Хто може заперечити думку, що майбутнє психічне здоров’я нації залежить від того, наскільки сьогодні ми зуміємо забезпечити зростаючій особистості такий важливий для неї психологічний комфорт, створити умови, у яких гарантувалося б душевне здоров’я, оптимальне фізичне, духовне і соціальне благополуччя. Однак статистика попереджає: неухильно збільшується кількість нервових, неврівноважених, гіперактивних дітей з порушеннями психіки. У наш час варто приділити особливу увагу стану психічного здоров’я дитини та психологічним чинникам його порушення.

 Проблема психологічного здоров’я недавно піднялася у науково – психологічній літературі, нею займалося багато вчених, психологів та філософів.

На думку авторів (Л.І.Божович, А.А.Бодалев, В.С. Мухіна,Т.А. Рєпіна та інших) дитина як найбільш чутлива частина соціуму піддається різноманітним негативним впливам. Останніми роками, свідчать спеціальні експериментальні дослідження, найбільш розповсюдженими явищами є тривожність і страхи в дітей дошкільного віку (І.В. Дубровіна, В.І.Гарбузов, А.І. Захаров та інші).

 Проблема страхів є актуальна як у батьків так і у дітей дошкільного віку й нині. Страх, який виникає є найнебезпечніший із усіх емоцій.

 Психологічне здоров’я на всіх етапах онтогенезу забезпечує повноцінний розвиток особистості (інтелектуальний, емоційно-вольовий, комунікативний, духовно-моральний); сприяє становленню особистісного «Я» та ефективній самореалізації особистісних особливостей [12].

 Стан психологічного здоров’я дитини характеризується показниками нервово-емоційного розвитку та характером перебігу пізнавальної активності. Здорова дитина завжди життєрадісна, активна, комунікативна, має оптимальний рівень розумового розвитку. Саме від емоційного стану залежить і пізнавальна активність дитини, і характер її спілкування з однолітками та дорослими, і поведінка. Причому, чим менша дитина, тим відчутніша ця залежність [12].

 У ситуації соціальної нестабільності на сучасну дитину впливає безліч несприятливих факторів, здатних не тільки загальмувати розвиток потенційних можливостей особистості, а й повернути процес її розвитку назад. Протягом останнього десятиліття спостерігаємо удосконалення журналістських форм і методів впливу, використовуючи страхи суспільства. Це помітно як на світовому, так і на українському медіарівні [6].

 Розглядаючи тему страху у медіа діяльності, не можемо оминути тему етики та права. Наразі в Україні не існує жодного нормативного документу, який би передбачав відповідальність мас-медіа за нагнітання страхів у суспільстві. Існують лише загальні положення, які можуть піддаватися довільній трактовці. Наприклад, Закон України „Про телебачення і радіомовлення” у Ст. 6 („Неприпустимість зловживання свободою діяльності телерадіоорганізацій”) прописує такі заборони як:

 – необґрунтований показ насильства;

 – трансляція програм або відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися [15]      .

 Тобто реальних правових механізмів щодо обмеження в українському телепросторі матеріалів, що викликають страх і тривогу, сьогодні не існує. Серед державних посадовців побутує думка, що питання захисту суспільної моралі – справа лише громадських організацій, держава ж не має втручатися в такі „делікатні” питання. Тому доречніше вести мову про питання етики та медіаекології інформаційного простору України. Відповідно, раціоналізацію проблем і явищ, що можуть викликати страх і тривогу можна вважати універсальним засобом стримування суспільного напруження, що може мати місце після тривожних повідомлень про політичну чи фінансову кризу, стихійне лихо або техногенну катастрофу, а нагнітання страху і тривоги у ЗМІ досягають критичної межі, що загрожує високим рівнем катастрофічної свідомості в певних соціальних групах, а відтак – можна очікувати сплеск агресивної поведінки, паніки, нездорового ажіотажу, або навпаки – відстороненість та відчуження від соціальних процесів, чи інші небезпечні форми суспільної реакції [15].

