План

1. Туберкульоз та його профілактика.

2. Поняття та профілактика СНІДу.

3. Венеричні захворювання.

Використана література.

 

1. Туберкульоз та його профілактика

Збудником туберкульозу є туберкульозна паличка (mycobacterium tuberculosis), що була відкрита Р. Кохом у 1882 p. Існує три типи збудника — людський (typus huma-nus ), бичачий, чи коров'ячий (typus bovinus), та пташиний (typus avium). Існують також нетипові бактерії. Заразними для людини є перші два типи — людський та коров'ячий, рідко — нетипові бактерії (у людей із зниженим імунітетом). Джерелом інфекції для людей, окрім хворої на туберкульоз людини, можуть бути також хвора на цю інфекцію корова (бик), її м'ясо та молоко.

Збудник туберкульозу являє собою тонку пряму чи дещо зігнуту паличку завдовжки 1,5—4 мкм і завтовшки до 0,5 мкм, яка не утворює спор та капсул, не має джгутиків. Вона — аероб, грампозитивна, забарвлюється за Цілем—Нільсоном у червоний колір. Свіжі культури мікобактерій, виділені від хворих людей, ростуть дуже по-вільно (3—4 тиж) на різних середовищах (картопля, яйце, бульйони то-що) за наявності в них гліцерину. Паличка туберкульозу рогатбї худоби має як деякі морфологічні, так і культуральні відмінності — вона товща та коротша, не потребує для росту присутності гліцерину. Мікобактерії туберкульозу не продукують екзоток-синів. Вірулентність їх пов'язана з комплексом ліпідів і ліпоїдів та інши-ми сполуками (чинником вірулентності). Мікобактерії виробляють фер-менти лецитиназу, каталазу, перок-сидазу, уреазу.

Продукт життєдіяльності мікобактерій був відкритий Р. Кохом і назва-ний туберкуліном. Його використо-вують в діагностиці туберкульозу. Він існує переважно в очищеній формі, приготований з так званого старого туберкуліну і складається з чистих мікобактеріальних білків та домішки полісахаридів.

Туберкульоз — часте захворюван-ня, особливо у країнах з низьким рівнем економіки і незадовільними житловими умовами та низьким рів-нем охорони здоров'я і медичної допомоги.

Проте в останні роки захворюваність на туберкульоз зросла навіть у країнах, де він не мав значного поширення, що певною мірою обумов-лено зниженням уваги до його про-філактики.

Поліпшення соціально-економіч-них умов життя людей відіграє голов-ну роль у запобіганні та ліквідації ту-беркульозу.

Зараження туберкульозом, себто проникнення мікобактерій у організм, відбувається переважно через дихальні шляхи (повітряно-крапельним спосо-бом), рідко — через травний канал (осідаючи на слизовій оболонці), у разі якого уражається як початковий відділ (ротоглотка), так і переважно середній (сліпа кишка), рідко —кінце-вий (пряма кишка).

Опірність щодо туберкульозу най-нижча в дитячому віці та після 65 років.

Різні тканини та органи мають не однакову чутливість до мікобактерій. Найчутливішими є лімфовузли (вони уражені у 100 % інфікованих дітей), менінгеальна оболонка, а також селе-зінка (особливо у дітей). Чутливі та-кож нирки, надниркові залози, мат-кові труби, гіпофіз. Мало чутливі і рідко уражуються шлунок, підшлун-кова та щитовидна залози, яєчка та ін.

Інфікування (первинний туберку-льоз) у переважної більшості людей відбувається у дитячому віці трахео-бронхіальним шляхом і звичайно по-в'язане з контактом з хворими на ак-тивну форму легеневого туберкульо-зу. Таким контактам сприяють скуп-чення людей за поганих житлових та санітарних умов, громадський транс-порт тощо.

Первинна тканинна реакція в ле-генях людини за інфікування її міко-бактеріями туберкульозу виявляється утворенням у них так званого первин-ного комплексу. Останній складається з невеликого фокусу специфічної пневмонії та ураження регіонарного середостінного лімфовузла — специ-фічного лімфаденіту. Морфологічні прояви інфікування тканини мікобак-теріями полягають у розвитку неспе-цифічної реакції (гіперемії, набряку), лейкоцитарної інфільтрації та розвитку проліферації клітин сполучної ткани-ни й формуванням під дією мікобак-терій та їх продуктів специфічного еле-менту туберкульозу, так званого гор-бика (tuberculum) або ж гра-нульоми (конгломерат горбиків). Особливістю цієї гранульоми (завбіль-шки від просяного зерна і більше) є її схильність до змертвіння та розпаду.

