50. Артеріальний тиск — це тиск крові на стінки судин. Вимірювання артеріального тиску є важливим діагностичним методом. Цей показник відображає силу скорочення серця, прилив крові в артеріальну систему, опір і еластичність периферичних судин. Розрізняють максимальний (систоліч­ний) тиск, який виникає в момент систоли серця, коли пульсова хвиля досягає найвищого рівня, мінімальний (діастолічний) тиск, який виникає в кінці діастоли серця під час спадання пульсової хвилі, і пульсовий (різниця між величинами систолічного і діастолічного тиску).

Для вимірювання артеріального тиску користуються різ­ними приладами. Найбільш поширеним є ртутний сфігмоманометр (апарат Ріва-Роччі). Він складається з ма­нометра, манжетки, гумового грушевидного балона і системи гумових трубок, що з'єднують між собою частини приладу. Манометр вмонтований в кришку приладу, він являє собою скляну трубку, нижній кінець якої скляний зі скляним резервуаром для ртуті об'ємом 15-20 мл. До манометра приєднана шкала з міліметровими поділками від 0 до 250 мм рт.ст. Рівень ртуті в скляній трубці встановлюється на 0. Манжетка - це порожнистий гумовий мішок шириною 12-14 см і довжиною 30-50 см. На мішок надягають чохол із щільної тканини, призначений для того, щоб при нагні­танні повітря гумовий мішок не розтягувався, а тільки стис­кав руку хворого. Грушевидний балон — пристрій для нагнітання повітря, оснащений вентилем для дозованого ви­пускання повітря назовні.

У деяких апаратах ртутний манометр замінений пру­жинним. Такий апарат називають тонометром. При користу­ванні ним артеріальний тиск вимірюється силою пружини, яка передасться на стрілки, що рухаються по циферблату з міліметровими поділками. «Ціна» однієї поділки - 2 мм рт. ст. (0,26 кПа). Вони зручні при транспортуванні, але пружина швидко розтягується і результати, що їх показує прилад, можуть бути невірними.

Крім апарата для вимірювання артеріального тиску не­обхідний фонендоскоп, за допомогою якого вислуховують тони над плечовою артерією.

Визначення артеріального тиску грунтується на реєстрації звукових феноменів, які виникають в артеріальній судині при здавленні її манжеткою (метод Короткова). При певному стисканні периферичної артерії манжеткою потік крові в ній повністю припиняється і при вислуховуванні ми не чуємо ніяких тонів. При зниженні тиску в манжетці шляхом від­криття вентиля кров під час систоли починає проходити через стиснену артерію і утворює турбулентні завихрення нижче від місця перетискання, які сприймаються як тони. Момент появи 1-го тону відповідає систолічному арте­ріальному тиску (максимальному). Тони вислуховуються до того часу, поки тиск у манжетці буде вищим за тиск в артерії. В той момент, коли тиск у манжетці зрівняється з мінімальним тиском в артерії, потік крові стане лінійним і тони вислуховуватись не будуть. Тиск, при якому тони більше не вислуховуються, називають діастолічним арте­ріальним тиском (мінімальним).

Вимірювати артеріальний тиск необхідно у визначені го­дини (краще ранком).

Артеріальний тиск можна визначити також осциляторним методом, користуючись тонометром без фонендоскопа.

Величину артеріального тиску вимірюють з точністю 0,66 кПа (5 мм рт. ст.). У нормі максимальний тиск коливається від 13,3 до 19,3 кПа (від 100 до 140 мм рт.ст.), мінімальний — від 6,9 до 12 кПа (від 60 до 90 мм рт. ст.). Підвищення артеріального тиску понад норму називають артеріальною гіпертензією, а зниження — артеріальною гіпотензією.

Залежно від різних фізіологічних процесів (втома, збуд­ження, прийом їжі тощо) рівень артеріального тиску може змінюватися. Добові його коливання знаходяться в межах 1,3—2,7 кПа (10—20 мм рт. ст.). Вранці тиск дещо нижчий, ніж увечері. З віком артеріальний тиск трохи підвищується.

