Улюбленець гаремів, квітка біржової гри – тюльпан.

Перші відомості про цю чарівну квітку ми зустрічаємо в перських джерелах. У цій країні своєрідна, у вигляді ліхтарика або чаші, квітка не могла бути непоміченою, їй дали назву «Дюльбаш» — турецька чалма, а звідси — і слово тюрбан.

Ще більшої любові зажив тюльпан на Сході, у турків, дружини яких розводили його в сералях, де багатьом з них він, можливо, нагадував їхнє дитинство, батьківщину, втрачену волю. Внаслідок цього, очевидно, у сералях щорічно справляли чудесне чарівне свято тюльпанів, на яке султан споглядав як на приємний доказ прихильності й любові своїх численних дружин.

Серед пристрасних любителів цієї квітки в інших країнах були також Рішельє, Вольтер маршал Бірон, австрійський імператор Франц II і особливо французький король Людовик XVIII.

Одначе ніде захоплення" тюльпанами не сягнуло такого розмаху, як у Голландії. Спокійні від природи, обережні торговці і взагалі помірковані люди, голландці, ні з того ні з сього настільки захопилися квіткою, що це захоплення перетворилося на єдину свого роду народну манію, котра пізніше одержала характерну назву — «тюльпаноманії».

Тюльпан з'явився тут лише у 1634 році і спочатку розводили його виключно для комерції.

Помітивши, як захоплюються цією квіткою німці та інші народи, підприємливі голландці почали вирощувати все нові й нові сорти, й торгівля цибулинами стала такою прибутковою, що розведенням тюльпанів почали займатися навіть ті люди, котрі не мали до садівництва ніякого відношення згодом — чи не все населення

Спочатку торгівля розвивалася успішно. Та незабаром ситуація набула характеру біржової гри. Замість цибулин нових сортів почали наперед (ще до їхньої з'яви на світ Божий) видавати розписки на виключне право володіння ними, потім ці розписки перепродували за більш високу ціну іншим, а ті, у свою чергу, ще комусь...

Нарешті, щоб ще дужче розпалити пристрасть до такої гри, міста на зразок Гаарлема, Лейдена запроваджували величезні, на кількасот тисяч гульденів, премії за виведення тюльпана якого-небудь запрограмованого кольору й розмірів, і, в разі успіху, вручення нагороди супроводжувалось таким розкішним святкуванням, що на нього збігалося народу із найвіддаленіших околиць не менше, аніж на прибуття чи коронування монарха.

Та якщо відтоді тюльпан втратив будь-яке значення для спекулянтів, любителів біржової гри й наживи, то для поетів, прозаїків і взагалі митців він і надалі залишається предметом естетичного зацікавлення.

Німці взагалі ставилися до тюльпана прохолодно й навіть у насміх прозвали невибагливий грубий пивний кухоль — «Тульпе»; з такою назвою, наприклад, вона побутувала на вечоринках у Бісмарка.

Поетичніше ставляться до тюльпана в Англії, де у казках — він колиска для маленьких ельфів та інших крихітних істот. Так, у Девонширі народилась казка, у якій розповідається, що феї, не маючи колисок для своїх малюків, кладуть їх на ніч у квіти тюльпанів, і вітер колихає малих дитинчат до самого ранку.

Одного разу господиня вирушила вночі з ліхтарем до свого саду, де росло безліч тюльпанів, і побачила в них кілька таких заснулих чарівних малят. Вона так захопилася цим незвичайним видовищем, що тієї ж ночі посадила в саду ще більше квітів, а незабаром їх виявилося цілком досить, аби розмістити в них усіх малюків довколишніх чарівниць.

Потім світлими місячними ночами вона вирушала до саду й цілими годинами милувалась, як ці крихітні створіння солодко сплять в атласних чашечках тюльпанів.

Спочатку феї хвилювалися, щоб ця незнайома жінка не вчинила якогось зла їхнім малюкам, але потім, дивлячись, з якою любов'ю вона ставиться до них, заспокоїлись і, прагнучи віддячити за турботу, надавали її тюльпанам найдивовижнішого забарвлення й чудесного, немов у троянди, запаху.

Вони благословляли цю жінку та її оселю, й вона мала повний успіх у всьому і щастя аж до самої смерті.

Але радість тривала для фей, поки жінка трималась на світі, коли ж вона померла, то дім із садом успадкував її родич, заможний лихвар.