 Тому велику увагу проблемі страху приділяється в роботах вітчизняних психологів і психотерапевтів, які відзначають зростання числа дітей з різноманітними страхами, підвищеною збудливістю і тривожністю. На думку авторів (Л.І.Божович, А.А.Бодалев, В.С. Мухіна,Т.А. Рєпіна та інших) дитина, як найбільш чутлива частина соціуму, піддається різноманітним негативним впливам. Останніми роками, як свідчать спеціальні експериментальні дослідження, найбільш розповсюдженими явищами є тривожність і страхи в дітей дошкільного віку (І.В. Дубровіна, В.І.Гарбузов, А.І. Захаров та інші). Дитячі страхи в тій або іншій мірі обумовлені віковими особливостями і мають тимчасовий характер. Однак ті дитячі страхи, які зберігаються тривалий час і важко переживаються дитиною, говорять про нервову ослабленість малюка, неправильну поведінку батьків, конфліктні відносини в сім’ї і в цілому є ознакою неблагополуччя. Більшість причин, як зазначають психологи, лежать в області сімейних відносин, таких як потурання, непослідовність у вихованні, негативне або дуже вимогливе ставлення до дитини, яке породжує в неї тривогу і потім формує ворожість до світу [14, 9].

 Натомість, соціальні страхи можуть витікати з страхів біологічних, але, завжди мають специфічний соціальний компонент, який в них виходить на перше місце, відтісняючи примітивні фактори виживання. Конкретні форми прояву соціальних страхів залежать від особливостей історичної епохи і типу суспільства, специфіка яких полягає, по-перше, в їх опосередкованому характері (коли об’єкти, що викликають страх не можуть безпосередньо самі по собі завдати шкоди людині ), а, по- друге , в їх надзвичайній поширеності.

Переважна кількість психологічних досліджень, що присвячені проблемі страхів, зосереджені на вивченні їх вікових особливостей у дітей з нормальним розвитком, та незначна кількість праць певною мірою спрямована на дослідження шкільних страхів (О.І.Захаров, Н.В.Карпенко, Є.В.Лісіна, Н.Ю.Максимова, К.Л.Мілютіна, Є.В.Новикова, М.В.Осоріна, О.М.Прихожан та ін.) [16].

 Як бачимо проблема страхів є актуальна як у батьків так і у дітей дошкільного віку й нині. Страх, який виникає є найнебезпечніший із усіх емоцій. Відповідно, під дією страху психіка дитини характеризується загостреною сприйнятливістю, ранимістю, нездатністю протистояти несприятливим впливам. Поведінка дошкільнят стає пасивною, розвивається афективна замкнутість. У зв’язку з цим гостро виникає питання ранньої діагностики дошкільнят.

 Саме тому актуальність нашого дослідження є очевидною, бо в кожному конкретному випадку профілактика і корекційна робота відповідно до особливостей ситуації та індивідуально – особистісної характеристики дошкільнят, специфіки сімейної та соціальної ситуації та інших чинників є необхідною, щоб подолати наслідки безвідповідального ставлення батьків до процесу виховання дітей дошкільного віку і профілактики виникнення страхів.

 Здоров’я людини — це процес збереження й розвитку її психічних і фізіологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності протягом максимальної тривалості життя. Рівень здоров’я населення визначається умовами праці й добробутом, загальною та гігієнічною культурою, способом його життя [12].

 У психології здоров’я багато авторів дотримуються системного підходу до його розгляду (О. С. Васильєва, Ф. Р. Філатов). У самому загальному наближенні виділяють біологічний, психологічний і соціальний рівні функціонування. Розглядаючи здоров’я людини, дослідники на біологічному рівні шукають механізми, що забезпечують нормальну його життєдіяльність; на психологічному рівні розглядають поняття «здорової особистості» та умов її формування; на соціальному рівні роблять акцент на повноцінному виконанні людиною своїх соціальних функцій [12].

