Інтенсивний розвиток педагогіки в XIX—XX ст. привів до утво­рення системи педагогічних наук, що включає в себе: загальну пе­дагогіку, яка охоплює основні питання виховання і навчання люди­ни. Розвиток загальної педагогіки як науки визначив створення в се­редині неї самої самостійних галузей знань, таких як: дидактика (теорія навчання і освіти), теорія виховання, школознавство (управ­ління школою), вікову педагогіку, яка досліджує особливості вихо­вання на різних етапах вікових груп (переддошкільна, дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих); дефектологію як спеціальну педаго­гіку, що розробляє питання виховання і навчання глухонімих і глу­хих (сурдопедагогіка), сліпих і тих, хто погано бачить (тифлопедагогіка), розумововідсталих (олігофренопедагогіка), діти з розладом мови (логопедія); методику, яка вивчає специфіку вивчення окремих навчальних предметів (мови, математики, природознавства тощо); історію педагогіки, що досліджує розвиток педагогічних ідей у різні епохи, різними представниками науки; порівняльну педаго­гіку, яка вивчає порівняльним методом виховання і навчання в різ­них країнах; етнопедагогіку, об'єктом дослідження якої є вивчення особливостей, досвіду народного виховання, які відбиті в національ­ній культурі, народних традиціях, звичках, фольклорі.

Джерелами розвитку педагогіки є науково-педагогічні дос­лідження, передовий педагогічний досвід, історія педагогіки, а та­кож ряд наук, які тісно пов'язані з педагогікою: філос ... Читати далі »

Цей принцип знайшов всебічне обгрунтування в працях Ю.К. Бабанськсго, який сутність принципу бачить у тому, щоб із ряду можливих варіантів навчального процесу усвідомлено вибрати такий, який за даних умов забезпечить максимально можливу ефективність рішення завдань навчання, виховання і розвитку школярів при раціональних витратах часу і зусиль учителя і учнів.

Способи оптимізації навчання.

1. Комплексне планування і конкретизація завдань навчання, виховання і розвиток школярів за конкретних умов навчання.

2. Конкретизація змісту навчання. Цей спосіб оптимізації по­требує виділення головного, основного: понять, фактів, провід­них виховних ідей; відбору вправ для розвитку практичних умінь, навичок пізнавальної діяльності на основі вивчення особливостей учнів конкретного класу; встановлення міжпредметних зв'язків; забезпечення відповідності обсягу, складності матеріалу, виділе­ного часу.

... Читати далі »

Фізичне виховання молоді — це сукупність дій вихователя і ви­хованця, спрямованих на розвиток організму, укріплення здоро­в'я, забезпечення гармонії «фізичного розвитку та духовного жит­тя багатогранної діяльності людини» (В.О. Сухомлинський).

Результат фізичного виховання особистості виражається в ово­лодінні нею фізичною культурою, яка представляє собою сукуп­ність досягнень людини в галузі її фізичного розвитку.

Фізичне виховання пройшло довгий шлях свого розвитку.

В античному світі перед фізичним вихованням дітей аристок­ратії стояло завдання сприяти підготовці сильних, удалих воїнів, слухняних і витривалих солдат для захисту рабовласницької дер­жави і придушення повстань рабів.Ідеалом грецького виховання вважався гармонійний розвиток усіх фізичних і психічних сил та здібностей людини. У Спарті, щоб зробити спартанських дівчат здатними народжу­вати здорових дітей, держава прописувала займатися особливим курсом гімнастики (бігати, боротися, стрибати, кидати диск, спис). ... Читати далі »