Як людина користолюбна й бездушна, він перш за все знищив сад, дійшовши висновку, що квіти вирощувати невигідно, влаштував на тому місці город й посадив петрушку та різні овочі.

Такий брутальний вчинок дуже розгнівав маленьких створінь, й вони щоночі, тільки-но наставала темрява, зліталися із сусіднього лісу й танцювали на городі, витоптуючи й вириваючи все з корінням, так що городина покривалася хмарою пилюки.

А попри все —- могила колишньої їхньої доброї господині чудесно зеленіла, на ній завжди росли розкішні квіти. Довершені тюльпани в узголів’ї сяяли найяснішим забарвленням, чудово пахли до глибокої осені, навіть коли всі інші ... Читати далі »

Квітка богині весни Остари й освідчення в коханні — конвалія

«В гомоні зеленім ліс залопотів,

Під яскравим сонцем весь позолотів;

Горда і цнотлива, до княжни подібна,

Вийшла на узлісся конвалія срібна...»

Що може бути таким простим і таким чарівним водночас, як не конвалія? Кілька біленьких, немов із порцеляни, дзвіночків на довгій стеблині і двійко світло-зелених листків — от і все; а тим часом —

яке диво, яка довершеність! Особливо ж гарна, конвалія у своєму лісовому середовищі, на галявині серед негустого лісочка, оточена безліччю яскраво-зеленого листя. Та найкраще, що в ній може бути,— п'янкий запах. Це один із найтонших приємних запахів.

Був час, коли конвалія, у давніх германців була присвячена богині Остарі — богині ранкового сонця, променистої зорі й провісниці весни.

А в Англії в Суссексі склалася цікава легенда про бій св. Леонарда,

одного із сподвижників Хлодвіга, котрий прийняв християнство, із страшним драконом Сінь побіля Толбіака.

Три дні й три ночі св. Леонард невтомно бився з ним, іноді зовсім втрачаючи силу й надію перемогти. Та нарешті з допомогою Божою, на четвертий день із задоволенням побачив, як страшне чудовисько, тягнучи за собою довгого хвоста, щезає у глибині лісів, аби більше звідти не з'являтися. Це була перемога християнства над язичницькими примарами.

Ця боротьба св. Леонардові не обійшлася марно: його руки й тіло були жорстоко зранені іклами й кігтями дракона, а на місцях боротьби було безліч слідів крові з його ран.

Та Господь відзначив ці плями пролитої святителем крові й освятив їх, виростивши на тому місці квіти цноти й святості — конвалії. Благочестиві мандрівники й досі зустрічають ці сліди битви повсюди у лісі, забарвлені в біле, уважно прислухаючись, вони здатні, як стверджують, чути, як сніжно-білі дзвіночки конвалії видзвонюють переможний гімн…

Давня російська легенда оповідає про водяну царівну Волхову, котра палко любила Прекрасного Садка. Дізнавшись про його жагуче кохання до Любави, у відчаї вийшла вона на берег, аби востаннє почути пісню коханого. Та не було Садка на березі. Довго блукала Волхова лісом, по галявинах та луках, пильно прислухаючись. І раптом... Серед струнких беріз угледіла дві постаті під місячним світлом. Він! А поруч, ніжно припавши до Садка,—Любава. Насилу стримала крик горда Волхова. Відвернулась. Знесилена горем, пішла, щоб навіки поринути в холодне водяне царство, від усього світу сховати свою нестерпну тугу. І тільки місяць на небі був свідком її сліз, котрі котилися із синіх, як море, очей та світлими перлинками спадали між шовкових трав. Сльози перетворювалися на запашні конвалії — свідчення любові й болю чистого, ніжного та палкого дівочого серця.

А з української легенди, що народилася серед давніх волинських пущ, ми дізнаємося, що конвалія — то щасливий сміх Мавки, який перлинами посіявся в лісі, коли вона вперше відчула радість кохання.

Давня російська легенда оповідає про водяну царівну Волхову, котра палко любила Прекрасного Садка. Дізнавшись про його жагуче кохання до Любави, у відчаї вийшла вона на берег, аби востаннє почути пісню коханого. Та не було Садка на березі. Довго блукала Волхова лісом, по галявинах та луках, пильно прислухаючись. І раптом... Серед струнких беріз угледіла дві постаті під місячним світлом. Він! А поруч, ніжно припавши до Садка,—Любава. Насилу стримала крик горда Волхова. Відвернулась. Знесилена горем, пішла, щоб навіки поринути в холодне водяне царство, від усього світу сховати свою нестерпну тугу. І тільки місяць на небі був свідком її сліз, котрі котилися із синіх, як море, очей та світлими перлинками спадали між шовкових трав. Сльози перетворювалися на запашні конвалії — свідчення любові й болю чистого, ніжного та палкого дівочого серця.

