План.

1. Культ гармонії і краси.
2. Шана переможцям.
3. Почесті героям.

1.  Хто з вас, юні друзі, цікавиться історією фізичної культури та спорту, той, напевне, знає, що про досконалість свого фізичного ста­ну люди почали дбати ще на межі палеоліту і неоліту. Про це переконливо свідчать написи та малюнки, виявлені на стінах печер. Піз­ніше кам'яні плити, глиняні таблички, папіруси етрусків, хеттів, ассірійців, єгиптян розповіли вже про певну систему фізичного гарту. Однак лише за часів Стародавньої Греції, де .наука, освіта, куль­тура, мистецтво та філософія набули найвищого розквіту, фізичне виховання  було  проголошене основою життя і доведене до рівня культу.

Саме звідти пішли такі слова, як олімпіада, стадіон, атлет, гім­настика тощо. Найбільшою образою для себе житель Еллади вва­жав, якщо його зараховували до тих, хто не вміє писати або пла­вати. Філософ Платон називав кульгавою кожну людину, в якої ті­ло і розум не були однаково розвинені. У V столітті до нової ери, ко­ли Олімпійські ігри стали традиційними, спартанський цар Архідам був покараний радою старійшин за шлюб з жінкою малого зросту.

В Афінах навчання велося одночасно в трьох школах: граматич­ній, музичній і гімнастичній. В останню, так звану палестру, учень вступав у шестирічному віці. Тут він перебував більшу частину дня — займався фізичними вправами і брав участь у змаганнях. Причому, фізичне навантаження збільшувалось з кожним роком, враховуючи змужніння юнака.

Грецькі діти ледь не з молоком матері всотували в себе дух су­перництва та боротьби. Вже змалку вони знали секрети бою «пів­ників», коли, підстрибуючи на одній нозі, треба було збити супер­ника, змусивши його втратити при цьому рівновагу.

Гімнасії (від слова «гюмнос» — голий, непокритий) приймали юнаків віком 14—16 років. У цих навчальних закладах юні елліни прилучалися до боротьби, бігу, метань списів і дисків, ігор з м'ячем, вивчення основ військової справи.

Любов греків до змагань, що прищеплювалась з ранніх дитячих років, залишалася на все життя. Змагалися не лише атлети на аре­нах, але й музики, співаки, художники, актори, промовці. Рідко який тиждень минав без проведення поєдинків.

Як переказують легенди, ці змагання греки запозичили від самих богів, життя яких було сповнене війнами, суперечками, подвигами. З легенд та міфів ми знаємо про існування могутніх Зевса, Посейдона, Плутона, Аполлона, Артеміди, Гермеса, Діоніса та інших богів. Захоплюють і вражають героїчні вчинки їхніх дітей —Геракла, Прометея, Персея, Пелопа, Паріса, Ахілла та інших міфічних для, нас персонажів.

2. Саме боги, як переконують легенди, поклали початок Олімпій­ським іграм. Перші змагання нібито влаштував сам Зевс Громовер­жець на честь своєї перемоги над батьком Кроном, який поїдав сво­їх власних дітей, аби ті не заволоділи його троном.

На легендарному Олімпі перемогу виборювали бог мистецтв та світла Аполлон, покровитель мандрівників і крамарів Гермес, бог вина Діоніс та інші.

Серед героїв, які продовжили традиції богів, називають то Геракла Ідейського, то Пелопа, який переміг сильного і підступного Еномая, батька прекрасної Гіпподамії. Стверджують, що саме на честь Пелопа один з грецьких островів дістав назву Пелопоннес.

В «Іліаді» Гомера розповідається, як Ахілл започаткував ігри, присвячені пам'яті свого друга Патрокла, вбитого троянцем Гектором. Герої змагалися в їзді на колісницях, кулачному бої, звичай­ному бігу, метанні важкого диска, списа, стрільбі з лука. Поема Го­мера— перше літературне джерело, що розповіло людству про спортивні змагання в Стародавній Греції.

А як було в самій Олімпії, в долині ріки Алфею, де жили та зма­галися прості її мешканці? Хто перший запропонував проводити змагання, які згодом привернули до себе загальну увагу?

В одному з джерел сповіщається, що ще у 884 році до н. е. прави­телі Еліди Іфіт та Спарти Лікург, стурбовані постійними війнами між своїми народами, уклали угоду про перемир'я. На честь цієї по­дії було вирішено провести Олімпійські ігри.

Ще один документ також називає цю дату, її підтверджують й інші джерела. Відомо, що в Греції задовго до Іфіта та Лікурга від­бувалися різноманітні свята. Вони здебільшого присвячувались бо­гині Деметрі, покровительниці землеробів. Ці свята та змагання, без яких греки не уявляли свого життя, тривали між жнивами та збиранням винограду.

