Навичка читання - це основа, яка дозволить нарощувати духовний та інтелектуальний потенціал особистості, її формуванню приділяється максимальна увага на уроках читання.

         Зараз видається велика кількість барвистих підручників, існує багато різноманітних методик. Та навчити по-справжньому добре читати непросто. Крім підручників і методик, необхідно усвідомити і практично відпрацювати навички вмінь читати,  основою якого є знання особливостей механізму читання, вікових особливостей дітей. 

         Однак ці автоматизовані в процесі читання операції є складними і різнобічними.

         Тому-то важлива не тривалість, а частота читання.

         Щоурочні п'яти-семихвилинні читання, віршів, загадок,  деформованих текстів, виконання різного роду творчих завдань, промовляння скоромовок  дасть змогу викликати зацікавленість до читання, тим самим приведе до розвитку мовленнєвого апарата та підвищення якості і швидкості читання.

         Кожен вдалий урок читання - це творчість учителя не тільки на ґрунті солідної професійної освіченості, а й вияв його кругозору, уміння всебічно проаналізувати твір, що вивчається, відповідно і підібрати завдання творчого характеру по темі, постійної турботи про загальний розвиток дітей. Перебудова педагогічного мислення, утвердження ідей особистісно-зорієнтованого навчання, спрямованість на розвиток духовних потреб дитячої особистості, гуманізація відносин – усе це має знайти безпосередній вияв у організації читацької діяльності молодих школярів, яка є найважливішою складовою початкової освіти.

Завантажити

Джерело - http://svitlife.ucoz.net

Попередження “професійного вигорання” учителя. Культура здоров’я вчителя.

Професійне здоров’я педагога є необхідною умовою його активної життєдіяльності, самореалізації, розвитку творчого потенціалу. Стан професійного здоров’я вчителя впливає на учнів на всіх рівнях: емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному. Нездоровий педагог не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги, індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Не зможе займатися і вихованням культури здоров’я школярів, оскільки у цій роботі необхідний особистий приклад. Неблагополуччя психологічного здоров’я, деформації особистості педагога, прояви синдрому згорання, педагогічних криз безпосередньо впливають на здоров’я учнів. Тому питання збереження і зміцнення здоров’я учителя є одним з пріоритетних у сфері його життєвих і фахових інтересів.    «Синдром професійного вигорання» є стресовою реакцією, яка виникає внаслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності.В процесі педагогічної  діяльності більшу схильність до «згорання» мають: ті вчителі, хто асоціює свою роботу з своєрідним призначенням, місією (серед психотерапевтів це називається «комплексом рятівника»);

— найбільш схильні до «згорання» інтроверти; — допомоги потребують ті вчителі, які орієнтовані не на результат, а на створення клімату сім’ї, в якому дитина почуває себе комфортно. Природна установка таких учителів дуже розходиться з вимогами, які до неї пред’являють, а це може спричинити появу синдрому «емоційного згорання»;— спад професійної діяльності учителів спостерігається після 10-15 років роботи — так званий період педагогічної кризи, що супроводжується почуттям тривоги, самотності, зневіри в себе, домінуванням негативних переживань;— синдром «емоційного згорання» найчастіше розвивається у 40-річних людей, коли настає пік біологічного стану здоров’я.

«Вигорання» - це не просто результат стресу, а наслідок некерованого стресу.

Відомі три моделі психічного "вигорання". Згідно першої моделі, "вигорання" - це стан фізичного та психічного виснаження, викликаного тривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях, воно близьке до розуміння "вигорання" як синдрому хронічної втомленості. Друга модель належить голландським дослідникам. Вони розглядають "вигорання" як емоційне виснаження і деперсоналізації. Остання проявляється у зміні відносин або до себе, або до інших (учнів, колег).

Основні ознаки цього синдрому: виснаження, утома; психосоматичні ускладнення;

безсоння;  негативні настанови стосовно підлеглих;  негативні настанови щодо своєї роботи; нехтування виконанням своїх обов’язків; збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки); зменшення апетиту чи переїдання;

 негативне самооцінювання;  посилення агресивності (роздратованості, напруженості);

 посилення пасивності (цинізм, песимізм, безнадія, апатія);  почуття провини.

