаболужної реакції. До складу жовчі входять: солі жовчних кислот, жовчні пігменти, холестерин, лецитин, жири, неорганічні солі.

З печінки жовч по внутрішньопечінковим жовчним протокам надходить в печінкову протоку, звідки частина її безпосередньо виділяється через загальну жовчну протоку в дванадцятипалу кишку, а частина через пухирну протоку потрапляє в жовчний міхур. Тут відбувається концентрація жовчі внаслідок всмоктування води.

Таким чином механізм утворення жовчі зводиться до фільтрації одних речовин з плазми крові (вода, глюкоза, іони Na, K, Cl, креатинін), секреція інших гепатоцидами (жовчні кислоти), а також реабсорбції води та деяких інших речовин з жовчних протоків та міхура.

Як показали І.П. Павлов та його учні, утворення жовчі регулюється ЦНС шляхом різноманітних рефлекторних впливів. Жовчоутворення вібдувається безперервно, посилюючись під час їжі. Надходження жовчі в кишківнику в залежності від прийому їжі та її складу.

Екскреторна функція печінки.

Речовини, які виділяються печінкою в нормі разом із жовча, можна розділити на дві групи:

1. речовини, пов’язані в плазмі крові з білками (тироксин)
2. речовини, нерозчинні у воді (холестерин, стероїди).

Справа в тому, що речовини, пов’язані в плазмі крові з білками не можуть проникнути крізь мембрани ниркових канальців, так само речовини, нерозчинні у воді, не можуть бути виведеними з сечею. В печінці ж присутня глюкуронова кислота, яка переводить ці речовини у розчинний стан, після чого вони виділяються з жовчю.

Дезінтоксикаційна функція печінки.

Мікроби зазнають в печінці фагоцитозу. Гепатоцити знешкоджують токсини екзогенного і ендогенного походження. Механізм знешкодження полягає в тому, що в результаті хімічних процесів в печінці отруйні речовини перетворюються в неотруйні або менш отруйні.

Наприклад, токсичний аміак, що утворюється при білковому метаболізмі, швидко перетворюється печінкою в нешкідливу для людського організму сечовину.

Велику роль в знешкодженні відіграють окисні та відновні процеси, ацетилювання, гідроліз. Для виконання печінкою цих перетворень необхідна достатня кількість в ній глікогена, а також присутність АТФ.

Роль печінки у згортанні крові.

В печінці синтезуються речовини, необхідні для згортання крові:

• · компоненти протромбінового комплексу (фактори II, VII, IX, X), для синтезу яких необхідний вітамін К;
• · утворюється фібриноген, фактори V, XI, XII, XIII;
• · в печінці відбувається синтез елементів протизгортальної системи; гепарину, антитромбіну, антиплазміну.
• ·

6. Функціональна характеристика Статевих залоз

Статеві залози, як і печінка та підшлункова залоза належить до залоз змішаної секреції.

Зовнішня секреція статевих залоз полягає в утворенні і виведенні статевих клітин — сперматозоїдів та яйцеклітин. Внутрішня секреція - це утворення та виділення в кров гормонів.

Від ступеня розвитку статевих залоз, їх внутрішньосекреторної діяльності залежить статеве дозрівання. На строки статевого дозрівання впливають характер харчування, режим праці та відпочинку.

Внутрішньосекреторна діяльність статевих залоз полягає в утворенні та виділенні статевих гормонів, які поділяються на:

1. андрогени або чоловічі статеві гормони;
2. естрогени — жіночі статеві гормони.

І перші, і другі утворюються як в чоловічому, так і в жіночому організмі, але в чоловічому значно переважають андрогени, а в жіночому — естрогени.

Чоловічі статеві гормони:

• · тестостерон,
• · андростерон
• · інші.

Найбільш активний — тестостерон. Його фізіологічна роль полягає в наступному:

1. сприяє накопиченню білків у м’язах;
2. сприяє зміцненню кісткової системи;
3. сприяє інтенсивному росту;
4. стимулює розвиток чоловічого статевого апарату та вторинних статевих ознак;
5. андрогени необхідні для сперматогенезу і нормального функціонування чоловічого статевого апарату.

Жіночі статеві гормони — естрогени, до яких відносяться:

• · естрон;
• · естріол;
• · естрадіол;
• · і особливо важливий — прогестерон.

Визначають розвиток статевої сфери жіночого організму, його обмін речовин, жіночий статевий цикл. Під впливом цих гормонів змінюється емоційно-психологічний стан жінок.

Основна функція естрогенів — створення оптимальних умов для запліднення.

Головна функція прогестерону — забезпечення імплантації та розвитку зародка після запліднення.

Регуляція внутрішньосеркеторної діяльності статевих залоз здійснюється нервовою системою та гормонами гіпофіза та епіфіза.