Людству відома ще й хроніка Малаласа із Сірії. Вона згадує ца­ря Саула, який жив ще в XI віці до н. е. Він теж був палким при­хильником різноманітних змагань, серед яких Олімпійські ігри зай­мали не останнє місце.

Та повернемося знову до Іфіта та Лікурга. Разом вони виробили статут священного перемир'я, взявши за основу проведення ігор чо­тирирічний цикл. Найголовніша умова складеної угоди — заборона усіх військових дій. Порушників ухвалено було карати великими грошовими штрафами, їх не допускали до змагань. У ті часи це вва­жалося найбільшим приниженням. Ізольованих від суперництва на аренах сторонилися навіть найближчі друзі.

Місцем змагань було обрано долину ріки Алфею — Олімпію, де знаходився священний гай — Алтій. Тут відбувалися обряди посвя­чення та вибори царів, здійснювались різноманітні культові ритуа­ли. Згідно з міфологією тут знаходились могили Пелопа і Тераксіпа. Але найголовнішими торжествами вважалися свята на честь Зевса — наймогутнішого грецького бога.

Однак учені датою проведення перших Олімпійських ігор обрали 776 рік до н. е. Переконав усіх елідський математик та філософ Пп-пій, який жив у V віці до н. е. Він прочитав на мармуровій дошці ім'я першого олімпійського чемпіона. Це був звичайний кухар Коройб, переможець змагань з бігу. До речі, через фонетичні особли­вості мови різних народів та різні підходи до тлумачення знаків на камені ім'я елідського кухаря вимовляється та пишеться по-різно­му. Незмінним лишається лише корінь слова «кор».

Саме з 776 року до н. е. Гіппій склав список усіх переможців Олі ... Читати далі »