 Поява терміна «психологічне здоров’я» пов’язане з розвитком гуманітарної методології пізнання людини. Він називався в числі базових понять нової гілки психологічних досліджень – гуманістичної психології, альтернативної перенесеної з природних наук механістичного підходу до людини. Термін «психологічне здоров’я людини» фіксує два понятійних словосполучення: психологія людини і психологія здоров’я; це фундаментальні категорії для перспектив розвитку психології як науково – практичної дисципліни.

 Один з найбільш цікавих і чудових періодів у розвитку дитини – це дошкільне дитинство (приблизно від 3 до 6 років), коли фактично складається особистість, самосвідомість і світовідчуття дитини    [8].

 Ці процеси в першу чергу обумовлені загальним психічним розвитком, формуванням нової системи психічних функцій, де важливе місце починають займати мислення і пам’ять дитини. Тепер вона може не тільки орієнтуватися і діяти в плані конкретних стимулів, але і встановлювати зв’язок між загальними поняттями і уявленнями, які не були отримані в її безпосередньому досвіді. Таким чином, мислення дитини відривається від суто наочної основи, тобто переходить від наочно-дієвого до наочно-образного. Такий розвиток пам’яті і мислення дошкільника дозволяє перейти до нових типів діяльності – ігрової, образотворчої, конструктивної. У нього, за зауваженням Д.Б. Ельконіна, «виявляється можливість йти від задуму до його втілення, від думки до ситуації, а не від ситуації до думки» [18]. З розвитком пам’яті, мислення, мовлення нерозривно пов’язана поява світогляду та самосвідомості дитини-дошкільника.

 У дошкільному віці гра стає провідним видом діяльності, оскільки сучасна дитина, зазвичай багато часу проводить в іграх, гра викликає якісні зміни в психіці дитини. Ігрова дія носить знаковий (символічний) характер. Саме в грі найяскравіше формується знакова функція свідомості дитини та емоційний фон. У рольової грі діти відбивають оточуюче їх розмаїття діяльності. Вони відтворюють сцени зі сімейного побуту, з трудової діяльності і взаємовідносин дорослих, відбивають епохальні події та т.д. Відзеркалюючись у невмілих дитячих іграх дійсність стає сюжетом рольової гри. Що ширшим сфера дійсності, із якою зіткнулися діти, тим ширші й різноманітніші сюжети ігор. Природно, що в грі формується не тільки світогляд, але і відбиваються наслідки неправильного виховання, соціально-екологічних проблем і батьківських страхів. Тому, важливо в даному віці приділяти психологічному здоров’ю дитини найбільшу увагу.

 У сучасному суспільстві, де щороку посилюються вимоги до маленької особистості, де відбуваються зміни життєвих догм, такі короткочасні стани, як тривожність, агресивність, замкнутість, перетворюються на стійкі. Не кожна дитина здатна впоратись з цим, і батьки не усвідомлюючи наслідків такого впливу не приділяють уваги цьому і це спричиняє закріплення негативних станів, які суттєво впливають на здоров’я кожного малюка.

 Виховання психологічно грамотних та здорових дітей, які вміють вивчати самих себе, розвивають свою особистість, піклуються про своє здоров’я та здоров’я оточуючих людей, слід розпочинати якнайшвидше, ще в перші роки життя дитини, коли вплив батьків є найістотнішим.

Окрім батьківського виховання, в даному випадку велику допомогу надає дошкільний заклад, одним із завдань якого є створення умов, що гарантують формування та зміцнення здоров’я вихованців [17].

 Традиційно компоненти здоров’я поділяють на такі:

 — психічне здоров’я,

 — соціальне здоров’я,

 — фізичне здоров’я.

 Деякі науковці також визначають ще один компонент — духовне здоров’я.

 Залежно від адаптації в соціальному середовищі виділяють три рівні психологічного здоров’я:

 1) креативний (високий);

 2) адаптивний (середній);

 3) дезадаптивний (низький).