А з української легенди, що народилася серед давніх волинських пущ, ми дізнаємося, що конвалія — то щасливий сміх Мавки, який перлинами посіявся в лісі, коли вона вперше відчула радість кохання.

Після того, як конвалія відцвіте, з неї виростає кругла червона ягідка. Про ці ягідки одне німецьке повір'я каже, що то не ягоди, а палкі, пекучі сльози, котрими, нібито, конвалія оплакує закінченні! весни, до якої відчула величезну любов. Та й сама весна була небайдужа до маленької, вишукано зодягненої в біле платтячко квітки, схованої під широкою парасолькою зеленого листя.

Але весна, це чарівне веселе створіння у блискучому строї, насправді — лиш кругосвітня непостійна мандрівниця. Вона ніде не знаходить собі спокою і. голублячи всіх, ні на кому не зупиняє свого вибору; тут теж так сталося: конвалія всією душею прикипіла до своєї веселої непостійної подруги, а легковажність весни для ніжної тендітної квітки перетворилась на важке невимовне горе. Маленькі квіточки серед літньої спеки обсипались, а на їхньому місці, із самого серця конвалії, вилились вогненно-червоні краплини сліз — ягідки.

У зв'язку з цією язичницькою легендою виник, мабуть, і християнський переказ про походження конвалії з пекучих сліз Пресвятої Богородиці, котрі вона проливала, стоячи біля хреста розп'ятого Сина. Пекучі її сльози падали великими краплями на землю, й на місці їхнього падіння виникали чисті білі конвалії, котрі, осипаючись, перетворювалися на червоні, що нагадують краплини крові, ... Читати далі »

ПРАВИЛА КОРИСТУВАННЯ МІКРОСКОПОМ

1. При переносі мікроскопа однією рукою беруть тубусотримач, а другою підтримують мікроскоп знизу.

2. Мікроскоп ставлять проти лівого плеча на відстані 10 см від краю стола і не пересувають його впродовж всього заняття.

3. Праворуч від мікроскопа розміщують альбом, ручки, олівці, робочий альбом, препарувальне обладнання.

4. Установка освітлення:

а) шляхом повертання револьвера поставити об’єктив малого збільшення (8х,10х), максимально підняти конденсор до рівня предметного столика;

б) повністю відкрити ірисову діафрагму конденсора;

в) поставити плоске дзеркало (при слабкому освітленні користуються увігнутим дзеркалом);

г) дивлячись в окуляр, повертати дзеркало до рівномірного освітлення поля зору. Таке освітлення повинно бути впродовж всього заняття;

5. Предметне скло з препаратом (покривним скельцем догори) кладуть на предметний столик і закріплюють клемами.

6. Фокусування:

а) дивлячись збоку, опустити тубус за допомогою макрогвинта так, щоб об’єктив був на відстані 1,5-2 см від предметного скла;

б) дивлячись в окуляр, повільно піднімають тубус макрогвинтом до появи зображення; переміщенням предметного скла відшукати і виставити по центру поля зору найбільш цікаве місце для вивчення; в окуляр необхідно дивитися лівим оком не примружуючи правого!;

в) остаточне фокусування досягається мікрогвинтом. Повертати мікрогвинт треба дуже повільно і не більше ніж на ½-3/4 повного оберту;

г) різкість зображення можна максимально поліпшити регулюванням діафрагми та положення конденсора.

7. Для переходу на більше збільшення, не змінюючи положення тубусотримача, повертають револьвер і виставляють необхідний  об’єктив великого збільшення (20х,40х) і, дивлячись збоку, опускають тубус з об’єктивом на 0,5 мм до поверхні предметного скла (обережно!). Дивлячись в окуляр за допомогою макрогвинта повільно піднімають тубус до появи зображення об’єкта. Чіткість зображення на миводять мікрогвинтом.

8. Після закінчення роботи, лінзи протирають м’якою тканиною, об’єктиви переводять в неробочий стан. Для захисту від пилу, мікроскоп після роботи накривають поліетиленовим чи скляним ковпаком.