У кровоносних судинах людини циркулює близько 5 л крові. При зменшенні її кілько­сті, знижується кров'яний тиск, порушується постачання киснем головного мозку, серця та інших органів. Втрата 2-2,5 л кров при кровотечах смертельна для людини. Кровотечі бувають капілярні, венозні та артеріальні. Капілярні кровотечі виникають навіть при не­значному пораненні Так як кров по капілярах рухається повільно, капілярну кровотечу легко зупинити -- після обробки рани йодом накласти марлеву пов'язку. Венозна крово­теча настає при ушкодженні вен. У венах кров тече швидше, тому венозні кровотечі дуже небезпечні, оскільки можуть призводити до значних втрат крові. Для зупинки невеликої венозної кровотечі достатньо накласти лише тісну пов'язку, а при великих — накласти джгут з урахуванням закономірностей руху венозної крові та доставити потерпілого до лі­карні. Найбільш небезпечні артеріальні кровотечі. оскільки у артеріях кров тече під вели­ким тиском і з великою швидкістю. Сильну артеріальну кровотечу розпізнають за яскраво-червоним забарвленням крові, що виривається із рани фонтаном. При артеріаль­ній кровотечі потрібно вище від місця поранення швидко притиснути пальцем ушкоджену судину й накласти джгут з гуми або з іншого матеріалу. Щоб не ушкодити шкіру, під джгут необхідно покласти шматок матерії або бинт та обмотати це місце тканиною. Між тканиною і кінцівкою потрібно проштовхнути міцну паличку і закрутити її доти, доки кров не перестане витікати з рани. Тоді паличку прибинтувати до джгута, рану пе­рев'язати і прикріпити до джгута записку з точним зазначенням часу, коли його наклали. Після надання першої допомоги потерпілого слід негайно відправити до лікарні. Якщо транспортування потерпілого до лікарні займає тривалий час, джгут, щоб не омертвіли тканини, на короткий час послабити. Коли кровообіг у кінцівці відновиться, джгут потрі­бно знову затягнути. При відсутності джгута, кровотечу можна зупинити, зафіксувавши кінцівку у зігнутому положенні У місці згину покласти валик з марлі, бинта або вати. Внутрішні кровотечі (у черевну порожнину, порожнину грудей, черепа) надзвичайно не­безпечні. Виявити їх можна за зовнішнім виглядом людини. Вона блідне, виступає липкий холодний піт. дихання стає поверхневим, пульс частішає і слабне. До прибуття швидкої медичної допомоги потерпілого кладуть і забезпечують цілковитий спокій. До передбачу­ваного місця кровотечі необхідно прикласти будь-який холодний предмет.

51. При трудовому процесі може наступити такий стан, коли його працездатність знижується - настає втомлення.

Втомлення - це стан організму, викликаний фізичною чи розумовою роботою, при якому знижується його працездатність. Відчуття втоми є одним з ознак втомлення.

Мається ряд теорій втомлення, що вважають однією з причин втомлення наступне:

а) нагромадження молочної кислоти й ін.продуктів обміну в м'язах;

б )зниження працездатності периферичних нервових апаратів;

... Читати далі »

40. Геморагія (від гр. haima – кров, rhein – текти) – вихід крові з органів серцево-судинної системи при порушенні їхньої цілісності.
У дорослої людини, залежно від маси тіла (кг), об’єму поверхні тіла (м2) міститься від 5 до 9 літрів крові. 60% її об’єму циркулює про кровоносним судинам і називається об’ємом циркулюючої крові (ОЦК). Інший об’єм знаходяться у депо (печінка, селезінка, кістковий мозок).

Грубі порушення в системі корпорального кровообігу настають при кровотечі. Кровотеча – це потік крові з кровоносних судин при ушкодженні чи порушенні проникності їхніх стінок.
Втрата крові представляє безпосередню загрозу для життя потерпілого і від швидких дій медичних працівників залежить його доля. Іноді при бурхливій кровотечі смерть настає і при відносно невеликій крововтраті (400-600 мл) і в зв'язку з гострим порушенням гемодинаміки. Це викликає раптовий дефіцит крові у серці, ОЦК перестає відповідати обсягу порожнини серця і настає його зупинка. Фатальним може бути також невелика кровотеча, якщо воно викликає порушення функцій життєво-важливих органів. Наприклад, крововилив у головний мозок викликає здавлення життєво-важливих центрів.