 Якщо ми говоримо про дітей дошкільного віку, основними показниками сформованості психологічного здоров’я є процес адаптації після вступу до ДНЗ, рівень розвитку комунікативних навичок, рівень позитивної мотивації до соціально важливої для даного віку діяльності, відсутність відхилень у поведінці. [10].

Дитина може бути здоровою тільки за наявності всіх компонентів здоров’я. Досягти ж цього можна шляхом виховання у неї відповідної культури — культури здорового способу життя, а формування цієї культури починається з дитинства [4].

  Однією з умов формування в дошкільника свідомого ставлення до власного здоров’я є – розвиток емоційної чутливості. На цьому наголошує О. Л. Кононко, яка вважає, що розвиток чутливості дитини до себе, свого тіла, до інших людей, що оточують її, сприятиме формуванню здатності відгукуватися на життєві події, не бути байдужою до людей і пов’язаних із ними ситуацій [13].

Другою умовою є прояви позитивних емоцій (привітності, приязності, щирості, вдячності у взаєминах), високої чутливості (любові, ніжності, співчуття ) сприяють формуванню у дошкільників оптимістичного, радісного світосприйняття, ціннісного ставлення до себе, свого здоров’я, до людей, їхнього здоров’я і життя.

Наступними умовами формування психологічного здоров’я є: виховання свідомого ставлення до власного здоров’я, що має поєднуватися з прищепленням навичок (догляду за тілом, самоаналізу, позитивного мислення, прояву високої чутливості, доброзичливих взаємин) та звичок до відносно установлених способів дій з метою збереження власного здоров’я, його зміцнення та відновлення. Отже, засвоєння дітьми навичок здорового способу життя є своєрідним шляхом до еталону здоров’я        [12].

Щоб сформувати у дошкільнят свідоме ставлення до власного здоров’я, слід дати їм знання про нього. Ці знання, досвід дитини, її емоційні переживання щодо формування, збереження та зміцнення, відновлення власного здоров’я сприятимуть формуванню її життєвої компетентності [19].

Компетентним щодо психічного здоров’я можна вважати дошкільника, який прагне активно пізнавати світ, виявляє готовність до розв’язання проблемних ситуацій, здійснює елементарні розумові дії, володіє початковими формами дослідництва, вміє спостерігати, сприйнятливий, допитливий, уважний, уміє відрізняти головне від другорядного, має активну спрямованість на своє здоров’я, що базується на визначенні його високої об’єктивної значущості в суспільстві та суб’єктивного особистісного смислу

В даний час дуже гостро стоїть проблема впливу сім’ї на психічний розвиток дитини. Бездоглядність, девіантна поведінка, надмірна агресія, жорстокість, насильство… Цей список можна продовжувати до нескінченності. Нарешті, просто замкнутість, часті депресивні стани у дітей, нетовариськість і невпевненість у собі – все це часто результат порушення сімейних відносин. Дитині, що відчуває постійний емоційний дискомфорт і напругу, необхідна допомога. Якщо ж батьки відмовляються від спроби змінити ситуацію, не хочуть бачити, що у родині проблеми, ймовірність благополучного результату наближається до нуля. Чим раніше батьки зрозуміють, що відносини в сім’ї складаються неблагополучно, тим більше можливостей для корекції цього. Але для цього потрібна вже допомога фахівців, у тому числі педагогів та психологів.

Проблемою впливу батьківського ставлення до дитини займалися такі дослідники як А.В. Петровський, А.И. Захаров, И.М. Балинський, В.Н. Мясищев, Р.А. Зачепицький та інші.

Досліджуваний матеріал дозволив нам визначитися в сутності поняття батьківських страхів і її вплив на особистісний розвиток дитини. Одним з факторів, що впливають на її розростання, є особливості батьківського ставлення до дитини: суворого, жорстокого відношення, стилів виховання, позиції батьків стосовно дитини, відсутності емоційного контакту з дитиною, обмеженості у спілкуванні з нею, незнання вікових і індивідуальних особливостей дитини. Тобто, батьківські відносини – це система різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, які використовуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння характеру й особистості дитини, її вчинків.