Фундаментальною одиницею ту-беркульозного ураження, центром горбика є так звані епітеліоідні кліти-ни. Постійними елементами горбика є також гігантські клітини Лангганса та лімфоцити (останні по периферії горбика), а також сполучна тканина.

Специфічну профілактику проводять шляхом вакцинації і ревакцинації. БЦЖ, а також хіміопрофілактику. Вакцина БЦЖ представляє собою сухий порошок ослаблених мікобактерій туберкульозу бичачого типу, які втратили свою вірулентність, але збереглися імунні властивості . Вакцину вводять в/м по типу реакції Манту, на зовнішній поверхні верхньої третини лівого плеча. Вводять 0,05 мл вакцини розведеної в 0,1 мл ізотонічного р-ну хлориду натрію після обробки шкіри 70% спиртом. Через 4-6 тижнів навісці введення вакцини появляється інфільтрат діаметром 4-12 мм, з маленькими вузликами в центрі. Ця превивка тримається 2-4 міс., після чого на місці інфільтрат утворюється рубець. Виробляється імунітет на 5-7 років, після чого її повторяють. Ревакцинація представляє собою повторне введення вакцини.

Вакцинацію проводять новонародженим в половому будинку і не інфікованим туберкульозом здоровим людям, у яких проба Манту від’ємна. Між пробою Манту і вакцинацією повинно пройти 3-14 днів. Ревакцинація проводиться в віці 7 і 14-15 р., а потім кожні 7 років до 30-річного віку. Вакцинацію не проводять людям з позитивною пробою Манту, хворим гострими інфекційними захворюваннями, з алергією, тяжко хворим.

Жіміопрофілактику проводять людям, яякі знаходяться в контакті з хворим, людям з високою чутливістю до туберкуліну, а також хворим з неактивним туберкульозом з можливістю загострення хвороби. Для хіміопрофілактики назначають тубазид і дітям по 5 мл на 1 кг маси тіла на добу, дорослим ... Читати далі »

З поняттям «здоров'я» тісно пов'язане та часто вживається поняття «спосіб життя».

Рівень здоров'я людини визначається умовами життєдіяльності: навчання, праці та побуту, добробутом та гігієнічною культурою, а найбільше - способом життя людини [3, с. 29]. Поняття «спосіб життя» відображає ті засади організації життя, які є безумовними передумовами соціального буття. Сьогодні доведено, що із усіх чинників, що впливають на здоров'я людини, 50% припадає саме на спосіб життя.

Спосіб життя включає в себе такі складові, як рівень життя, якість його та стиль. Рівень життя - більш економічна категорія, виражається ступенем задоволення матеріальних, культурних та духовних потреб. Якість життя характеризує комфорт і задоволення людських потреб. Це визначення належить до соціологічних категорій, хоча останнім часом усе більше привертає увагу психологів, щодо аналізу поняття «суб'єктивна якість життя». Стиль життя треба розуміти як стандартні форми поведінки, під які підпорядковується психологія та психофізіологія особистості. Це соціальнопсихологічна категорія.

                У сучасній парадигмі знань під способом життя розуміють стійкий спосіб життєдіяльності, що склався під дією соціальних, культурних, матеріальних та професійних обставин, і який проявляється в нормах спілкування, поведінці, складі мислення, у традиціях. При цьому виділяють економічну, соціологічну, соціально-психологічну складові категорії «спосіб життя».

Категорія способу життя є однією із центральних для соціальної психології. Як зазначає Ю. Швалб, проблема способу життя недостатньо розроблена у вітчизняній науці, хоча поняття способу життя має важливе прикладне значення, адже розкриває динаміку змін соціально-психологічних норм і вподобань людей та груп населення. Ним були визначені базові характеристики категорії способу життя: по-перше, сукупність стійких способів та форм організації соціокультурного життя людей; по-друге, в соціокультурному плані є об'єктивною характеристикою способів соціальної взаємодії у найважливіших сферах життя суспільства. В психологічному плані спосіб життя являє собою набір цінностей і норм, що детермінують поширення та передачу від покоління до покоління певних моделей поведінки; по-третє, спосіб життя являє собою певну цілісну характеристику буття індивіда та соціуму. Однак це внутрішньо диференційована цілісність, зміст якої визначається за лініями або параметрами основних відносин особистості, в яких вона отримує можливість діяльнісної реалізації свого бачення світу і ставлення до нього [6, с. 16].

