Втоплення (основні причини та заходи невідкладної долікарської допомоги).

 ВТОПЛЕННЯ Специфічний вид асфіксії, який розвивається при випадковому або ненавмисному зануренні у воду або сипучі матеріали (цемент, мука тощо).

1. Істинне втоплення (мокре) (75-95%) Масивна аспірація води в легені, яка руйнує сурфактант, що призводить до вентиляційно-перфузійних і дифузійних порушень, шунтування крові, гіпоксемії, гіпоксії, ацидозу і набряку легень.

2. Смертельна доза аспірованої води для дорослого – 22 мл/кг; ● смерть часто наступає при аспірації 10 мл/кг (85%); ● аспірація 2-3 мл/кг призводить до зниження парціального тиску О 2 в артеріальній крові майже в 2 рази, до втрати свідомості.

3. Велике значення мають особливості: температура води, повітря, вологість тощо; тривалість перебування у воді, ступінь повноти постраждалого (у холодній воді худі люди гинуть швидше за повних), одяг та ін.

4. Тривале перебування у воді з температурою +20 ° С приводить до поступового зниження температури тіла, гіпотонії, брадикардії; ▪ при нижчій температурі виникає прогресуюча втрата тепла організмом; ▪ зниження температури до 30-20 ° С приводить до потьмарення, втрати свідомості; ▪ при температурі води +4-6 ° С протягом 15 хв виникають болі в м ’ язах, суглобах, судоми, розвивається заклякання.

5. Втоплення в прісній воді При аспірації 50 мл/кг прісної води виникає гіпотонічна гіпергідратація : гемоліз; анемія; гіперкаліємія; гіпонатріємія; гіпохлоремія; гіпопротеїнемія; фібриляція шлуночків. Виразна гіпоксемія вже через 1 хв, руйнується сурфактант, знижується податливість легенів – ателектази, пневмонія.

6. Втоплення в морській воді При аспірації 20-30 мл/кг – абсолютна смертельна доза: виникає гіпертонічна дегідратація: підвищення гематокриту; гіпернатріємія; гіперкаліємія; гіперхлоремія; гіперкальціємія; гіпермагніємія; гіперхлоремія; ранній набряк легень.

7. Початковий період втоплення: Свідомість та рухи зберігаються; збудження; приглушеність; апатичність, адинамія, некритичність по відношенню до свого стану; спроба втекти; шкіра та слизові синюшні; навіть при температурі води 18-24 ° С – озноб; дихання шумне, часте, переривається кашлем; спочатку тахікардія і гіпертензія в подальшому – брадикардія та гіпотонія; верхній поверх живота здутий; блювання водою та кишковим вмістом; слабість, головний біль, кашель ще зберігається деякий час.

8. Агональний період Втрата свідомості; ще зберігаються дихання і серцеві скорочення; шкіра холодна, різко синюшна; з рота і носу – піниста рідина рожевого кольору; дихання – переривчасте, з різкими судомними вдихами; серцеві скорочення слабкі, аритмічні, рідкі; пульсація тільки на сонних та стегнових артеріях; іноді набухання підшкірних вен шиї і передпліч, тризм жувальних м ’ язів; зіничний та рогівковий рефлекси – в ’ ялі. Стан клінічної смерті

9. Справжнє утоплення. Вода вільно поступає в дихальні шляхи.

10. Асфіктичне втоплення (сухе) Протікає по типу чистої асфіксії в результаті рефлекторного ларінгоспазму, яке викликається попаданням невеликої кількості води в дихальні шляхи; води в легенях немає , проте заковтується, є небезпека блювання і істинного втоплення на останніх етапах вмирання або в момент реанімації; як правило в брудній і хлорованій воді.

11. Клініка асфіктичного втоплення: Початковий період відсутній, або дуже короткий; агональний період – шкірні покриви різко синюшні, хоча повітроносні шляхи вільні від вмісту, свідомості немає, тризм, пульсація периферичних артерій ослаблена, псевдореспіраторні вдихи, під час яких повітря в легені не може поступати через змикання голосової щілини, утворюється стійка пухнаста піна, яка зоповнює порожнину рота і глотки; гіпоксія, метаболічний ацидоз, підвищення проникливості судин малого кола – гостра лівошлуночкова недостатність, легенева гіпертензія при несправжніх вдихах сприяють розвитку набряку легень; стан клінічної смерті .

12. Вигляд потерпілого при асфіктичному утопленні

13. Синкопальне втоплення Первинна рефлекторна зупинка серця, виникає до критичних розладів дихання, в результаті емоційного стресу, впливу низької температури води на шкіру, падіння з висоти, попадання води в порожнину середнього вуха при пошкодженні барабанної перетинки; набряку легень, як правило, не буває; початковий та агональний періоди – відсутні; клінічна смерть – 7-8 хв (18-22 ° С) – 10-12 хв; в крижаній воді – 20-40 хв; різка блідість шкіри, піни немає.