Але, на жаль, сучасне суспільство настільки урбанізоване, що дітям приділяється все менше часу і зусиль, натомість батьки перебувають в стані соціальної кризи свідомості. Цей феномен пояснюється надмірним зацикленням на матеріальній та професійній сфері життєдіяльності, і як наслідок надмірній невротизації через нездійсненність покладених надій. Відповідно, всі ці стани проективним способом транслюються на дітей, для яких батьки є первинним джерелом засвоєння соціальних норм       [10].

Страх за дитину народжується разом з її появою на світ, а іноді навіть і раніше. Страх і любов зливаються воєдино, тривожні думки існують постійно, навіть коли немає ніякої загрози життю, здоров’ю та добробуту малюка. З дитини не спускають очей, навіть коли вона вже підросла і може обходитися без цього [2].

Дорослі, які оточують дитину (батьки, бабусі, вихователі дитячих установ), дуже часто мимоволі заражають дитину своїм страхом [2]. У результаті дитина сприймає тільки негативну частину фраз типу: «Не ходи – впадеш», «Не бери – обпалишся», «Не гладь – вкусить». Дитині поки ще не ясно, чим їй все це загрожує, але вона уже розпізнає сигнал тривоги, і природньо, у неї виникає реакція страху [5]. Розмови при дитині про смерть, хвороби, пожежі, вбивства відображаються на її психіці, «калічать» її. Все це дає підставу говорити про умовно-рефлекторний характер страху [1].

Відповідно, проаналізувавши численні дослідження ми виявили,  що від 1 до 3 років у дітей переважають : боязнь темряви (основний страх в цьому віці),страх залишатися одному, нічні страхи. Від 3 до 5 років – страх самотності, тобто страх “бути ніким”, страх темряви та боязнь замкнутого простору, боязнь казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми). Від 5 до 7 років основними є страхи, пов’язані зі стихіями: пожежею, глибиною тощо, боязнь батьківського покарання, страх перед тваринами, боязнь страшних снів, боязнь втратити батьків, страх смерті, боязнь спізнитися, страх перед зараженням якоюсь хворобою    [7].

Батьківські страхи  також дуже різноманітні. Батьки, і найчастіше мами і бабусі, схильні боятися всього на світі: дитина застудиться, захворіє, впаде, розіб’ється, не поїсть і помре з голоду , погано виглядає. Натомість, соціальні страхи можуть витікати з страхів біологічних, але, завжди мають специфічний соціальний компонент, який в них виходить на перше місце, відтісняючи примітивні фактори виживання. Конкретні форми прояву соціальних страхів залежать від особливостей історичної епохи і типу суспільства, специфіка яких полягає, по-перше, в їх опосередкованому характері (коли об’єкти, що викликають страх не можуть безпосередньо самі по собі завдати шкоди людині ), а , по-друге, в їх надзвичайній поширеності.

Відповідно категорія соціально-екологічних страхів охоплює доволі значну кількість страхів, пов’язаних зі змінами оточуючого середовища, економічної ситуації, яка несе загрозу життю і здоров’ю особистості.

За словами психолога Леоніда Каганова до найпоширеніших батьківських страхів належать :

1) страх пізноти – мабуть найпоширеніший з страхів. Корінням він іде в ті часи, коли первісні люди жили в печерах, виходити з яких вночі було справою досить небезпечною. Тому наші предки  боялися за своїх родичів, коли ті йшли на полювання і до ночі не поверталися.

2) страх поганого. На відміну від страху пізноти, в цьому випадку батьки точно знають причину страху. Він можуть боятися, що дитина раптово захворіє, потрапить в погану компанію, стане наркоманом, потрапите в автокатастрофу, її врадуть, пограбують і т.д.