Причинами «синдрому згорання»  є : напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка з боку колег; недостатні умови для самовираження; одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної роботи; вкладання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва; робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;  невмотивованість учнів, результати роботи з якими непомітні; невирішені особистісні конфлікти. Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті –найкраща профілактика професійного вигорання. 

Культура здоров'я – це важливий складовий компонент загальної культури людини, що визначає формування, збереження та зміцнення її здоров'я. Високий рівень культури здоров'я людини передбачає її гармонійне спілкування з природою й оточуючими людьми.

Здоров’язбережувальні педагогічні технології.  Досвід видатних педагогів щодо питань збереження здоров’я учнів.

Здоров'язбережувальні технології –  такі технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці учнів у школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог), відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям дитини. Мета всіх здоров'язбережувальних освітніх технологій – сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати такі знання в повсякденному житті.

З погляду позитивного впливу на здоров'я учнів найбільш доцільними є технології, які:

мають за основу комплексний характер збереження здоров'я;

беруть до уваги більшість факторів, що впливають на здоров'я;

ураховують вікові та індивідуальні особливості учнів;

забезпечують запровадження цілей та змісту політики освітнього закладу щодо зміцнення здоров'я учнів та формування здорового способу життя;

контролюють виконання настанов, зміст яких має здоров'язбережувальний та профілактичний характер;

постійно покращують санітарно-гігієнічні умови школи, матеріально-технічну та навчальну базу, соціально-психологічний клімат у колективі відповідно до сучасних вимог;

заохочують учнів до участі у плануванні оздоровчої діяльності школи та до аналізу виконаної роботи;

формують позитивне ставлення учнів до загальноосвітнього закладу, у якому вони навчаються, взаємоповагу та взаєморозуміння між учнем й учителями та учнів між собою;

... Читати далі »

Статеве виховання дітей та підлітків

Статева соціалізація особистості - оволодіння підростаючого покоління нормами поведінки з представниками протилежної статі, підготовка молоді до інтимних стосунків, створення сім'ї та виховання дітей - залишалась у тіні.

Завданнями педагогів у статевому вихованні дітей мають стати:

- відновлення та збагачення зразків чоловічої та жіночої поведінки в суспільстві; орієнтація на врахування в кожної дитини характерних психологічних відмінностей у світогляді; формування навичок і вмінь, необхідних для виконання статевих ролей особистості в родинному та суспільному житті, розвитку емоційної сфери; - засвоєння статевих моделей чоловічої та жіночої поведінки в навчально-виховному процесі, позанавчальних видах діяльності - творчості, іграх, спорті тощо; - підвищення педагогічної культури батьківської сім'ї, оскільки дитина ідентифікує себе та свою поведінку з батьківською; - визначення критичних періодів розвитку статевої свідомості й самосвідомості дитини; включення до змісту навчальних предметів гуманітарного циклу матеріалу, який допоможе дитині свідомо засвоїти статеву роль.

Періоди статевої вікової соціалізації

І період - дошкільне дитинство, до 6-ти років Це вік первинної статевої соціалізації, набуття дитиною досвіду наслідування зразків поведінки, що відповідають її статевій приналежності. Просвітницька й виховна робота спрямована на: а)задоволення зацікавленості дітей репродукцією функцій дорослої людини; б)виконання ролей батька й матері; в)вироблення стійкого імунітету проти «вуличної» просвіти; г)фрмування уявлень про відмінності жіночої та чоловічої поведінки;д) засвоєння норм дівчачої та хлопчачої поведінки; е)виховання санітарно-гігієнічних навичок; є) набуття досвіду міжстатевого спілкування з однолітками.

ІІ період - молодші підлітки, 7-10 років Це період поглиблення психологічних відмінностей, статевої диференціації в поведінці хлопчиків і дівчаток (в іграх, навчанні та творчих видах діяльності). а) поглиблення розуміння дітьми етичних, естетичних критеріїв краси людського тіла, міжстатевих взаємин; б) співпраці з однолітками та дорослими у школі й поза її межами; в)розшир. уявлень про роль чоловіка й жінки в народженні дитини та виконанні батьківських ролей; г)розумінням значення дружби, кохання у створенні сім'ї; д)умінням відрізняти прояви нормативної статевої поведінки (жести, рухи, дотики, слова) від поведінки, пов'язаної з відхиленнями від норми; е)розширенням знань про фізіологію організму людини, здоровий спосіб життя, рід і родину як основу життя суспільства.