6. Проблематика і поетика роману Уайлда “Портрет Доріана Грея”. Цей роман (1891) був задуманий, за словами автора, як апофеоз мистецтва, що стоїть над життям, як гімн гедонізму.В передмові Уайлд викладає свою концепцію: "художник - той, хто створює прекрасне", "мистецтво - дзеркало,що відбиває того, хто в нього дивитися, а не життя".Доріан Грей жертвує душу заради вічної молодості і краси.Здійснюється його мрія: замість нього старіє портрет, а він, повіривши проповідям циніка лорда Генрі про всесильність краси, віддається насолодам, падаючи в безодню розпусти та злочинів.За багато років він не міняється, проте на портреті відбивається його брудна брехлива душа.Доріан застромлює в портрет той самий ніж, яким він убив художника Безіла, його автора.І на підлозі залишається потворний труп, в якому важко впізнати Доріана, а на портреті він стає юним і прекрасним.Роман не є реалістичним, автор не намагався створити багатогранні характери, кожен його герой - втілення однієї ідеї : Доріан - прагнення до вічної юності, лорд Генрі - культ філософії насолоди,Безіл - відданість мистецтву.Основна увага приділяється не діям, а тонкій грі розуму лорда Генрі, в чиїх сміливих парадоксах втілені думки самого автора, і яка вражає уяву Доріана. Слова для Уайлда набагато важливіші за факти.Новий гедонізм лорда Гері близький до філософії Ніцше.Ніхто, крім Безіла, не намагається спростувати його,не наважується змагатися з його тонким кокетством розуму.Він всією душею проти самообмеження.Перетворивши Доріана на об*єкт спостереження, він робить експерименти над його душею, повністю підкорюючи собі.Любов Доріана до Сибілли Вейн свідчить про неспроможність цієї філософії.Доріан виявився нездатним на звичайне людське почуття, закохуючись не в дівчину, а в мистецтво, якому вона віддавалася,люблячи в ній її ролі.І відштовхує її, коли вона, стверджуючи, що любов вища за мистецтво, стає з актриси просто люблячою жінкою і перестає займати його уяву.Доріан вважає, що повне самовизначення людини можливе тільки в мистецтві. Своє життя він мріє перетворити на найбільше мистецтво, любить себе понад усе і не піклується про інших.Сибілла - перша жертва, вона кінчає життя самогубством, що він вважає егоїстичним вчинком. Дружба з Доріаном виявляється згубною,він заражує всіх жадобою насолоди, і люди або кінчають життя самогубством, або скочуються на дно. Він змушує совість замовкнути, для нього ницість та злочини - лише послідовність дивовижних переживань, після яких він занурюється в атмосферу мистецтва. Вбивши Безіла, він віддається читанню віршів.Почергово він віддається різним видам мистецтва, виганяючи з нього все людське.Уайлд хотів уславити героя, що приніс душу в жертву красі та мистецтву, але художня правда виявилася сильнішою.Він показав, що Доріан забрунився, що краса, позбавлена людяності , стає потворністю.Намагаючись убити свою пристрасть, він вбиває себе.В його долі розкрита трагедія реальної суперечності: насолода, що стала самоціллю,породжує не радість, а муки.
7. Жанрова своєрідність драми Шоу “Професія місіс Уоррен”. Ця п*єса була заборонена цензурою як "антиморальна".Героїня - місіс Уоррен, колишня проститутка, стала хазяйкою публічних будинків в найбільших містах Європи.Про те, яким чином вона заробила гроші, мало хто знає, а багатство дає їй можливість стати шанованою в англійському суспільстві.Причини її колишнього падіння - небажання повторити життєвий шлях своєї злиденної родини - розкриваються Шоу як цілком нормальні в умовах буржуазного суспільства.Сміливість викриття полягає не тільки в тому, що героїнею є така людина: всією логікою розвитку дії та характерів дійових осіб він доводить думку про те, що вона нічим не гірша за решту членів суспільства. І якщо її можна виправдати, то інших - її компаньйона Крофтса з ідеологією работорговця, Френка Гардвінга, що веде паразитичний спосіб життя, архітектора Преда, байдужого до всього в світі, крім свого мистецтва, пастора Гарднена, шо марно намагається викликати в усіх повагу - аж ніяк.