Розкриваючи психологічний зміст поняття здоров'я, слід також говорити про почуття психологічного (суб'єктивного) благополуччя чи суб'єктивної якості життя.

              Здоров'я є одним з найважливіших показників якості життя. Оцінка саме суб'єктивної якості життя є важливою соціально-психологічною проблемою. Так в дослідженнях Г. Савченко якість життя визначається як інтегральний показник життєдіяльності людей, який включає як об'єктивні (рівень життєдіяльності людини), так і суб'єктивні (ступінь задоволення потреб та ціннісних структур) показники [4].

На сприйняття якості життя впливають культурні особливості, ціннісні орієнтації різних груп, але, з іншого боку, існують інваріантні фактори, що притаманні різним групам (економічні та соціальні фактори, індивідуальні особливості). Результати досліджень показують, що існує взаємовплив суб'єктивної якості життя, задоволеністю життям та суб'єктивного економічного благополуччя, інтегральна характеристика яких визначається психологічними характеристиками, способом життя, стилем поведінки.

Поняття «якість життя» в західній психології ототожнюється з поняттям щастя, суб'єктивного відчуття благополуччя.

Так, суб'єктивне відчуття благополуччя А. Фернхем визначає як функцію, що залежить від рівня радості або страху, яких зазнає людина. Ще одним компонентом суб'єктивного відчуття благополуччя є задоволеність життям, що визначається як когнітивний процес оцінювання (оцінка власного життя в цілому). Щодо параметрів благополуччя, то до них відносять автономність, уміння взаємодіяти із середовищем, особистісне зростання, позитивні стосунки з іншими, наявність життєвої перспективи та адекватна самооцінка. Між цими компонентами й оцінками щастя, задоволеністю життям виявлено кореляційну залежність.

Аналіз різних підходів до оцінки якості життя, дозволяє виокремити загальні тенденції, що впливають на суб'єктивне відчуття загального й економічного благополуччя - це свобода вибору, незалежність від зовнішніх обставин і контроль над ситуацією. Такої волі вибору позбавлені соціально незахищені верстви українського населення, оскільки трансформаційні зміни, що відбуваються у всіх сферах життя, у тому числі й у сфері здоров' ... Читати далі »

51. Втоплення (основні причини та заходи невідкладної долікарської допомоги).

 ВТОПЛЕННЯ Специфічний вид асфіксії, який розвивається при випадковому або ненавмисному зануренні у воду або сипучі матеріали (цемент, мука тощо).

1. Істинне втоплення (мокре) (75-95%) Масивна аспірація води в легені, яка руйнує сурфактант, що призводить до вентиляційно-перфузійних і дифузійних порушень, шунтування крові, гіпоксемії, гіпоксії, ацидозу і набряку легень.

2. Смертельна доза аспірованої води для дорослого – 22 мл/кг; ● смерть часто наступає при аспірації 10 мл/кг (85%); ● аспірація 2-3 мл/кг призводить до зниження парціального тиску О 2 в артеріальній крові майже в 2 рази, до втрати свідомості.

3. Велике значення мають особливості: температура води, повітря, вологість тощо; тривалість перебування у воді, ступінь повноти постраждалого (у холодній воді худі люди гинуть швидше за повних), одяг та ін.

4. Тривале перебування у воді з температурою +20 ° С приводить до поступового зниження температури тіла, гіпотонії, брадикардії; ▪ при нижчій температурі виникає прогресуюча втрата тепла організмом; ▪ зниження температури до 30-20 ° С приводить до потьмарення, втрати свідомості; ▪ при температурі води +4-6 ° С протягом 15 хв виникають болі в м ’ язах, суглобах, судоми, розвивається заклякання.

5. Втоплення в прісній воді При аспірації 50 мл/кг прісної води виникає гіпотонічна гіпергідратація : гемоліз; анемія; гіперкаліємія; гіпонатріємія; гіпохлоремія; гіпопротеїнемія; фібриляція шлуночків. Виразна гіпоксемія вже через 1 хв, руйнується сурфактант, знижується податливість легенів – ателектази, пневмонія.

6. Втоплення в морській воді При аспірації 20-30 мл/кг – абсолютна смертельна доза: виникає гіпертонічна дегідратація: підвищення гематокриту; гіпернатріємія; гіперкаліємія; гіперхлоремія; гіперкальціємія; гіпермагніємія; гіперхлоремія; ранній набряк легень.

