ПЛАН

Особа і суспільство як об’єкт дослідження різних наук.

1. Поняття “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
2. Раннє дитнство: перші кроки до соціалізації.
3. Роль сім’ї в сучасному суспільстві. Виховання.
4. Вік гри: становлення соціальності.
5. Шкільний вік: проблема адаптації.
6. Роль освіти в соціальному процесі.
7. Юнацький вік: формування життєвої позиції.
8. Професійне самовизначення: альтернативи вибору та вплив мас медіа.
9.  Вступ до університету. 

 Як можна пізнати себе?
Не шляхом споглядання,
але лише шляхом діяльності.
Спробуй виконати свій обов’язок
і ти пізнаєш, що в тобі є.
                            Й. Гете

 Проблема особистості – одна з найважливіших у сучасній соціології. Неможливо аналізувати соціальні процеси, функціонування і розвиток соціальних систем, не звертаючись до дослідження сутності особистості як суб’єкта соціальної поведінки та суспільних відносин, не вивчаючи потреб, інтересів, духовного світу особистості, не аналізуючи складних й різнобічних її зв’язків з соціальним мікро- і макросередовищем.

Особистість вивчається різними науками. Філософію цікавить особистість як суб’єкт пізнання і творчості. Психологія аналізує особистість як стійку цілісність психічних процесів, властивостей. Соціолог  вивчає особистість як елемент  соціального життя, розкриває механізм її становлення під впливом соціальних факторів, механізм зворотньої дії  на соціальний світ, її участь у змінах та розвитку  суспільних відносин.

Суспільство – одна з основоположних категорій соціальної філософії, історії та соціології, котра відображає:

1. в широкому розумінні якісно відмінне від природи надскладне, багатомірне, внутрішньо розгалужене і водночас органічно цілісне утворення, що постає як сукупність історично сформованих способів і форм взаємодії і об’єднання (діяльності, відносин, спілкування, поведінки тощо) індивідів та їх груп, в яких знаходять своє виявлення всебічне і багаторівнева взаємозалежність людей;
2. у вузькому розумінні:
   а) діахронічно чи синхронічно фіксований соціальний організм;
   б) відносно самостійний і стабільний цілісний момент такого організму;
   в) спільна основа, “поле” перетину і накладання індивідуальних дій людей (А. Тойнбі);
   г) корелят держави (громадянське суспільство);
   д) корелят спільноти, утворений сумою цілеспрямованих, раціонально організованих дій і зв'язків, що не відрізняються такою глибиною, іманентністю і органічністю, як спільноти.

Як цілісність суспільство є предметом не лише соціальної філософії, а й історії та соціології. Проте, на відміну від історії, що розглядає його переважно в діахронічному зрізі та соціології, яка акцентує увагу на зрізі синхронічному, філософію визначає поєднання цих зрізів при вивченні суспільства як цілого. Однак соціологія вивчає суспільство крізь призму його соціального зрізу, соціальної реальності. Це – менш загальний і більш конкретний кут зору, який уможливлює бачення суспільства як соціальної системи, що відзначається певною організацією своїх елементів і структур.

Існує концепція відкритого і закритого суспільства. Ці терміни вперше були запропоновані А.Бергсоном і запровадженні К.Поппером для характеристики соціально-політичних систем властивих різним суспільствам на тих чи інших етапах історичного розвитку. Відкрите суспільство тулмачиться як суспільство творче і динамічне, що грунтується на ідеях ліберального плюралізму, пластичне щодо різноманітних змін і впливів, просякнуте духом індивідуальної ініціативи, раціонального осягнення світу, критики й самокритики. Протиставляються закритому суспільству як враженому стагнацією, авториторизмом, доведеним до магічних форм догматизмом, а також явищем переважанням соціально-масового над індивідуальним. Цей контрапункт є леймотивним для філософсько-істричних побудов К.Поппера. Розвиток сучасної цивілізації започаткований, на його думку “грецькою революцією” V-IV ст. до н.е. доводить переваги і перспективність суспільств відкритих щодо закритих. За сучасних умов, коли “марксистський штурм”, як зазначає К.Поппер, зазнав краху, виникли передумови для глобального історичного руху в напрямі відкритого суспільства.

До основних положень попередньої універсалістської програми цього руху він зараховує такі:

• зміцнення свободи і усвідомлення відповідальності, що випливає з неї;
• мир у всьому світі;
• боротьба з бідністю, демографічним вибухом;
• навчання ненасильству.

 Концепція відкритого і закритого суспільства виражена, зокрема, і в наведених положеннях програми переходу до відкритого суспільства в планетарному масштабі, загалом відіграє конструктивну роль у тих позитивних культурно-історичних та соціально-політичних зрушеннях, що окреслюються в сучасному суспільстві. Однак потенціал цієї концепції залишається значною мірою не тільки нереалізоаним, а й навіть незапитаним унаслідок як труднощів операціоналізації її вузлових, вельми абстрактних ї естетично викладених поняттях,  так і певної заідеалогізованості позицій автора.

Атобіографія – виклад у письмовій формі особою свого життєвого шляху з моменту народження і до теперішнього часу.