З цинічною відвертістю про джерела прибутків буржуазії говорить Крофтс, аристократ за походженням, що живе на прибутки з борделів. Основний конфлікт п*єси полягає в зіткненні місіс Уоррен, її поглядів на життя, з поглядами її дочки Віві, яка отримала виховання в закритому пансіоні і поселилася в домі матері. Їй стає відома її таємниця, і вона, чесна і прямолінійна, не може миритися з цим брудом, вирішує не мати нічого спільного з матір*ю. Кинувши дім, вона починає самостійне життя, працюючи в конторі, відкритій на власні кошти. Образ Віві - перша спроба Шоу створити  образ позитивного героя, що протистоїть розпусному світу розрахунку та наживи.Її тверезий практичний розум та енергія шукають застосування в практичній діяльності.
8. Жанрова своєрідність роману Уеллса “Машина часу”.  Проблема недосконалості світоустрою поставлена в першому романі Уеллса "Машина часу". Цей твір приніс авторові миттєвий шумний успіх, що пояснюється не тільки своєрідністю його форми, а передусім актуальністю змісту. Роман містить актуальні елементи епохи, нагадує про кричущі суперечності буржуазного суспільства.Час дії роману віднесений в далеке майбутнє - в дев*яте тисячоліття нашої ери. Герой, від особи якого ведеться оповідь, здійснює незвичайну пригоду - політ у часі: він переміщується з теперішнього в майбутнє. Під час польоту він малює у мріях картини життя людей цього далекого майбутнього.Проте побачив він зовсім іншу картину. Люди майбутнього розділені на два табори, що ворогують. На поверхні землі живуть маленькі, легкі, граційні істоти - елої, вони ведуть бездумне існування, не займаючись нічми. Елої користуються всіма благами життя. А в цей часий час глибоко під землею працюють мавпоподібні істоти - марлоки. Вони ввддають сві свої сили елоям, забезпечуючи їхній комфорт, в минулому вони теж жили на землі і були слугами елоїв, а тепер їх витіснили під землю.Там вони продовжують трудитися, втративши схожість із людьми, втративши розум і зір.Елої також не є подібними на людей, залежачи від марлоків, які, вилізаючи по ночах з дір, харчуються кров*ю елоїв.Відносини їхні - то доведені до межі соціальні суперечності між експлуататорами та експлуатованими. Про необхідність соціальної боротьби не йдеться.Що ж чекає людство в майбутньому? Невже саме елоями і марлоками йому судиться стати? Уеллс ввадає, що так. Роман не містить жодних рекомендацій щодо вирішення проблем, він песимістичний.
9. Жанрова своєрідність роману Марка Твена “Янкі при дворі короля Артура”. Марк Твен виразив у своїй творчості як сильні, так і слабкі сторони свідомості свого народу: його революційну енергію та теоретичну безпомічність, його жадобу іншого життя та ілюзії відносно американської демократії, а також ілюзії щодо переваг Америки перед Європою. Це все показане в історико-фантастичному романі "Янкі при дворі короля Артура" (1889)Це роман нібито не має нічого спільного з дійсністю. Герой - майстер-зброяр ХІХ століття в бійці отримує удар по голові, а приходить до тями в Англії 6 століття і потрапляє до двору короля Артура. На відміну від неоромантиків, що ідеалізували середньовіччя, Твен звинувачує феодалізм, 6 століття постає в романі як панування жорстоких феодалів, церковників, епоха жахливої експлуатації. Янкі чесний та безкорисливий, озброєний знаннями людини ХІХ століття, він кидає виклик середньовіччю, віддаючи всі знання технічному та культурному прогресу країни. Видає газети,будує фабрики, проводить телефон, змушує мандрівних рицарів рекламувати мило та велосипеди. Накопичивши сили, згуртувавши молодь, він знищує феодалів, але в боротьбі з церквою зазнає поразки: чарівник Мерлін занурює його у сон на 13 століть. Марк Твен знову висуває проблему позитивного героя, хоч і в фантастичній формі. В романі протягнута нитка від Англії до сучасної Америки, хоча американська дійсність отримує лише побічне відображення.Натяк на те, що американська республіка застаріла, що американська конатитуція вже не є та ... Читати далі »