ІІІ період - старші підлітки, 11-15 років. Цей період відіграє вирішальну роль у сексуальній соціалізації особистості, бо проходить на тлі статевого дозрівання організму, інтенсивного формування самосвідомості особистості. а)розширення наукових знань про фізіологію та анатомію, розвиток організму, дію статевих гормонів на сексуальні вподобання, потяги, переживання людини; б) питаннях сексуального дозрівання організму, перших відчуттів сексуального збудження й розрядки; в)сексолого-гігієнічних знання як умови правильного статевого виховання підлітків;

IV період - молодший юнацький вік, 15-18 років Це період завершення статевого дозрівання, утвердження сексуальних орієнтацій, життєвих цінностей, розширення міжособистісних контактів, професійного самовизначенн. а)пропаганда сексуальної культури, яка полягає у відповідальному ставленні до статевого життя, шлюбу та створення сім'ї; б)організацію просвітницької роботи з етичних, психологічних, гігієнічних, фізіологічних аспектів статевого життя та сім'ї.

Вплив навчального процесу на здоров’я учнів

Системою освіти декларується така педагогічна завдання, як збереження здоров'я, але реальна практика демонструє погіршення здоров'я школярів. Процес освіти робить значний внесок у погіршення стану здоров'я дітей: за роки навчання у школі кількість учнів з короткозорістю, порушеннями опорно-рухового апарату зростає в 5 разів, з психо-неврологічними відхиленнями - в 1,5-2 рази. У спеціальній літературі загальновживаним такі пов'язані зі школою терміни, як "шкільний стрес", "Дидактогенія". Сучасна масова школа не тільки не забезпечує компенсацію типового для сучасних дітей стану фізіологічної та психологічної незрілості, але і, навпаки, погіршує цей стан.

Зараз практикується навчання дітей із шести років. Однак традиційний лівопівкульний характер навчання не дає можливості виявитися творчим, інтуїтивним початкам. Учителі, що опираються на такі методи, як наочність, образність, емоційність, досягають чималих успіхів у навчанні дітей. Дітям цієї вікової групи бажано не ставити оцінок і всіляко заохочувати за досягнуті успіхи.

Природні для правопівкульних дітей утруднення з української мови й математиці не зменшуються в перших класах школи, а зростають, якщо з ними боротися за допомогою тиску, твердого контролю, вимог «усе робити без помарок і помилок». У цьому випадку діти перезбуджуються, стомлюються, у них з'являються неуважність і безпам'ятність, перевантажується ліва півкуля. І як наслідок недостатньої активності (гальмування) провідної правої півкулі з'являються дратівливість, непосидючість, занепокоєння, знижений тло настрою. У результаті - неврастенія, найпоширеніший невроз. Допомогти дітям, хворим неврастенією, можна, якщо зменшити перевантаження лівої півкулі й емоційно активізувати роботу провідного, але пригальмованої правої півкулі. При цьому буде поступово відновлений нормальний фізіологічний баланс у роботі головного мозку.

У молодшому шкільному віці можуть виникати нав'язливі побоювання зробити що-небудь не так, як потрібно. Слідом за сумнівами в правильності своїх дій приходить непевність й, разом із цим, болісно загострене почуття боргу, обов'язку, відповідальності. Надмірні вимоги до себе часто сполучаються з тиском батьків

Постійна перенапруга нервово-психічних сил приводить до хронічного стресу. Проявляється це в поступово наростаючому почутті утоми, розладі уваги, головних болях.

Постійний страх чергового приниження, докори в неспроможності – ще одне джерело стресу. А якщо врахувати, що цей страх підсилюється не стільки через реальну неспроможність дитини, скільки через усвідомлення того, що уникнути конфліктної ситуації, позбутися її в дитини немає ніякої можливості.

Сучасні педагогічні технології не враховують рівень здоро ... Читати далі »