3) страх незрозуміло. Батьки є дуже вразливі, завжди з великою увагою ставляться до всього, що з дітьми пов’язано, помічаючи і обдумуючи різні дрібниці. При цьому їх може лякати нова звичка, сучасна музика, прикраси, плакати на стіні або висловлювання і думки дитини. Дуже часто багато батьків наївно дотримуються принципу : ” що не моє – то не правильне” Батьки, які сприймають навколишній світ як ворожий і повний складнощів, прагнуть підготувати свою дитину до «тягот життя». Їх рано починають навчати чому-небудь (іноземної мови, музиці), досконально готують до вступу в школу, і все це робиться для того, щоб убезпечити майбутнє дитини, дати їй перевагу в боротьбі за життя. Іноді в очікуванні майбутніх труднощів вони не помічають, як завдають шкоди дитині вже зараз [11].

Стиль ставлення батьків до дитини впливає не тільки на становлення тенденції до певного стилю дитячої поведінки, але і на психологічне здоров’я дітей. Так, невпевненість дитини в позитивному відношенні до себе дорослого або, навпаки, упевненість саме в неактивній оцінці його як осіб провокує пригнічену агресивність, якщо дитя сприймає відношення дорослого до себе як негативне, то спроби дорослого спонукати дитяти до спілкування викликають у нього стани збентеження і тривоги. Тривалий дефіцит емоційного співзвучного спілкування навіть між одним з дорослих і дитям породжує невпевненість останнього в позитивному відношенні до нього дорослих взагалі, викликає відчуття тривоги і відчуття емоційного неблагополуччя [2].

Під впливом досвіду спілкування з дорослими у дошкільника не лише формуються критерії оцінки себе і інших, але і зароджується дуже важлива здатність – співчувати іншим людям, переживати чужий жаль і радощі як власні. У спілкуванні з дорослими і однолітками він вперше усвідомлює, що потрібно враховувати не лише свою, але і чужу точку зору. Саме з налагодженої системи взаємин дитини з дорослим і починається орієнтація дитини на інших, тим більше що вона також потребує визнання оточуючих людей [3].

На підставі всього вищесказаного можна зробити наступні висновки:

1.      Психологічне здоров’я – стан, що характеризує процес і результат нормального розвитку суб’єктивної реальності в межах індивідуального життя; максима психологічного здоров’я є єдність життєздатності та людяності індивіда. «Психологічне здоров’я» характеризує особистість у цілому, перебуває в безпосередньому зв’язку з проявами людського духу і дозволяє виділити власне психологічний аспект проблеми психічного здоров’я. Психологічне здоров’я дитини включає в себе різні компоненти життєдіяльності: стан психічного розвитку дитини, її душевного комфорту; адекватне соціальну поведінку; вміння розуміти себе та інших; більш повна реалізація потенціалу розвитку в різних видах діяльності; вміння робити вибір і нести за нього відповідальність [1].

2.      Однією зі складових здоров’я людини виділяють психологічне здоров’я. Воно є необхідною передумовою повноцінного функціонування і розвитку людини в процесі її життєдіяльності. Таким чином, з одного боку, психологічне здоров’я є умовою адекватного виконання дитиною своїх вікових, соціальних і культурних ролей, з другого боку, забезпечує можливість безперервного розвитку протягом всього життя. Можливість формування правильного ставлення до здоров’я та його збереження залежить від потреб дитини. Батьки та психологи можуть вплинути на формування потреб та їх задоволення, а значить, і на стан і розвиток здоров’я дитини. Це можливо за наявності таких умов, які задовольняють потребу дитини в індивідуальному емоційно-ціннісному супроводі розвитку її особистості, який базується на увазі до дитини, визнанні її потреб, конструктивному спілкуванні, успішності в діяльності, повазі, підтримці, співпраці, активності та самостійності [17].

3.      Проблема психологічного здоров’я дітей дошкільного є центральною у розробці наукових основ дитячої практичної психології. Безумовно, така реальність, як психологічне здоров’я, вимагає всебічного розгляду і глибокого вивчення як на теоретичному рівні, але і на рівні організації практичної психологічної роботи з дітьми на всіх етапах їх онтогенетичного розвитку.