6. Своєрідність героя в романі Золя “Жерміналь”. Прообразом подій у романі є страйк шахтарів у березні 1884 року.В романі створюється цілісна картина життя північнофранцузьких шахтарських селищ.І цьому промисловому краї живуть династії робітників, серед них - родина Мае, яка вже протягом 106 років і 6 поколінь працює на одного господаря.Перший з цієї династій в 15 років відкрив тут наявність вугілля, але він отримує тільки "честь" - на його ім*я називається шахта.Історія Мае - кривава битва людини з природою заради капіталу.Син першого Мае, його брати та троє синів склали голови в шахьі, найстарший з теперішніх Мае має 56 років і зветься Безсмертним. Він свідома людина, не п*є, цікавиться політикою. Золя виявляє велике співчуття до Мае та його родини. Вугільна компанія пишається умовами, що вона створила для мешканців селища Двохсот Сорока, хоча насправді ці умови жахливі: і житлові, і умови харчування, тому дружина Мае в 30 років вже стара, змучена, а в молодших відчутні ознаки виродження.В шахті працює 5 членів родини, матір економить, але грошей бракує.Саме злидні штовхають робітників на повстання.В нього втягується механік Етьєн Лантьє, що приїхав до селища найматися на роботу в шахту - головний герой.Золя дивиться на всі події його очима.Він працює в бригаді Мае і закоханий в його дочку Катрін, з ним пов*язане виникнення бунту. Але стихійність повстання приходить до поразки, робітники повертаються до шахти, Мае загибає. На Етьєна виливається презирство людей, це руйнує їхнє кохання з Катрін, і вона стає коханкою шахтаря Шаваля. Етьєн зближується з закоханою в нього товстункою Мукеттою. І тільки завалені в шахті, Катрін і Лантьє відкриваються одне одному.Етьєн - нащадок Маккарів, і в ньому проявляється їхня спадковість у якості нападів гніву, під час одного з яких він вбиває свого суперника Шаваля.Формально Етьєн є проводирем повстання, а фактично - його знаряддя. У двобої свідомого та інстинктивного в романі перемагає інстинкт.Автор зневажає політичну боротьбу, іронічно малює вождів різних партій. Натовп несе пафос боротьби справедливого повстання, передає відсуття величезної сили, і Золя змушує милуватися ним і боятися його.Таборові "червоних" в романі протистоїть табір "блакитних" - буржуазії. Родина Грегуарів, родина директора шахти Енбо, його племінник Негрель - уособлення правди іншого життя, аніж життя шахтарів. Це життя теж має свої турботи, але вони смішні в порівнянні зі злиднями шахтарів. Роман "Жерміналь" ставить питання про неможливість продовження старого життя. Роман полягає у обуренні робітників, які завдають удар суспільству."Жерміналь" - ім*я весняного місяця, коли підіймаються перші паростки, і він має провіщати майбутнє.
7. Жанрова своєрідність роману Золя “Дамське щастя”.
8. Жанрова своєрідність роману Франса “Острів пінгвінів”. У 1908 році Франс випускає роман "Острів пінгвінів", народжений з газетної сатири на католицьку церкву.Ніколи раніше у Франса не було такого раблезіанського розмаху, такої гострої сатири. Кожен рядок пронизаний сміхом, кожне слово має підтекст. Книга має всі відтінки іронії, гіпербол, персонажі та події розростаються до гротескних розмірів, потім знову дрібнішають.Дивовижна фантазія Франса породжує і смішні, і жахливі образи.Роман написаний у формі пародії на підручний французької історії, але, власне, пародіюється не тільки історія Франції, а й всього людства.Найбільше дістається церкві, зокрема у сцені хрещення пінгвінів, яких старий Маель прийняв за людей, або сцена ділової наради, скликаної господом на небі, де вирішується питання про те, що робити з охрещеними пінгвінами. Франс проявляє себе як блискучий стиліст, тонкий,дуже чутливий майстер слова, а зіткнення "божественних понять" з побутовими пластами мовлення викликає чудовий сатиричний ефект.Франс атакує людську тупість, марнославство, жадібність, егоїзм.Пінгвіни стають людьми і проходять усі стадії розвитку людей,набуваючи поступово всіх їхніх негативних якостей.В "історії" пінгвінів Франс опускає всі героїчні моменти, і особливо детально зупиняється на історії ХІХ століття, а також на "Новій Атлантиді" - аналог США.Атланти - пародія на американців.Нарешті, пінгвіняче суспільство було підірване анархістами, і історія почалася знову. Роман - антиутопія,попередження про те, що за загострення суперечностей людство виродиться.Письменник будить думку, наштовхує людей на свідому участь в історичному процесі.
9. Специфіка жанру роману де Костера “Легенда про Тіля Уленшпігеля”.
10. Проблематика та жанр драми Метерлінка “Синій птах”. “Синій птах” (1908) - найкраща п'єса Метерлінка, в якій, як і в ранніх п'єсах,  він використав форму народної казки. Хлопчик Тільтіль та його сестра Мітіль,  діти бідного лісоруба, в ніч під різдво за наказом феї вирушають на пошуки Синього Птаха. Одні речі стають їхніми друзями,  інші - ворогами: за них Душа Світу, Хліб, Цукор,  Вогонь,  Кіт та Пес. Пес - найвірніший друг,  Кіт схиляється до того, щоб зрадити дітей їхньому ворогу - Ночі. Діти відвідують різні чарівні краї - країну спогадів, країну ненароджених дітей,  палац Ночі,  ліс, де ожили дерева. Синього птаха майже неможливо піймати. Синій птах - метафора щастя,  він, опиняючись в руках у дітей,  то помирає,  то міняє колір. Тим часом звичайний сіренький птах з клітки хлопчика посинів, коли той вирішив потішити сусідську дівчинку.  Отже, основна ідея - пошук щастя. В п'єсі наявні характерні для Метерлінка символи та сценічні втілення передчуттів,  снів та мрій. Казкова феєрія ожилих речей, чиї душі починають танцювати. В народній казці немає такого поділу на внутрішню сутність та зовнішню оболонку речі. Отже,  “Синій птах” - талановита символістська стилізація народної казки. Весь тон п'єси, наївний і простий,  зробив п'єсу Метерлінка однією з улюблених дитячих п'єс.
11. Ця драматична поема з'явилася в 1867 році.  Головною дійовою особою є, за словами автора, “напівміфічний, напівказковий герой найновішого часу”. Хоча прямої полеміки в поемі не виявилося,  а сатиричні місця були достатньо ізольовані,  книжка наробила багато шуму,  бо сучасні Ібсену норвежці впізнавали в герої себе. Пер Гюнт - найповніше втілення норвезького національного характеру. Повний сил,  він не знає,  який шлях обрати в житті,  чим себе зайняти. На початку поеми це “кремезний селянський хлопець років Своєрідність героя в драмі Ібсена “Пер Гюнт”. 20”,  чий батько давно розорився і вмер,  а Пер живе з матір'ю. Пер - балакун,  нероба,  фантазер,  його ніхто не любить,  і за свою зухвалість він оголошений поза законом і мусить тікати в гори, де потрапляє до троллів. Тут він мусить задуматися над своїм життям.  Пер любить найкращу з дівчат - “світлу” Сольвейг,  і біжить від неї. Троллі вимагають прийняти їхню формулу життя - “будь задоволений самим собою& ... Читати далі »