7. Початковий період втоплення: Свідомість та рухи зберігаються; збудження; приглушеність; апатичність, адинамія, некритичність по відношенню до свого стану; спроба втекти; шкіра та слизові синюшні; навіть при температурі води 18-24 ° С – озноб; дихання шумне, часте, переривається кашлем; спочатку тахікардія і гіпертензія в подальшому – брадикардія та гіпотонія; верхній поверх живота здутий; блювання водою та кишковим вмістом; слабість, головний біль, кашель ще зберігається деякий час.

8. Агональний період Втрата свідомості; ще зберігаються дихання і серцеві скорочення; шкіра холодна, різко синюшна; з рота і носу – піниста рідина рожевого кольору; дихання – переривчасте, з різкими судомними вдихами; серцеві скорочення слабкі, аритмічні, рідкі; пульсація тільки на сонних та стегнових артеріях; іноді набухання підшкірних вен шиї і передпліч, тризм жувальних м ’ язів; зіничний та рогівковий рефлекси – в ’ ялі. Стан клінічної смерті

9. Справжнє утоплення. Вода вільно поступає в дихальні шляхи.

10. Асфіктичне втоплення (сухе) Протікає по типу чистої асфіксії в результаті рефлекторного ларінгоспазму, яке викликається попаданням невеликої кількості води в дихальні шляхи; води в легенях немає , проте заковтується, є небезпека блювання і істинного втоплення на останніх етапах вмирання або в момент реанімації; як правило в брудній і хлорованій воді.

11. Клініка асфіктичного втоплення: Початковий період відсутній, або дуже короткий; агональний період – шкірні покриви різко синюшні, хоча повітроносні шляхи вільні від вмісту, свідомості немає, тризм, пульсація периферичних артерій ослаблена, псевдореспіраторні вдихи, під час яких повітря в легені не може поступати через змикання голосової щілини, утворюється стійка пухнаста піна, яка зоповнює порожнину рота і глотки; гіпоксія, метаболічний ацидоз, підвищення проникливості судин малого кола – гостра лівошлуночкова недостатність, легенева гіпертензія при несправжніх вдихах сприяють розвитку набряку легень; стан клінічної смерті .

12. Вигляд потерпілого при асфіктичному утопленні

13. Синкопальне втоплення Первинна рефлекторна зупинка серця, виникає до критичних розладів дихання, в результаті емоційного стресу, впливу низької температури води на шкіру, падіння з висоти, попадання води в порожнину середнього вуха при пошкодженні барабанної перетинки; набряку легень, як правило, не буває; початковий та агональний періоди – відсутні; клінічна смерть – 7-8 хв (18-22 ° С) – 10-12 хв; в крижаній воді – 20-40 хв; різка блідість шкіри, піни немає.

14. Вигляд хворого при синкопальному утопленні.

15. Невідкладна допомога У воді: підняти голову постраждалого над рівнем води; одночасно з буксуванням до берега проводити ШВЛ “рот до роту”, “рот до носу”.

16. На шлюпці: 1). Відновити прохідність дихальних шляхів; повернути постраждалого животом донизу на банку шлюпки або на стегно реаніматора; опустити голову і верхню частину тулуба донизу. Швидко, різко, декілька разів стискуючи і відпускаючи грудну клітку, видалити воду.

17. Відкрити рот, при тризмі жувальних м ’ язів відтягнути нижню щелепу донизу; очистити рот пальцем з хусткою; повернути постраждалого уверх лицем; за неможливості надати йому положення лежачи на спині надавати допомогу в положенні напівсидячи на лавці шлюпки, правим боком до рятувальника, середньою частиною тулуба на його колінах. 2) Проводити ШВЛ “рот до роту” (портативний респіратор тощо). 3) Зовнішній масаж серця на шлюпці правою рукою.

18. На березі: 1) Підняти ноги догори. Здавити кулаком черевну аорту на декілька хвилин. Провірити прохідність дихальних шляхів, очистити їх від піску, мулу, видалити воду з легень (при істинному, частково при асфіктичному втопленні). 2) Серцево-легенева реанімація. 3) Госпіталізація (в/в інфузії ізотонічного розчину натрію хлориду, трансфузії крупномолекулярних декстранів до 800 мл при тривалому транспортуванні; втоплення в морській воді), ШВЛ пролонговано за необхідності; масаж серця, конікотомія; інтубація трахеї; інгаляції О2 та інша медикаментозна терапія. При втопленні в прісній воді – діуретики, в морській воді – інфузія білків та інших розчинів; тривала оксигенотерапія.< ... Читати далі »