14. Вигляд хворого при синкопальному утопленні.

15. Невідкладна допомога У воді: підняти голову постраждалого над рівнем води; одночасно з буксуванням до берега проводити ШВЛ “рот до роту”, “рот до носу”.

16. На шлюпці: 1). Відновити прохідність дихальних шляхів; повернути постраждалого животом донизу на банку шлюпки або на стегно реаніматора; опустити голову і верхню частину тулуба донизу. Швидко, різко, декілька разів стискуючи і відпускаючи грудну клітку, видалити воду.

17. Відкрити рот, при тризмі жувальних м ’ язів відтягнути нижню щелепу донизу; очистити рот пальцем з хусткою; повернути постраждалого уверх лицем; за неможливості надати йому положення лежачи на спині надавати допомогу в положенні напівсидячи на лавці шлюпки, правим боком до рятувальника, середньою частиною тулуба на його колінах. 2) Проводити ШВЛ “рот до роту” (портативний респіратор тощо). 3) Зовнішній масаж серця на шлюпці правою рукою.

18. На березі: 1) Підняти ноги догори. Здавити кулаком черевну аорту на декілька хвилин. Провірити прохідність дихальних шляхів, очистити їх від піску, мулу, видалити воду з легень (при істинному, частково при асфіктичному втопленні). 2) Серцево-легенева реанімація. 3) Госпіталізація (в/в інфузії ізотонічного розчину натрію хлориду, трансфузії крупномолекулярних декстранів до 800 мл при тривалому транспортуванні; втоплення в морській воді), ШВЛ пролонговано за необхідності; масаж серця, конікотомія; інтубація трахеї; інгаляції О2 та інша медикаментозна терапія. При втопленні в прісній воді – діуретики, в морській воді – інфузія білків та інших розчинів; тривала оксигенотерапія.

19. Странгуляційна асфіксія (удушення, повішення) Гостре порушення прохідності дихальних шляхів при прямому стисненні трахеї, судин і нервових стовбурів шиї в результаті заподіяння смерті насильницьким шляхом (частіше всього).

20. Швидко виникають розлади газообміну по типу гіпоксемії, гіпоксії і гіперкапнії з різким підвищенням венозного тиску в головному мозку, що приво-дить до глибоких порушень мозкового кровообігу, дифузним крововиливам у речовину мозку, розвитку гіпоксичної енцефалопатії.

21. I стадія – збереження свідомості, глибоке і часте дихання за участю допоміжної мускулатури, прогресуючий ціаноз шкіри, тахікардія, підвищення АТ і ЦВТ. II стадія – свідомості немає, збудження, гіпертонус, клонічні або тонічні безперервні судоми, прикус язика, петехії в склери і кон ’ юнктиву очей, набрякле червоно-синюшне обличчя, набухлі шийні вени, мимовільні дефекація і сечовипуск, дихання стає рідшим.

22. III стадія – відповідає термінальній паузі, декілька секунд – 2-3 хв, апное з пригніченням серцевої діяльності. IV стадія – агональне дихання, брадикардія з наступною зупинкою серця та дихання, фібриляція шлуночків. На ЕКГ – постгіпоксичні зміни в міокарді, розлади ритму, порушення провідності. Відмічається значна гіперкоагуляція.

23. Особливості: ● наявність странгуляційної борозни на шиї блідого або багряно-бурого кольору, крововиливи в шкіру і м ’ які тканини шиї в ділянці борозни і по її бокам; ● у разі знаходження петлі вище гортані і вузла – на задній поверхні шиї, через стискання каротидних синусів виникає раптова зупинка дихання і серця;

24. ● у разі знаходження петлі нижче гортані, а вузла – на передній або боковій поверхні шиї, термінальна пауза і агональний стан тривають декілька хвилин; ● у постреанімаційному періоді внаслідок ішемічного ураження мозку превалює ГДН (дизрегуляція дихання, бульбарні розлади, нейрогенний набряк легень, судомний синдром); ● пошкодження гортані і трахеї супроводжується стенотичним ларінготрахеїтом, нерідко розвивається пневмонія.

25. Допомога ▪ налагодження прохідності дихальних шляхів (інтубація трахеї, конікотомія, 3-4 голки Дюфо); ▪ серцево-легенева реанімація ; ▪ ШВЛ у режимі гіпервентиляції з періодичним підвищеним тиском в кінці видиху (підвищена потреба в кисню – у 5 разів); ▪ при судомах – реланіум, ГОМК; ▪ інфузійна терапія: реосорбілакт, альбумін, гідрокарбонат натрію; ▪ преднізолон, антигістамінні; ▪ від дегідратаційної терапії на догоспітальному етапі необхідно утриматися; ▪ дихальні аналептики – недоцільно (судоми!).

https://studopedia.su/