6. Творчий шлях Генріка Ібсена. Народившися в містечке Шієн,  Ібсен у 8 років потрапив в умови бідності і голоду,  коли його батько розорився. В 15 років він мусив переїхати до Гримстаду,  ще меншого містечка,  де він працював учнем аптекаря і мріяв про літературу.  Перші його вірші - під впливом “Весни народів”. У 1849 році пише доаму “Катіліна”, де давньоримський персонаж постає у відмінному від традиційного трактуванні. У 1850 році переїхав до столиці,  де брав участь в культурному і політичному житті,  що стає причиною написання сатиричної п'єси “Норма,  або любов політика”. Переїхавши в 1851 році до Бергена,  Ібсен стає театральним режисером. Вивчаючи історію і скандинавський фольклор,  Ібсен приходить до жанру історичної драми,  яка повинна,  на його думку,  насамперед передавати дух часу.  В драмі мають боротися не ідеї,  а конкретні люди. П'єса повинна продовжуватися після завіси в людській уяві. Про скандинавську історію Ібсен пише “Богатирський курган” (1850), “Фру Інгер з Естрота” (1854), “Бенкет в Сульхауге”(1855), “Улаф Лільєкранс” (1856), “Войовники в Хельгеланді” (1857), “Боротьба за престол” (1863). В “Боротьбі за престол” вже явно видно основну тему творчості Ібсена,  що постає в 60 роки - взаємнити людини і суспільства. Ані як режисер,  ані як драматург Ібсен визнання не здобув і тому в 1864 році залишає батьківщину, мандруючи Європою.В 1870-х роках його активність зростає, він творить,  втілюючи в мистецтві анархістські погляди. Драми “Кесар та галелеянин”,  де вирішуються проблеми устрою світу. Розмова про сучасність на сучасному матеріалі починається з соціально-філософської драматичної поеми “Бранд”(1864). Бранд - пастор,  що задумав виховати ідеальних людей. Він бореться за те,  щоб люди пішли з ним у гори,  а коли досягає цього,  розуміє,  що не знає справжньої мети. Тим часом поміщик повертає обманом усіх назад.  З “Брандом” до Ібсена приходить визнання. В 60-ті роки Ібсен намагається проникнути в душу сучасника,  так народжується ідея драматичної поеми “Пер Гюнт” (1867). У 1879 році було написано “Ляльковий дім” - перша європейська соціально-психологічна драма,  де діють сильні характери і великі ідеї,  саму основу якої становить суперечка про основні проблеми часу. Цю лінію розвивають “Привиди” (1881). У п'єсі “Ворог народу” герой показаний у боротьбі з суспільством. Герої драми “Дика качка” - ниці люди,  що ховаються за високими ідеалами. Ідея перевиховання людей виникає в драмі “Росмерсхольм”. Нарешті,  в 1899 році після ряду драм з декадентським ухилом Ібсен творить останню - “Коли ми,  мертві,  пробуджуємося”,  що має підзаголовок “драматичний епілог”.  Життя талановитого скульптора Рубека, який прагне ідеалу,  але життя знищує його. Після цієї п'єси Ібсен нічого не писав. На батьківщину Ібсен повернувся тільки в 1891 році драматургом з європейською славою.
7. Література Німеччини (загальна характеристика). В німецькій літературі сучасна історія не відображалася в усій повноті і конкретності - для духовного життя німецьких інтелігентів була характерна відстороненість від сучасності. Більшосьі німецьких письемнників дійсність часто давала лише поштовх для філософських та етичних дискусій. Багато творів відзначаються ускладненістю форм. Вплив декадансу,  опорою якого була філософія Ніцше. В Німеччині відбувається швидке чергування натуралізму,  символізму та експресіонізму. Послідовними пропагандистами натуралізму були Арно Гольц та Йоганнес Шлаф. Під псевдонімом Гольмсен вони опублікували спільну збірку “Тато Гамлет”. Німецький символізм виник як відгук на французьку