Класифікація кровотеч
Залежно від принципу, покладеного в основу, існує небагато практично значимих класифікацій кровотеч.
АНАТОМІЧНА, згідно якої виділяють артеріальну, венозну, капілярну, паренхіматозну і змішану кровотечу.
При артеріальній кровотечі кров червона, тече струменем, поштовхами (пульсує). Ушкодження не тільки великих, але і середніх по довжині артерій, може викликати гостру анемію і навіть стати причиною смерті. Артеріальна кровотеча сама не зупиняється (кровотеча із сонної артерії, а. gestua sin, найбільше небезпечно з аорти).
Для венозної кровотечі характерний темний колір крові, що тече рівномірно і не пульсує. Якщо ушкоджені великі вени чи має місце кровоносний застій, венозна кровотеча може бути сильною і небезпечною (стегнова, підключична вена).
Капілярна кровотеча звичайна не велике, кров просочується по всій поверхні рани, зупиняється, як правило, самостійно.
Паренхіматозна (вид капілярного) кровотеча з паренхіматозного органа, особливо з ушкодженої печінки чи селезінки, характеризується тим, що кровоточить уся поверхня рани. Внаслідок того, що судини, які кровоточать, фіксовані в стромі і не спадаються, воно зупиняється тяжко і часто приводить до гострої анемії (шов Кузнецова-Пенського).
ЕТІОЛОГІЧНА. Етіологічно кровотеча ділиться на механічні, нейротрофічні і токсикоінфекційні.
Кровотечу, викликану механічним ушкодженням стінки судини, позначають як Haemorragia perruptura. Ушкодження судин виникає не тільки в результаті травми чи операції. Спостерігаються розриви аневризматично розширених судин чи при високому артеріальному тиску, при низькому артеріальному тиску. Сильний кашель, повторна блювота, різного виду судороги, запори – короткочасно підвищують артеріальний тиск, унаслідок чого рвуться дрібні вени і капіляри (синдром Меллорі-Вейсса).
Патологічний процес (злоякісна пухлина, гнійник), діючи зовні на кровоносну судину, порушує його цілісність. Це позначається терміном H. per arrosiae. По мірі росту пухлини чи поширення патологічного процесу (виразка, гнійник), він може перейти на стінку кровоносної судини і пошкодити його, викликавши арозивну кровотечу.
Кровотеча унаслідок порушення проникності через неушкоджену стінку судини називають H. per diapedesin. Ці кровотечі нерідко спостерігаються при септичних станах і інших інфекційно-токсичних процесах. Подібну кровотечу можуть викликати зміни хімічного складу крові (гемофілія, тромбофілія й ін.).
КЛІНІЧНА. Крім зовнішньої і внутрішньої кровотечі, залежно від місця, куди виливається кров, розрізняють: внутрішньотканинне, коли кров виходить із судини і просочує навколишні тканини, викликаючи утворення петехій (дрібних крововиливів, ексхімозів і синців) чи скупчування в межтканинних проміжках, розсовуючи тканини й утворюючи гематому (пухлиноподібне скупчення крові, що може розсмоктатися чи довкола неї утвориться капсула і перетворюється у кісту.
Внутрішня кровотеча характеризуються висіченням крові в яку-небудь порожнину організму. Якщо порожнина має прямий зв'язок з навколишнім середовищем і кров з порожнини виливається назовні, то така внутрішня кровотеча називається відкритою (кровотеча з порожнини носа - epistaxis, шлункова - gostrorragia, легенева - haemaptoe, із сечових шляхів - haematurea, маткова - metrorragia, середньомозкова – encefalorragia). Якщо порожнина закрита і не має зв'язку з навколишнім середовищем, то виникаючі внутрішньопорожнинні кровотечі називаються внутрішньопорожнинними закритими (кровотеча в черевну порожнину – haemaperitoneum, у плевральну порожнину – haemotorax, у серцеву – гемоперикард). Як бачите для позначення крововиливу застосовують спеціальні терміни: невеликі обмежені крововиливи в шкіру називаються petechia, у слизову – purpura. Есduмоsіs – рясний крововилив у шкіру чи слизову.
