Мінерали – природні хімічні сполуки або самородні елементи, які виникли внаслідок перебігу різноманітних фізико-хімічних процесів у земній корі і на її поверхні. Вони входять до складу всіх гірських порід, рудних і нерудних корисних копалин.

Мінералогія (від лат. minera - руда) – розділ геології, який досліджує склад, будову, властивості і походження мінералів.

Первинні мінерали – сформувались безпосередньо з магми одночасно з породою в основному в глибоких шарах земної кори і при виливанні магми на поверхню земної кори.

Вторинні мінерали – утворилися пізніше, ніж первинні, і часто за рахунок первинних, на земній поверхні або біля неї. До них належать мінерали осадового і метаморфічного походження.

Інтерференція світла – просторовий перерозподіл енергії світлового випромінювання внаслідок накладання двох чи декількох світлових хвиль.

Спайність – здатність деяких мінералів колотися у певних кристалографічних напрямках з утворенням дзеркальних поверхонь – площин спайності.

Кристали – тверді тіла, яким властива симетрія атомів. Кристали – це мінерали, які мають правильну геометричну форму. Кристалічним називається стійкий фазовий стан твердого тіла, структура якого має правильну періодичну тримірну повторюваність розташування частинок: атомів, іонів, молекул.

Кристалографія – наука, що вивчає тіла, які складені з кристалічної речовини, їх геометричну форму, фізико-хімічні властивості. В основі її методу лежить принцип симетрії.

Аморфна речовина  – (безформний) некристалічна речовина, для якої характерне невпорядковане розташування матеріальних часток та властива ізотропність. Стан речовини, протилежний кристалічному.

Властивості кристалічної речовини – анізотропність, ізотропність, здатність самоограняться.

Анізотропність – властивість кристалічного тіла залишається незмінною в усіх паралельних напрямках і може змінюватись лише в непаралельних.

ТИФЛОТЕХНІКА – розділ дефектології, що розробляє принципи конструювання і використання технічних засобів (приладів, машин тощо) для корекції й компенсації дефектів зору; сукупність цих технічних засобів. Основний принцип конструювання Т. полягає у компенсаторному використанні збережених аналізаторів (слуху, дотику, залишкового зору).

ТУГОВУХІСТЬ – стійке зниження слуху, при якому виникає утруднення сприйняття мови і мовного спілкування. Ці утруднення можуть бути різними – від незначного порушення розбірливості сприйняття мови до втрати можливості сприйняття мови, яка виголошується не біля самої вушної раковини. Між глухотою і Т. є якісна різниця: при Т. сприйняття посиленої мови зберігається. Діти, які страждають на Т. , але не мають порушень мовлення, можуть навчатися в масовій школі за умови користування індивідуальним слуховим апаратом. Діти з порушенням мовного розвитку, що виникло внаслідок Т., виховуються у спеціальних дитячих садках і навчаються у спеціальних школах-інтернатах.