символісьтську поезію. Стефан Георге та Гуго фон Гофмансталь,  поети-символісти,  були споріднені з неоромантикою. Вони стверджували духовний аристократизм,  зневагу до побуту,  ніцшеанство. Райнер Марія Рільке (1875-1926) близький до символізму своїм прагненням висловити невисловлюване,  пантеїстичність,  іраціоналізм почуттв і думок. У перших поетичних збірках “Жертви ларам” та “Вінчаний з нами” (1896) відчутні впливи лірики Гьоте та раннього Гейне. “Часослів”(1905) - центральна поетична книга Рільке, над якою він працював майже десятиліття. Релігійні мотиви. Експресіонізм в німецькій літературі започаткувала драма Вальтера Хазенклевера “Син” (1913),  що мала на меті “переробити світ”. Інші експресіоністи - Леонгард Франк,  Йоганнес Бехтер, Георг Кайзер. Починають у цей період творити брати Томас і Генріх Манни. Одним з найкрупніших драматургів Німеччини і найвидатнішим літератором цього періоду є Гергарт Гауптман (1862-1946)(... ).
8. Творчий шлях Гауптмана. Гауптман був поетом, драматургом,  а також автором декількох досить відомих романів та повістей. Шлях його був складний. Народився в курортному містечку Зальцбрунне в родині власника готелю. Вчився в університеті, намагався оволодіти скульптурою, цікавився театром, натуралістичним напрямом у літературі.  В 1887-88 роках були написані перші твори: новели “Масниця” та “Залізничний сторож Тіль” в типово натуралістичному дусі. В 1889 році для театрального товариства “Вільна сцена” написав п'єсу “Перед світанням”, де прагнув передати свої життєві спостереження і разом з тим своє розуміння соціальних суперечностей. Друга драма - “Свято замирення” (1889) - є історією розпаду буржуазно-інтелігентної родини. Більш глибокий і різноманітний зміст - у драмі “Самотні” (1890), де зображена доля інтелігента-вченого Йоганнеса Фокерата,  що стоїть вище за оточуюче середовище, не задоволений міщанським духом своєї родини,  і страждає від духовної самотності. Одночасно Гауптман творить драму про повстання силезьких ткачів 1844 року, свідком якого був його дід - “Ткачі”. Дуже своєрідною є п'єса про злиденність народного життя “Знесення Ганнеле”: дівчинка,  що вмирає після спроби втопитися у ставку через жорстокість батька, переживає духовне очищення. Тема народного повстання відродилася у трагедії з часів Селянської війни 1525 року “Флоріан Гейер”, яка, втім, не мала успіху. “Боброва шуба”(1893) - побутова комедія з життя маленького містечка, де героїня, праля, краде боброву шубу, тим часом поліція хоче бачити злочинця не в ній, а в “демократі” інтелігенті Флейшері. Критичне зображення німецького суспільства продовжується у трагікомедії “Червоний півень” (1901), де головна героїня підпалює будинок, щоб отримати страховку. “Потоплений дзвін” (1896) був переходом до символізму, після чого Гауптман створює цілий ряд п'єс або символістських, або романтичних з історичним сюжетом. Періодично виникають реалістичні драми - “Візник Геншель” (1898), “Роза Бернд”(1903) тощо. Значне місце в творчості Гауптмана займають романи. Перший роман “Юродивий во Христі Емануель Квінт” (1910) ілюструє кризу християнства, розлад між його мораллю та дійсністю. Критичним змістом приваблює роман “Атлантида” (1912), написаний під враженням від поїздки до США. В сюжеті використаний мотив загибелі “Титаніка” - корабля, на якому їде герой, прототипом якого є сам автор. Повість “Єретик з Соани” (1914) змальовує молодого католицького священника, що покохав жінку і життя і відмовився від сану. Під час першої світової війни Гауптман займав націоналістичні і мілітаристичні позиції.
9. ... Читати далі »