При зовнішніх кровотечах (externa) кров із місця ушкодження випливає назовні. Легко діагностується лікарем і хворим.
Внутрішня кровотеча (internu) відбуваються в порожні органи чи в порожнині (черевна, грудна). Про кровотечу судять по наявності клінічних симптомів і гострого недокрів'я чи деяким вторинним ознакам. Кровотеча в порожні органу також має місцеві і загальні прояви. Через деякий час кров виливається назовні, але вже в зміненому вигляді. Наприклад, при шлунковій кровотечі блювотні маси нагадують кавову гущавину.
Прихована внутрішня кровотеча (occulta) протікає повільно, не викликає гострого недокрів'я і без лабораторних досліджень, як правило, не діагностується. Наприклад, невелика кровотеча 12-п кишки можна установити за допомогою дослідження калу на сховану кров.
ПО ШВИДКОСТІ кровотечі. Розрізняють гостру кровотечу, при який хворий може загинути від гострого недокрів'я, так як організм не встигає пристосуватися до раптовій втраті крові. При хронічній кровотечі кількість крові зменшується повільно і поступово організм встигає адаптуватися до крововтрати. Швидка втрати невеликої кількості крові набагато небезпечніша, ніж поступова утрата великого обєму крові. Гостра кровотеча стають небезпечним при втраті згори 30% гемоглобіну, у той час як при хронічній кровотечі втрата навіть 75-80% гемоглобіну викликає термінальний стан.
ПО ЧАСУ прояву кровотечі розділяють:
первинну кровотечу спостерігають відразу після травми, під час операції при розриві кровоносної судини чи інших видах;
вторинна кровотеча настає після більш чи менш тривалого часу, може викликати різні ускладнення.
Розрізняють: ранню вторинну кровотечу, що звичайно спостерігаються після ушкодження кровоносної судини в перші години. Його причиною може бути недостатньо надійна зупинка кровотечі, підвищений артеріальний тиск, а також розчинення (лізис) тромбу і його випадання із судини. Тому, коли немає впевненості в надійній зупинці кровотечі, у рані залишають гумовий випускник чи організують активну аспірацію відокремлюваного, що дозволяє контролювати початок кровотечі і перешкоджає утворенню гематом. Рання вторинна кровотеча можуть бути причиною травми дренажу чи пов'язки.
Пізню вторинну кровотечу виділяють пізніше – на 7-10 день, іноді навіть через місяць після травми. Звичайно причиною їх може бути ускладнені рани – інфекція, розм'якшення чи розчинення тромбу. При гнійному розплавлюванні відбувається безпосереднє розплавлювання стінки кровоносної судини – його некроз.
Спостерігають також повторні вторинні кровотечі, причину яких необхідно відзначити, що кожна повторна кровотеча сильніша і небезпечніша попередньої. Вторинну кровотечу зупинити значно тяжче, ніж первинну. Тимчасова зупинка кровотечі. Прийоми тимчасової зупинки кровотечі дають можливість врятувати потерпілого від гострої крововтрати. Цей прийом часто доводиться застосовувати людям без медичної освіти, тому їх повинен знати кожний. Прийоми тимчасової зупинки кровотечі різні, їхній вибір залежать від виду ушкодженої судини, розмірів і локалізації рани й ін. Нерідко різні прийоми комбінують. В усіх випадках важливим моментом є іммобілізація ушкодженої частини тіла. Такого потерпілого можна транспортувати після зупинки кровотечі на місці події.
Кровотечу з поверхні вен і дрібних артерій можна зупинити давлючою пов'язкою і здавленням ушкодженої кінцівки. Максимальне згинання кінцівки застосовується для зупинки кровотечі, якщо джерело розташоване в дистальній частині тіла. Притисненням артерії до кисті проксимально від рани артеріальна кровотеча зуп ... Читати далі »