4.      Основу психологічного здоров’я людини становить нормальний розвиток суб’єктивної реальності в онтогенезі.

5.      Соціальний фактор екології має не тільки не менший вплив на психічний стан окремої людини, ніж біогенний та антропогенний фактори, але часто – більший, оскільки людина є соціальною істотою і майже завжди перебуває у певному соціумі. Члени сім’ї, сусіди, співробітники, пасажири міського транспорту, перехожі є не тільки власне соціумом, але й важливим екологічним фактором, що діє на психіку кожної окремої людини.

ЛІТЕРАТУРА:

1.      Волков Б.С., Волкова Н.В. Психология развития человека./ Б.С. Волков , Н.В. Волкова – М.: Академ. Проспект, 2004.- 224с.

2.       Вологодина Н.Г. Детские страхи днём и ночью/ Н.Г. Вологодина – М.: Феникс, 2006.- 106с.

3.       Выготский Л.С. Вопросы детской психологии /Л.С.Выготский. – СПб.: Союз, 1997.– 221 с.

4.      Выготский Л.С. Детская психология / Л.С. Выготский – М., 1982. – Т.4 – 336 с.

5.      Громова Т.В. Страна эмоций: Методика как инструмент диагностической и коррекционной работы с эмоционально-волевой сферой ребёнка/ Т.В. Громова. – М.: УЦ Перспектива, 2002. – 48 с.

6.       Гульянц Э.К., Гриднёва С.В., Тащеева А.И. Психологическая коррекция страха медицинских процедур у детей дошкольного возраста (от 3 до 5 лет) с помощью куклотерапии // Современная семья: проблемы и перспективы/ Гульянц Э.К., Гриднёва С.В., Тащеева А.И. – Ростов-на-Дону, 1994. – 114 с.

7.       Данилина Т.А., Зедгенидзе В.Я., Стёпина Н.М. В мире детских эмоций: пособие для практических работников ДОУ/ Т.А. Данилина, В.Я. Зедгенидзе, Н.М. Стёпина.- М.: Айрис-пресс, 2004. – 160 с.

8.       Жигарькова О. Время тревожных детей / О. Жигарькова // Психологическая газета.- 2001. – №11. – С 6-7.

9.       Закон України «Про дошкільну освіту» від 25. 01. 2005 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 1995. – (Бібліотека оф. видань).

10.  Захаров А.И. Дневные и ночные страхи у детей/ А.И. Захаров – СПб.: Речь, 2005. – 320с.

11.  Марковська І. М. Тренінг взаємодії батьків з дітьми/ І. М. Марковська – СПб: Изд-во «Речь», 2000. – 150 с.

12.  Козловская Г.В. Психологическое здоровье детей – социальная проблема страны / Г.В. Козловская // Вестник педагогіки. – 2003. – № 3. – С 42 – 47.

13.   Козловская Г.В. Состояние психического здоровья детского населения / Г.В. Козловская // Журнал социальной психиатрии. – 2002. – № 2. – С. 22 – 25.

14.  Котова Е. О. профилактике детской тревожности/ Е. О. Котова // Ребёнок в детском саду. – 2003 – №5 . – С 34.

15.  Леви В.Л. Приручение страха / В.Л. Леви. – М.: Метафора, 2006. – 192с.

16.  Прихожан А.М. Тривожність у дітей та підлітків: Психологічна природа і вікова динаміка/ А.М. Прихожан. – М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2000. — 304с. (Серия «Библиотека педагога-практика»)

17.  Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога/ Е. И. Рогов. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2001.- 384с.

18.  Тиганов А.С. Патология психического развития / А.С. Тиганов.– М.: Школа Пресс, 2004. – 276 с.

19.  Хрестоматия по детской психологии: / [сост. Г.В. Бурменская]. – М.: Институт практической психологии, 1996. – 264с.