Ще в глибоку давнину було відомо, що людський або тваринний організм, який переніс ту чи іншу хворобу, в друге на неї не хворіє. З розвитком мікробіології стало також відомо, що не завжди проникнення в організм збудника інфекції веде до захворювання. Це залежить від багатьох причин і насамперед від стану організму. В нормальному стані організм набуває активної специфічної стійкості проти того чи іншого виду інфекції.
Стан організму, за якого він протистоїть шкідливій дії патогенних мікробів, їхніх токсинів або будь-яких інших сторонніх тіл, назвали імунітетом (immunitans – звільнення). Видатний вітчизняний І.І.Мечников головну роль у природженій і набутій несприйнятливість до інфекції відводив організмові і його специфічним клітинам – фагоцитом.

До 1885р. у вивченні імунітету визначилися два конкуруючі напрямки. Перший очолював І.І.Мечников. Він розвив теорію клітинного імунітету і розглядав фагоцетоз як основний фактор захисту організму від інфекції. Представником другого напрямку був П.Ерліх, який вважав, що основним захисним механізмом від інфекції є гуморальні фактори сироватки крові. Інтенсивні дослідження цієї важливої проблеми показали, що ці дві точки зору не є протилежними, а доповнюють одна одну. В 1909р. І.І.Мечников і П.Ерліх за розробку вчення про імунітет були удостоєні Нобелівської премії.
Головне завдання імунітету – знищення клітин, що генетично відрізняються від власних.
Види імунітету

В клетке содержится три типа РНК:
Транспортная РНК(т-РНК). Транспортная РНК в основном содержится в цитоплазме клетки. Функция состоит в переносе аминокислот в рибосомы, к месту синтеза белка. Из общего содержания РНК клетки на долю т-РНК приходится около 10%.
Рибосомная РНК (р-РНК). Рибосомная РНК составляет существенную часть структуры рибосомы. Из общего содержания РНК в клетке на долю р-РНК приходится около 90%.
Информационная РНК (и-РНК), или матричная (м-РНК). Содержится в ядре и цитоплазме. Функция ее состоит в переносе информации о структуре белка от ДНК к месту синтеза белка в рибосомах. На долю и-РНК приходится примерно 0,5—1% от общего содержания РНК клетки.

Суммирую все указанное можно отметить что ф-ции РНК:
- харанение наследственной информации (у некоторых вирусов);
- участие в процессе трансляции и транскрипции (синтез белка);
- регуляция активности генов;
- катализирование ряда химических реакций

ДНК – самые крупные биополимеры, содержащие до 108–109 мономеров – дезоксирибонуклеотидов, которые содержат сахар – дезоксирибозу. В состав ДНК входит 4 типа дезоксирибонуклеотидов: аденин – А, тимидин – Т, гуанин – G, цитозин – С.

 Мікроеволюція як основа еволюційного процесу

Синтетична гіпотеза розглядає популяцію, як елементарну одиницю еволюції, бо в ній відбуваються усі елементарні еволюційні процеси. На думку авторів синтетичної гіпотези, у популяціях діють, крім спадкової мінливості (мутації), добору та боротьби за існування, ще елементарні фактори еволюції.До них належать хвилі життя, дрейф генів та ізоляція.

Хвилі життя (популяційні хвилі) — це коливання чисельності популяції, які характерні для всіх видів. Найважливішим чинником, що регулює чисельність популяції, є наявність їжі. Тому, маючи потенційну можливість необмеженого збільшення, вони звичайно включають стільки особин, скільки може прохарчуватися на зайнятій ними території.

Ізоляція частини популяції створює бар’єри для схрещування; порушується безперешкодний обмін генами з батьківською групою –панміксіявсередині виду. Тому ізоляція важлива передумова видоутворення.

Географічна ізоляція виникає в результаті активного чи пасивного розселення, зміни клімату ( наприклад в періоди зледеніння), геоморфологічних змін (гороутворюючих процесів, утворення островів) або в результаті введення в ареал непридатних для заселення просторів (водойм, пустель). Все це веде до так званогоалопатичного видоутворення, при якому види, що виникають відособлені у просторі.

Генетичні відмінності між географічними расами спочатку часто бувають незначними, ще не переходять за межі виду. Але в результаті подальших мутацій, рекомбінацій, а також відбору, який змінив свій тиск в новому ареалі ці генетичні відмінності можуть збільшуватися ( приклад – дарвінівські вюрки Галапагоських островів).

Генетична ізоляція може призвести до утворення нових видів і без просторового розділення. Таке видоутворення називаєтьсясимпатричним.

Екологічна ізоляція– використання різних екологічних ніш в одній області розповсюдження, фізіологічні відмінності (наприклад, не співпадають у часі періоди розмноження), морфологічні відмінності ( не співпадає будова копулятивних органів), відхилення поведінкових ознак ( відмінність у формі залицяння).

Генетична ізоляція. Відмінності у геномі можуть призводити до порушень ембріонального розвитку і пониженої життєздатності гібридів.

Джерело - http://www.studfiles.ru/preview/5280030/