41. Якщо сторонній предмет знаходиться на поверхні, а не увійшов в очні тканини, то його можна спробувати просто вимити водою. Візьміть шматочок бинтика для того, щоб обмотати їм пальці і розкрити повіки ширше. Воду для промивання бажано взяти в якому-небудь флаконі, який створював би невеликий напір: наприклад, у пляшці, у гумовій медичної груші, в шприці (попередньо не забудьте зняти голки!) Або просто з крана (можна використовувати і душ, тільки з напором не перестарайтеся). Промивайте очей, рухаючись у напрямку від зовнішнього його куточка - до внутрішнього.

Якщо після того, як ви, здавалося б, дуже ретельно промили очей, але все ж чужорідне тіло так і залишилося в ньому, при огляді воно помітно і як і раніше відчувається в оці, тоді візьміть чисту носову хустинку, змочіть його краєчок водою (а якщо є під рукою очної антисептик - тоді використовуйте його) - і спробуйте вилучити сторонній предмет куточком хустки.

Після того, як чужорідне тіло буде вирване з очка, слід закапати його розчином антисептика для очей.

Чужорідні тіла вуха. Найчастіше зустрічаються у дітей, що засовують в зовнішній слуховий прохід різні дрібні предмети (папір, плодові кісточки, горох, насіння соняшнику, намистини, грифель олівця та ін.). У дорослих можуть зустрічатися шматочки вати, уламки сірників і т. д. У вухо можуть потрапляти і різні комахи (таргани, клопи, мухи та ін.) - так звані живі чужорідні тіла. Перед видаленням стороннього тіла обов'язково оглядають вухо для встановлення характеру стороннього тіла. Комах звичайно присипляють, закапавши у вухо 2-3 краплі рідкої олії чи спирту, потім видаляють пінцетом чи промиванням зовнішнього слухового проходу теплою водою зі шприца Жане. Таким методом видаляють і інші сторонні тіла. Не можна видаляти пінцетом округлі предмети, наприклад бусини, тому що це може привести до проштовхування їхній у більш глибокі відділи слухового проходу сторонні тіла рослинного походження, що набухають, (горох, боби) перед видаленням їх знезводнюють шляхом повторного уливання у вухо спирту. Промивання вуха - найбільш безпечний метод, однак воно протипоказано при перфорації барабанної перетинки (щоб уникнути гнійного отиту), при сторонніх тілах, цілком обтуруючих кістковий відділ слухового проходу (струмінь води проштовхує їх ще глибше).Якщо лікування неефективне, то стороннє тіло під контролем зору видаляють маленьким гачком. 

42. Потрапляючи на область біфуркації трахеї, викликають напад кашлю. При цьому чужорідне тіло підкидається вгору і ударяється об нижню поверхня голосових складок. Виникає характерний ляскаючий звук, добре чутний іноді на відстані. Це може тривати в течія декількох годин. Під час балотування чужорідне тіло іноді ущемляється між голосовими складками, що веде до задухи. Особливу небезпеку представляють чужорідні тіла, здатні розбухати (квасоля, горох) і тим самим викликати обтурацію просвіту трахеї. Термінова госпіталізація. Видалення чужорідного тіла за допомогою верхньої трахеобронхоскопии спеціальними щипцями з різними наконечниками. У дітей можливе видалення тих, що балотують чужорідних тіл з трахеї при прямій ларингоскопії. У випадках задухи показана термінова трахеостомия. У профілактиці помітна роль належить санітарній освіті. Слід роз'яснювати батькам і доглядаючому персоналу дитячих установ необхідність забороняти дітям грати дрібними предметами і особливо відучувати дітей від поганої звички класти їх в рот. Важливо стежити за поведінкою дітей під час годування.

43. Отруєння(інтоксикація) — порушення функцій чи ушкодження органів внаслідок дії отрут чи токсинів, що проникли в організм чи утворилися в ньому.

Отруєння організму шкідливими речовинами, що утворюються в ньому при нормальній життєдіяльності або при захворюваннях.

За перебігом виділяють гострі та хронічні отруєння. Гострі отруєння відносяться до захворювань, кінець яких залежить від своєчасно розпочатої інтенсивної терапевтичної допомоги на догоспітальному етапі лікування. Виділяють такі шляхи потрапляння токсичної речовини до організму:

Пероральний шлях, коли хімічні сполуки починають всмоктуватись вже в ротовій порожнині, потім у шлунку, кишечнику (особливо жиророзчинні сполуки).

Парентеральний шлях (внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно) - найшвидший спосіб потрапляння токсичної дози лікарських препаратів у кров.

Інгаляційний шлях - отруєння газоподібними, пароподібними речовинами у суміші, що вдихається, а також рідкими речовинами у формі аерозолей.

Перкутанний шлях, коли отруйні речовини типу шкірно-наривної дії порівняно добре проникають через шкіру, всмоктуються та мають загальнорезорбтивну дію. Введення токсичних речовин в різні порожнини організму. Хронічні отруєння розвиваються поступово під дією однієї й тієї ж хімічної речовини, яка потрапляє до організму впродовж тривалого часу. Прояву гострого отруєння при хронічному потраплянні отрути до організму сприяють такі явища, як кумуляція, сенсибілізація, звикання та залежність.

Невідкладна допомога при гострих отруєннях полягає в сукупному

проведенні наступних лікувальних заходів: прискореному виведенні

токсичних речовин з організму; специфічної терапії, що сприятливо змінює

перетворення токсичної речовини в організмі чи зменшуючій його

токсичність; симптоматичної терапії, спрямованої на захист і підтримку

тієї функції організму, що переважно уражається даною токсичною

речовиною. На місці події необхідно установити причину отруєння, з'ясувати вид токсичної речовини, її кількість і шлях надходження в організм, по можливості довідатися час отруєння, концентрацію токсичної речовини в розчині чи дозування в лікарських препаратах.         

При отруєннях токсичними речовинами, прийнятими усередину, обов'язковим

і екстремальним заходом є промивання шлунка через зонд. Для промивання шлунка використовують 12 – 15 літрів води кімнатної температури порціями 300 – 500 мол. При важких формах отруєнь у хворих, що знаходяться в несвідомому с ... Читати далі »