1. Загальна характеристика ендокринної системи

Залози внутрішньої секреції або ендокринні залози отримали свою назву в зв’язку з тим, що вони видыляють свої секрети безпосередньо у кров. В них немає вивідних проток.Речовина, що утворюються в ендокринних залозах, називаються гормонами. Гормони володіють високою біологічною активністю, вони здатні спрямовано впливати на ті чи інші ланки обміну речовин і регулювати діяльність різних органів, систем і організму в цілому.

До залоз вутрішньої секркції відносять:

- гіпофіз

- надниркові залози

- щитовидна залоза

- навколощитовидні залози

- підшлункова залоза

- статеві залози

- епіфіз.

Поділ науки на окремі галузі знань в давні віки ще не існувало і фізіології, як такої, не існувало.

Середні віки принесли мало знань про діяльність організму. Уява про фізіологічні функції ґрунтувалась лише на основі анатомічних даних. Уся теоретична фізіологія зводилась до постулатів римського анамома Галена.

Епоха Відродження справила різнобічний вплив на розвиток фізіології. У XVI – XVII ст. ст. почали бурхливо розвиватись природничі науки, що було викликано зростаючими потребами виробництва.

У XVII ст. зародились такі науки, як ятрохімія і ятрофізика.

Представником ятрохімії був Парацелье (1493-1541), який широко застосовував різні хімічні речовини для лікування. Він вважав, що основу життєвих процесів складають хімічні явища. Представником ятрофізики був Галілей(1564-1642). Він вважав, що вирішальне значення в розвитку будь-якої науки належить вимірюванням.

На протязі XVI-XVII ст. видатні відкриття належать вченим Італії, Голландії, Англії та Франції. В середині XVII ст. розвитку фізіології сприяло винайдення мікроскопа А. Левенгуком (1632-1723). Мальпігі (1628-1694) своїми дослідженнями сприяв мікроскопічному вивченню функцій нирок, легень, кровообігу.

Початок XVII ст. відзначене внеском у розвиток фізіології французького філософа Рене Декарта (1596-1650); англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657).

Фізіологія — наука, що вивчає динаміку функціональної активності організму з врахуванням діапазонів регуляторних можливостей його органів і систем.

Уява про функції окремих органів і систем людини формувалась на протязі багатьох віків.

Фізіологія як наука, зародилась, головним чином, у зв’язку з потребами медицини. Разом з тим, інтерес до функцій людського тіла стимулювався багатьма іншими галузями людської діяльності: фізичною і розумовою працею, військовою справою, подорожами. Усі ці форми діяльності породжували питання про витривалість, силу, швидкість, доступні людині, про розвиток їх та удосконалення.

Лікування людей та трудова практика вимагали знань про будову людського тіла. Тому досягнення анатомії, а пізніше — гістології стали обов’язковою умовою для розвитку фізіології.

Крім того, фізіологія могла розвиватись, опираючись на фізику і хімію (пізніше — біофізика і біохімія).

Достатньо лише згадати, що лише після відкриття О2 стало можливим пояснення механізму дихання. Опис закону збереження енергії сприяв розвитку нового розділу фізіології — обміну речовин.

Становлення біохімії на початку XIX ст. зробило можливим розуміння найважливіших питань фізіології крові, виділення, травлення, залоз внутрішньої секреції.

Сучасна уява про молекулярну будову живих тканин, досягнення біофізики у вивченні мембран — все це дозволило пізнати багато властивостей збудливих тканин та сам процес збудження.

Фізіологія — наука експериментальна. Використання в фізіології фізичних, хімічних та технічних методів дослідження сприяло оснащенню фізіологічних лабораторій чутливими приладами, що дають можливість отримати інформацію про складні процеси, що відбуваються в організмі.

Методи фізіологічних експериментів дуже різноманітні. Серед них можна назвати методи:

• • подразнення;

• • видалення;

• • реєстрація біотоків;

• • пересадка органів (трансплантація);

• • денервація;

• • судинні анастамози;

• • фістули;

• • ізоляція органів.