1. Основні тенденції розвитку світової літератури ІІ половини ХІХ століття.

У цей період відбувається гострий конфлікт між протилежними тенденціями. Загальний художній занепад проявляється вже у творчості письменників-натуралістів.(див.натуралізм).До 60-70 років відноситься виникнення імпресіонізму у Франції, згодом в Німеччині та інших країнах.(див.імпресіонізм). Першими власне декадентськими течіями є символізм, батьківщиною якого була Франція 70-80 рр, і естетизм, що оформився в Англії 90-х.(див.символізм)Естетизм - течія, якій притаманний культ витонченої краси. Його прибічники гуртувалися навколо журналу "Жовта книга" (1894-97), висуваючи гасло "мистецтво заради мистецтва". Метром естетизму був Оскар Уайлд.Естетсько-формалістичне мистецтво, що протиставляло себе реалізму і декларувало свою аполітичність, відображало кризу буржуазного суспільства.Ці течії визначилися до початку ХХ століття.На їхній основі згодом виникли нові, модерністські. Водночас іншим магістральним напрямом в літературі цього періоду є реалізм. (див.реалізм) Досягнення реалізму були особливо великі через те, що всередині цього напряму з*являлися нові якості, підіймалися паростки нової літератури.

2. Проблема реалізму світової літератури ІІ половини ХІХ століття.Критичний реалізм кінця ХІХ століття вступає в нову смугу свого розвитку,набуває ряд нових рис, що відрізняють його від класичного реалізму середини століття.На межі століть він завойовує провідні позиції в світовому літературному процесі. Письменники-реалісти діють у Франції (Мопассан, Франс, Роллан), Великобританії (Уеллс, Шоу, Голсуорсі),Німеччині (брати Манни, Гауптман), Скандинавських країнах (Ібсен, Андерсен-Ньоксе), США (Марк Твен, Лондон, Драйзер,О.Генрі), а також в інших країнах.Піднесенню реалізму сприяв органічний зв*язок з традиціями національного мистецтва, революційним романтизмом, співзвучним письменникам нової епохи своєю спрямованістю у майбутнє.Різко підсилюється публіцистичний бік реалістичної літератури, з*являється відкрита тенденційність у захисті своїх поглядів. Прийом об*єктивної оповіді, вдосконалений Флобером, поступається прийомові, в якому оцінка явищ, полеміка, дискусія, відкритий вияв позиції письменника є звичайними речами. Широкі узагальнення, сміливі гіпотези, звернення до досягнень науки та культури - все це риси нового реалізму. Література збагачується в жанровому відношенні: багато різновидів роману, збагачення тематики і структури новели, підйом драматургії.Відбувається процес оновлення театру, на сцену виходять важливі соціальні проблеми.Одним з провідних мотивів є викриття буржуазного суспільства. Боротьба за свободу творчої особистості художника.Історико-революційна тема.Увага, яку реалісти приділяють особистості, допомагає їм досягти успіхів у змалюванні характерів, веде до поглиблення психологізму. Багатоманітніше стають зображальні засоби людини в літературі, засоби відкриття її внутрішного світу.
3. Романтизм і неоромантизм. Неоромантизм - це умовне найменування комплексу різноманітних течій в європейській художній культурі кінця ХІХ - початку ХХ століття, що виникли передусім як реакція на позитивізм в ідеології та натуралізм в мистецтві та відродили ряд естетичних принципів романтизму - пафос особистої волі,заперечення повсякденного, культ ірраціонального, потяг до фантастики тощо. Сюди відносять французький символізм, постімпресіонізм, але здебільшого цей термін застосовують до англійської літератури, де найвизначнішим представником його є Редіард Кіплінг.Спорідненість неоромантизму з декадентами проявляється в тому, що він створює штучний світ.Неоромантики тяжіли до жанру пригодницького, авантюрного, "екзотичного" роману, основи якого заклали Майн Рід та Купер. Першим з проповіддю неоромантизма виступив Роберт Льюїс Стівенсон (1850-1894), що протиставляв мистецтво буржуазній дійсності.В пригодницьких романах "Острів скарбів" (1883),"Викрадений"(1886),"Катріона" (1893) тощо він створив захоплюючий світ,якому властиві гуманізм та демократизм. Джозеф Конрад (1857-1924) - послідовник Стівенсона присвячував свої романи морю.Редіард Кіплінг першим запровадив у літературу тип "людини дії" - солдата, чиновника, місіонера, розробляючи колоніальну тематику у незвичному плані.
4. Проблема натуралізму. Натуралізм, що склався у Франції як літературна течія і отримав широке розповсюдження в Європі і Америці в останню третину ХІХ століття, не був власне декадентською течією.Він заявляв про себе як про метод, що розвиває та поглиблює реалістичне мистецтво, був споріднений з реалізмом, позаяв вимагав від художника уважнішого,детальнішого вивчення тих сторін життя, до відображення яких він звертався,стимулював інтерес до проблем соціальної нерівності, вводив до сфери художнього зображення ряд нових тем.Натуралістичний метод є перехідним, він принципово відрізняється від реалістичного, позаяк пов*язаний з відмовою від типізації, добору та узагальнення матеріалу, з відмовою від проникнення в сутність зображуваних явищ. Натуралізм спирається на філософію та естетику позитивізму. Відмова від широких соціально-психологічних узагальнень, фотографічно точне зображення дійсності, акцентування біологічного принципу спадковості, дією якого натуралісти намагалися пояснити походження соціальної нерівності.Біологізація принижує людину.Спадковий фактор трансформується в образ грізного фатуму - божество символістів, що проявляється в раннього Гауптмана, Гамсуна.Натуралізм поступово вироджується.

Імпресіонізм у літературі. Термін "імпресіонізм" походить від французького слова "impression" - "враження". Виникнувши від початку в живопису, він розвитнувся і в літературі, здебільшого в поезії. Мистецтво художників (Е.Мане, О.Ренуар) було не відступом від реалізму, а його новаторським розвитком. Імпресіоністське мистецтво відкривало можливості для проникнення у внутрішній світ людини, виробило систему принципів його розкриття. Абсолютизація індивідуального, суб*єктивного, такого, що не потребує перевірки з допомогою об*єктивних критеріїв враження як першооснови художнього образу призводить імпресіонізм до відриву від життя.

6. Символізм як творчій метод. Символізм, що отримав широке розповіюдження не тільки у Франції, де виник, а й у Бельгії,  Німеччині, має антиреалістичну спрямованість, що проявляється у прагненні підставити на місце образів, що відображають об*єктивну реальність, образи-символи, що виражають неясні відтінки суб*єктивних настроїв (Верлен), таємниче та ірраціональне життя душі або не менш таємничний "спів нескінченності", невмолиму долю (Метерлінк). У своїх естетичних настроях та в художній практиці символісти мають тісний зв*язок з філософським ідеалізмом. Кличуть до зображення потойбічного світу, відмовляючись від зображення світу реального та використовуючи для цього ірраціональні символи. Виникнувши як "крик відчаю", як протест проти ситості буржуазного існування, символізм висунув ряд самобутних та своєрідних талантів.
7. ... Читати далі »