Коли переді мною постало завдання викладу автобіографії з точки зору наукового аналізу, то це стало причиною виникнення цілого ряду проблем,  які раніше мене не турбували і над якими я не замислювалась. Перша, і найбільша, -  необхідність об’єктивної оцінки себе як особи. По-друге, я повинна була простежити шлях мого становлення  в соціальному плані, тобто процес моєї соціалізації. І по-третє, вплив різноманітних соціальних факторів на формування мого характеру та поведінки. Саме такі завдання стояли переді мною на початку роботи над автобіографією, і в процесі написання цієї роботи я мала на меті об’єктивне їх вирішення.

Проте, спочатку я вважаю необхідно визначитись з ключовими поняттями, якими є поняття “індивід”, “особистість”, “індивідуальність”. Поняття “людина” служить для характеристики її біосоціальної природи. Людина – це родове поняття, яке вказує на належність до людського роду, вищого ступеня розвитку живої природи на нашій планеті. Як жива істота людина підпорядковується основним біологічним та фізіологічним потребам, як соціальна – законам розвитку суспільства.

Поняття “індивід” характеризує окрему людину.

Індивідуальність – це те, що різнить одну людину з іншою, і як біологічну, і як соціальну істоту. Це його неповторні індивідуальні особливості.

Поняття “особистість” служить для характеристики соціального в людині. Особистість можна визначити як стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп, до яких вона належить, до життєдіяльності яких включена.

Формування цих якостей і властивостей багато в чому опосереднено біологічними особливостями індивіда. Проте вирішальна роль у процесі становлення особистості належеть соціальному впливу, величезній кількості соціокультурних факторів, які вводять людину в соціальний світ.

З.Фрейд провідну роль у становленні особистості надавав трьом основним елементам психіки людини: Воно, Я, над-Я.

Воно є прихованою частиною психіки особистості. Воно опосередковано впливає на Я. Проте, Воно реагує на потреби, Я – на можливості.

Я  є основною свідомою частиною людини. Я уникає небезпечних подразників, адаптується до помірних і, головне, усвідомлюючи світ, посередницвом активної діяльності  може змінювати його собі на користь. Я знаходиться під постійним впливом зовнішніх (середовище) і внутрішніх (Воно) імпульсів. Нарощування цих імпульсів супроводжується напругою, почуттям “невдоволення”, зменшення – релаксацією, почуттям “вдоволення”.

Над-Я розвивається з Я і є суддею та цензором його діяльності і думок. Це комора вироблених суспільством  моральних настанов та правил поведінки. Фрейд вказує на три функції  над-Я: совість, самонагляд, формування ідеалів.

В якості совісті над-Я засуджує, обмежує, забороняє або дозволяє свідому діяльність. Самонагляд виникає із спроможності над-Я оцінювати діяльність, спрямовану на задоволення потреби. Формування ідеалів пов‘язане з розвитком самого над-Я.

Основна ціль взаємодії всіх трьох систем: Воно, Я, і над-Я – підримувати або відновлювати оптимальний рівень динамічного розвитку душевного життя,  збільшуючи задоволення і зводячи до мінімуму незадоволення.

Отже, народилась я 2 квітня 1981 року в м.Київ. Моя сім’я проживала в невеликому містечку Боярка, що під Києвом. Моя мати, Ткачук Ніна Дмитрівна, працювала вчителькою у місцевій школі. Батько, Ткачук Володимир Євстафійович, був електриком у метрополітені. Жили ми разом з батьками батька. Бабуся, яка також працювала вчителькою, після мого народження пішла на пенсію і присвятила весь вільний час мойому вихованню. Одним словом сім’я була багата як матеріальному, так і в духовному плані.

Отже, з моменту мого народження починається шлях сановлення мене як соціалізованого індивіда, або особистості. Тобто   соціалізація. Але що таке соціалізація, і як відбувається цей процес?   

Становлення особистості – тривалий процес залучення особистості до соціального, тобто його соціологізація. Це найбільш широке поняття, яке служить для харектеристики формування особистості. У словнику “Сучасна західна соціологія” соціалізація визначається як “процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм та культурних цінностей того суспільства, до якого він належить”. Соціалізація охоплює всі соціальні прцеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому функціонувати як рівноправному членові суспільства. Провідним та визначальним принципом соціалізації є цілеспрямований вплив (навчання, виховання). Проте соціалізіція включає й стихійні, спонтанні процеси, які так чи інакше впливають на формування особистості.

До соціалізації особистості входить засвоєння індивідом мови соціальної спільноти, відповідних способів мислення, властивих даній культурі, форм раціональності та чуттєвості, прийняття індивідом норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків та прийомів діяльності і т. п. Індивід соціалізується, приєднуючись до різних форм соціальної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. У цьому плані соціалізацією особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Разом з тим, соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскільки вона необхідна для сходження до індивідуального. Людина освоює світ культури вибірково, через свої інтереси, власний світогляд. Опановуючи культуру, людина формує свої здібності, потреби, цінності. Тому немає соціалізації без індивідуалізації. Оскільки культурне оточення, в якому ми народжуємось й досягаємо зрілості, настільки впливає на нашу поведінку, може здатися, що ми позбавлені будь-якого права на індивідуальність чи вільний вибір. Може скластися враження, що нас просто вкладають у наперед задані форми, які суспільство приготувало для нас. Той факт, що від народження до смерті ми втягнуті в спілкування з іншими, безперечно формує наші особистості, цінності, які ми поділяємо, і нашу поведінку. Та соціалізація також сприяє формуванню нашої індивідуальності й свободи. В процесі соціалізації кожен із нас розвиває в собі почуття ідентичності та свою спроможність незалежно мислити і діяти.